«Фейкові» новини: виклик прийнято

«Фейкові» новини: виклик прийнято

729
Ukrinform
Російська пропаганда здебільшого дотримується правила чотирьох «з»: знівелювати, зманіпулювати, змістити увагу, заплутати

Напередодні в албанській Тірані відбулася конференція «Інформаційні агентства проти “фейкових” новин», яку організувало Албанське Телеграфне Агентство (АТА). Участь у заході взяли представники чотирнадцяти інформаційних агентств європейських країн, включно з українським Укрінформом. Ми презентуємо текст виступу на конференції генерального директора Укрінформу Олександра Харченка:

– Якщо ви якось опинитесь у барі в Україні й почуєте, як ветеран війни буденно питає супутника чи супутницю: “Так, а де мої два раби?”, – не лякайтеся. Жодних рабів насправді немає. Це просто відсилка до горезвісного фейку російської пропаганди про двох рабів, яких, разом із клаптиком землі, український уряд, буцімто, надає у винагороду військовим, які відвоювали на Сході. Історія була настільки у прямому сенсі слова неймовірною, що згодом перетворилася на жарт серед українців. До речі, гарний сміх – це одна з ефективних захисних реакцій від пропаганди.

Проте не всі “фейкові” новини настільки комічні. Декотрі набагато витонченіші й складніші для виявлення, а відтак – несуть значні ризики.

У сьогоднішній промові я хотів би звернути увагу на декілька речей. По-перше, розглянути деякі типові приклади “фейкових” новин, із якими ми останнім часом стикаємося в Україні, й методи, які вони використовують. По-друге, розібратися у більш глибинних причинах, завдяки яким суспільства стають вразливими до “фейкових” новин і дезінформації. По-третє, запропонувати інструменти, якими інформаційні агентства світу можуть ефективно відповісти на виклики “фейкових” новин.

ПОПЕРЕДЖЕНИЙ – ОЗНАЧАЄ ОЗБРОЄНИЙ. Це прислів'я з'явилося раніше за сучасний термін “фейкові” новини”. Справді, важливо пам'ятати, що будь-які фейки ефективні настільки, наскільки некритично мислять їхні споживачі. Як тільки людина починає розуміти, що нею можуть маніпулювати, вона вже знаходиться у більшій безпеці, й шансів попасти під вплив маніпуляції у неї набагато менше. Відтак, підвищення обізнаності – один з найефективніших способів зменшення впливу “фейкових” новин.

Чи готові ми були в Україні? Чи обізнані? Направду, ні. Майже ніхто не міг передбачити тої висоти хвилі “фейків”, із якою Україна стикнулася 2014-го року. “Фейк-цунамі” захопило нас зненацька. Попри всі обставини, нам загалом вдалося з ним справитися, і нині наш досвід може бути корисним іншим.

НІЧОГО НОВОГО У “ФЕЙКОВИХ” НОВИНАХ НАСПРАВДІ НЕМАЄ. Дезінформація, особливо, якщо це частина воєнної стратегії, – не нова для світу. Воюючі сторони ефективно використовували її методи протягом сторіч. Ну, наприклад, нинішня російська дезінформація, в основному, лише використовує старі-добрі методи радянської пропаганди, включно з рефлективним контролем, диверсією, “активними заходами” та іншими, більш сучасними методами на кшталт “перетворення інформації на зброю”. То що ж змінилося? На мою думку, просто-напросто з'явилася політична воля до використання повного спектру цих методів. Крім того, сучасні засоби масової комунікації дозволили маніпуляторам досягати нових рівнів ефективності, докладаючи менших зусиль.

Які ж приклади “фейкових” новин, із якими нам довелося зіткнутися в Україні? О, зачитування повного списку зайняло би години. Він нараховує тисячі фальшивих історій, у чому легко переконатися, зайшовши в онлайн архів відомого ресурсу “StopFake”. Звісно, фейкові новини поширюють різні держави й різні зацікавлені сторони. Однак ми в Україні маємо справу в основному із російською державною пропагандою. Саме тому я хочу сьогодні загострити увагу саме на її прикладах.

ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО РОСІЙСЬКИХ КАЧОК? Є один відомий жарт: "Якщо ходить мов качка і крякає мов качка – це качка. Якщо ходить мов качка, крякає мов качка і заперечує, що качка, – це російська качка". Путінська Росія відома своїми запереченнями, у тому числі, звинувачень у виробництві “фейкових” новин.

Російська пропаганда здебільшого дотримується правила чотирьох “з”: знівелювати, зманіпулювати, змістити увагу, заплутати. Сьогодні я хотів би навести гарний приклад такого заплутування і маніпулювання.

Йдеться про спроби Росії приховати правду про збитий у липні 2014 року над Східною Україною пасажирський літак. Рейс Малайзійських авіаліній МН17 збила російська ракета земля-повітря, всі 298 людей на борту – загинули. Одразу ж після трагедії, аби приховати докази, які прямо вказували на Кремль, російські телеканали почали не просто заперечувати відповідальність Москви за те, що сталося. Навпаки, вони почали одночасно активно розповсюджувати цілу низку вигаданих історій, одна – більш неймовірна за іншу. Так, в одному репортажі йшлося про те, що, можливо, літак був наповнений мертвими тілами ще до вильоту, і спеціально впав на Східній Україні, аби звинуватити Росію. Інший намагався переконати, що літак російського президента Путіна летів десь поблизу від місця інциденту й був справжньою ціллю провокації. Ще один наполягав, що це український винищувач поцілив у пасажирський літак ракетою повітря-повітря.

Ні, це не примусило багатьох людей повірити у кожну окрему з цих фальшивих історій. Але створило настільки змішану загальну картину, що реальні факти потьмяніли на тлі багатьох “альтернативних” версій подій. У результаті, хоч би як голосно Україна у перші ж дні після трагедії заявила (і надала докази), що літак був знищений саме російською ракетою БУК-М1, випущеною з російського ракетного комплексу, – це все сприймалося дуже обережно міжнародним співтовариством. “Інші” версії, якими неправдоподібними і фальшивими вони не були б, створили хибне враження “багатьох сторін” цієї історії, і що “не все так однозначно” у ній. “Прагніть знати більше!” – каже нам слоган “Russia Today”. Але що це означає на практиці? “Ніщо не правдиве?” Давайте поглянемо на глибші причини, які зумовлюють таку поведінку росіян.

БРЕХНЯ - ЦЕ ТВОРЧІСТЬ. Нинішня політична парадигма Москви може бути підсумована однією фразою – “Все можливе, ніщо не правдиве” – є книжка з такою назвою неперевершеного Пітера Померанцева. Авторство цієї фрази приписують одному з ідеологів путінізму – Владиславу Суркову. У ній ідеться про те, що факти більше не мають значення, бо важливі лише конструйовані реальності. Суть будь-якої події чи факту полягає у тому, як вони подані, а не у тому, чим вони насправді є. Ця стратегія сприяє ерозії правди і перекиданню відповідальності.

До речі, саме ерозія правди призвела до того, що і сама російська пропаганда останнім часом частково втратила свою ефективність. Японський футуролог Мітіо Каку відомий своєю ілюстрацією феномену брехні демонстрацією двох енцефалограм: на одному знімку – мозок, розфарбований усіма кольорами, кожна зона якого напружено працює, а на іншому – мозок здебільшого одного кольору, зони якого не демонструють особливої активності. Другий, “спокійний” мозок належить людині, яка у цей момент говорить правду, пояснює доктор Каку. Інший же, активно працюючий мозок, належить людині, яка у цей момент бреше. Брехня вимагає чималої творчості й створюється у три кроки. Перший: знати правду. Другий: сконструювати брехню. Третій: звірити друге з першим, аби перевірити “якість” побрехеньки та упевнитися, що вона не буде викрита. Таким чином, довго і послідовно руйнуючи правду, російські пропагандисти почали втрачати базову передумову, необхідну для створення якісної брехні – своє власне знання правди.

ВСЕ МОЖЛИВЕ І НІЩО НЕ ПРАВДИВЕ, ОСОБЛИВО КОЛИ У ТЕЛЕРЕПОРТАЖАХ ЗНІМАЮТЬСЯ АКТОРИ. Російська пропаганда також відома тим, що не соромиться наймати акторів для гри ролей свідків подій і прописувати слова для людей, яких інтерв'юють. Саме такий випадок стався зі знаменитим “розіп'ятим хлопчиком”. У ті дні липня 2014-го року українська армія саме звільнила стратегічне місто – Слов'янськ, у якому й розпочалася війна на Донбасі навесні того ж року. В ефірі головного російського телеканалу “Росія-1” вийшов репортаж, у якому з'явилася начебто біженка зі Слов'янська, яка втекла від звірств української армії. Без жодної тіні сумління, жінка змалювала сцену, яку вона начебто бачила на центральній площі Слов'янська одразу ж після його взяття під контроль українськими військовими: “Вони привели всіх людей на центральну площу, щоб провести те, що вони називають “публічною стратою”. Вони взяли хлопчика, маленького, лише трирічного, у трусиках, і прибили його цвяхами до дошки оголошень, просто як Ісуса. Двоє прибивали, один тримав малого. І його матір була змушена на все це дивитися. Деякі люди втрачали свідомість”. Ну, звісно ж, цей хлопчик – громадянин тої самої країни, де живуть “два раби“, про яких ми вже сьогодні говорили. Ця країна називається “Уявний світ російської пропаганди”. Такої події просто не було.

Схожа стратегія була використана і в нещодавньому пропагандистському фільмі про начебто грузинських снайперів на Майдані, який був створений прокремлівським ЗМІ в Італії. У цьому начебто “розслідуванні” 2017-го року перед камерою з'являються живі люди, які розповідають, що вони – снайпери з Грузії, які 2014-го року стріляли й у поліцію, і в протестувальників на Майдані. Фільм намагається створити фальшивий наратив, мовляв, – не поліція розстріляла мирних мітингувальників (що насправді відбулося), а якась містична “третя сила”, завданням якої було влаштувати держпереворот в Україні. Ця історія – також фейк, а “грузинські снайпери”, ймовірно, актори – що було пізніше ретельно вивчено викривачами з проекту “StopFake”.

Проте проблема ширша за виключно російські “фейкові” новини. До речі, не лише й російські. Бувають і українські “фейки”. Ми й любимо “StopFake” саме за те, що вони фільтрують будь-яку інформацію, не залежно від джерела її походження. І на їхній сторінці можна знайти розвінчання українських фейків також. Щоправда, варто відзначити, що ані за масштабом, ані за зухвалістю, російські вигадки і близько не мають рівних.

ЧОМУ “ФЕЙКОВІ” НОВИНИ НАСТІЛЬКИ ПОПУЛЯРНІ? Дещо об'єднує дві наведені вище історії – про розіп'ятого хлопчика і про МН17. Обидві використовують спусковий гачок сильної емоції для того, аби проникнути до свідомості об'єкта маніпуляції. Тільки-но вдалося її викликати, все – критичне мислення відключається, і все що завгодно можна донести в обхід захисних механізмів. Причому, що більш зухвалим і неправдивим буде “спусковий гачок”, тим, здається, краще.

Проте ми мусимо також поставити собі більш незручне запитання: що саме дозволяє фейкам поширюватися із такою легкістю? Мабуть, корінь проблеми – у сучасному інформаційному середовищі і, звісно, впливі на нього соціальних мереж. У світі, де стрічки новин персоналізовані, й кожен із нас читає свою індивідуальну їх підбірку, відсіваючи ті повідомлення, які не подобаються, і натомість лишаючи ті, які подобаються, – у такому світі, схоже, спільного фундаменту більше немає, а є лише точки зору, що борються за вплив. Персоналізовані новинні стрічки призводять до величезної поляризації у суспільствах. Всі читають тих, хто подобається, всі живуть у власних теплих ванних.

ПРАВДА ДЕСЬ ПОСЕРЕДИНІ... МОЗКУ КІСЄЛЬОВА? Ми щойно загострили увагу на стані світу, у якому багатьом людям набагато важче відрізнити, що правдиве, а що – ні. Країни-злодії, такі, як Росія, Іран, Північна Корея, чудово розуміють, як використовувати такий стан речей на свою користь. Наприклад, головний російський пропагандист Дмітрій Кісєльов якось сказав в інтерв'ю, що “правда завжди десь посередині”. Чи можна ставитися серйозно до такого твердження? Ми знаємо, що правда – не посередині, не зліва і не справа. Правда, просто-напросто, у фактах. А от якщо правда “десь посередині”, як переконує нас Кісєльов, то Росія може зробити свою “сторону” настільки гучною і радикальною, щоб умовна “середина” зсунулася трохи ближче до Росії. У цьому, певно, й задум.

НУ, ГАРАЗД, ГАРАЗД, ВСЕ ДУЖЕ ПОГАНО. А ЩО ВИ ПРОПОНУЄТЕ РОБИТИ? Стосовно засобів боротьби із загрозливим впливом дезінформації. Деякі інструменти вже довели свою ефективність. Проте таких, які дозволили б сказати про здатність повністю нівелювати загрозу “фейкових” новин, досі немає.

Безперечно, стикаючись із іноземною державною пропагандою, ми як інформаційні агентства маємо вибір лише з трьох ліній редакційної політики у відповідь на неї:

- Цілковито слідувати всьому, що говорить пропаганда;

- Цілковито заперечувати все, що говорить пропаганда;

- Цілковито ігнорувати все, що говорить пропаганда.

Ніякого “четвертого шляху”, як-то взяти трошки пропаганди “для балансу” – не існує.

Які ще є корисні підходи? До прикладу, у нас в Україні спеціалісти з авторитетного “Інституту масової інформації” проводять регулярний моніторинг ЗМІ. Його фахівці аналізують випадкові вибірки новин різних засобів масової інформації, перевіряють їх на предмет маніпуляцій, замовних матеріалів, дезінформації і “фейкових” новин, і формують рейтинги та антирейтинги ЗМІ. Антирейтинги особливо корисні, оскільки мотивують журналістів слідкувати за власною репутацією. Треба також розуміти, що поширення “фейкових” новин не завжди є наслідком зловмисного наміру. Іноді його провокує сенсаціоналізм, “клікабельні” заголовки, і загалом – гонитва за лайками, кліками, читачами.

Якщо говорити про довгострокові стратегії, найефективнішою, звісно, є розвиток медіаграмотності, критичного мислення і медіа-гігієни у суспільстві. Наприклад, у рамках нинішньої реформи середньої освіти, яка відбувається в Україні, з 2018 року в класах вводять спеціальні уроки медіаграмотності. Проте у 2014-2017 роках Україні довелося йти і на більш радикальні й нагальні кроки, просто блокуючи російську пропаганду: 2014 року – вимкнувши з ефірів російські телеканали, а 2017 року – заборонивши доступ до російських соцмереж. Ці кроки українського уряду нещадно критикували як за кордоном, так і всередині країни, називаючи їх обмеженням свободи слова, проте, врешті-решт, ці рішення довели свою ефективність у короткостроковій перспективі. До речі, Франція вдавалася до схожих, хоч і менших за масштабом, рішень, відмовивши російським пропагандистським ресурсам Sputnik та Russia Today в допуску до парламенту Франції. Така політика стала наслідком їхнього активного втручання у виборчий процес 2017 року, коли поведінка російських співробітників засобів масової інформації скоріше нагадувала поведінку іноземних агентів впливу, аніж журналістів. І знов-таки, ми бачимо, що лише ті, хто на собі відчуває наслідки руйнівного впливу дезінформації, схильні доходити правильних висновків.

Поза комбінацією довгострокових стратегій і короткострокових рішень, яка може бути ефективною, існують також технологічні рішення для боротьби із загрозами поширення “фейків” і удосконалення способу отримання новин користувачами. Ми в агентстві Укрінформ нині саме працюємо над розробкою таких інновацій.

Одна розумна приказка повчає: «Якщо й не можна зробити всього, це ще не привід не робити нічого».

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-