Захоплення українських військових моряків Росією: чекаємо на «політичні вистави»

Захоплення українських військових моряків Росією: чекаємо на «політичні вистави»

Аналітика
Укрінформ
Факт агресії Росії у Керченській затоці і захоплення у полон українських моряків буде мати відповідний політичний супровід

Найгірше те, що цей політичний супровід, у свою чергу, матиме й відповідний попит як на внутрішньому російському, так й загальному світовому політичних ринках. Обриси чергових провокацій вже починають набувати свої контури. Правозахисники наразі займаються питанням правової допомоги нашим морякам, підло захопленим країною — агресором, яка планує влаштувати псевдосудилище над українськими військовими. Хлопцям пред’являють абсурдні звинувачення, і не виключено, що «покази» з них вибивалися тиском та тортурами.

Стежками чанкайшистів

Для початку трохи історії. В червні 1954 року біля берегів Китаю ВМС Китайської республіки (простіше кажучи – Тайваню) затримали радянський танкер «Туапсе» (порт приписки – Одеса), який віз великий вантаж керосину у порт Шанхай Китайської народної республіки (тобто, комуністичного Китаю). Команду корабля було заарештовано, а потім із моряками провели відповідну роботу, схиляючи їх до заяв про тоталітарну сутність політичного режиму Радянського Союзу та відповідні звернення до США про політичний притулок. Більшість моряків не піддалася на пропозиції та згодом була звільнена зусиллями СРСР, який тоді звернувся до міжнародних посередників – Франції та Швеції. Моряки повернулися додому та отримали відповідні нагороди. А от ті, хто написали заяви про притулок у США, а більше того – виступали на «Голосі Америки» чи «Радіо Свобода» із викриттями - чомусь так й не знайшли себе у новій батьківщині. Через певний час вони також поверталися додому, але вже – до тюрем на різні терміни. Деякі взагалі майже усе життя після 1954 року провели в ув’язненні чи під домашнім арештом на Тайвані. Ці драматичні події навіть стали основою для художнього фільму «ЧП», що став свого часу лідером радянського кінопрокату. І чомусь, саме ця історична аналогія згадалася після подій 25 листопада у Керченській протоці.

Зробити Україну винною

Відкинемо емоції та зосередимося на фактах. Чи порушили українські кораблі хоча б якусь із двосторонніх угод щодо спільного використання Керченської протоки навіть після анексії Криму та незаконної побудови Кримського мосту? Очевидно - ні. Але чому російським прикордонникам (а це підрозділ ФСБ) знадобилося захоплювати українські кораблі? Чому їх, якщо вони щось й порушили, просто не витіснили з протоки та не змусили піти? Навіщо захоплювати екіпажі?

Президент РФ Володимир Путін
Президент РФ Володимир Путін

Звісно, можна все списати на зухвалість посіпак путінського режиму – мовляв, їм все однаково і вони отак показують дулю усьому світові. Але, будемо тверезо підходити до оцінки, вже не 2014 рік, коли світ ще не до кінця зрозумів, із ким має справу. Вже діють – і помітно– санкції, вже давно ракети в прямому сенсі слова націлені на ворога, і в світових столицях не мають жодних ілюзій щодо сутності кремлівського режиму. І тому підвищення ставок самими росіянами просто з нахабства виглядає якось непереконливо.

А от політичний зиск із ситуації з українськими кораблями та військовослужбовцями можна для себе отримати та ще й який. Тільки тиждень тому прокремлівський фонд «Общєствєнноє мнєніє» оприлюднив опитування, згідно із яким рейтинг Володимира Путіна вперше упав до «докримської» мінімальної цифри у 45 %. Причин тому багато – головні з них: стагнація економіки внаслідок санкцій за анексію Криму та війну на Донбасі, інфляція, падіння рубля, зубожіння населення та підвищення пенсійного віку. Отже відволікти населення від внутрішніх проблем черговою «українсько-кримською страшилкою» ідея не нова, але достатньо дієва.

Далі ж розпочинається більш тонка гра, адже політтехнологів з Лубянки цікавить саме це. Отже, починається обвинувачення саме України в цьому епізоді, і розголос цієї брехливої версії на увесь світ. Як це зробити найбільш переконливо? Кому мають повірити в інших країнах швидше, ніж офіційній пропаганді з Москви? Вірно, повірять, передусім українським морякам – тобто жертвам. А тому (тут, звісно ми переходимо до припущень, але готовими треба бути до будь чого) цілком можливо, що почнеться «психологічна обробка» українських моряків, аби змусити їх до політичних заяв за вищезгаданим тайванським прикладом.

Про що мають бути заяви? Щось на кшталт «нам був даний злочинний наказ, ми це визнаємо», або «ми вважаємо що керівництво України здійснює агресію проти власних громадян на Донбасі», або «завдяки тому, що ми знаходимося у Росії можемо вільно про це сказати та вітаємо зусилля російської сторони та особисто В. В. Путіна із встановлення миру у громадянській війні в Україні». Неймовірно? На перший погляд, так. Але ми не знаємо, якими методами будуть вести «розмови» з українськими моряками російські слідчі. Які аргументи будуть висувати, та що можливо будуть пропонувати у вигляді «бонусів» у разі згоди? Чи просто вибиватимуть необхідні “заяви” під страхом за життя?

До таких поворотів треба бути готовими. Вони можуть бути болючими для українського суспільства, викликати чергову хвилю «зради», а найголовніше, сумнівів на кшталт: «Хто його знає? Може, у тому щось є…» Звісно, це наші припущення. Але пропаганда ворога теж не дарма свій хліб з ікрою їсть. А згадайте лише, як ми почувалися, коли відома Надя С., повернувшись з російського полону із зіркою Героя, несподівано, почала повторювати слово в слово пропагандистські кліше агресора та його поплічників всередині країни? Тобто, є реальний приклад.

Ну і як без пятої колони?

Втім, заяви, що ймовірно витягнуть з полонених, це ще півбіди. Адже фантазія кремлівських «геббельсів» може піти й далі. І перед виборами, скоріш всього, перед парламентськими, на які у Москві нібито більше сподівань, з’явиться такий собі «чарівник у блакитному гвинтокрилі», який просто та невимушено звільнить полонених хлопців, а росіяни підкреслять з усіх своїх «голосів», що тільки завдяки одному В. В. та другому В. В. «став можливим цей акт доброї волі російської сторони». І, знову таки відомо, на яку групу обивателів ця картинка справить неперевершене враження. Мовляв, дивіться та запам’ятовуйте, хто саме «вирішує питання». Зрозуміло, хто з українських політиків (як же ж сумно використовувати таку ознаку для таких персонажів) може стати таким от «чарівником», хто в нас головний спеціаліст із «миру з Росією». Прізвище називати не будемо, щоб зайвий раз не рекламувати, але діячів із кумом у самому Кремлі в нас не так вже й багато…

Віктор Чопа. Київ     

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-