Росію ізолювати треба, а не Інтерпол їй віддавати
У світі черговий “російський” скандал. Цього разу “буча” здійнялася навколо можливого обрання 21 листопада президентом Інтерполу росіянина Олександра Прокопчука. Формально він представляється лише як високопоставлений співробітник МВС Росії, котрий багато років по службі зв’язаний з Інтерполом, і зараз є одним з віце-президентів цієї міжнародної організації, однак є вагомі підстави вважати його кадровим співробітником російських спецслужб (зокрема, ФСБ). Але, зрештою, суть справи не в тому, які у Прокопчука насправді генеральські погони — “мєнта” чи “чекіста”. Будь-який росіянин на державній службі виконує волю свого начальства, а не вимоги законів, тим більше — якихось там міжнародних. Тобто, росіянин на чолі Інтерполу беззастережно виконуватиме вказівки з Кремля, а як там ставляться до норм міжнародного права — загальновідомо.
Той, хто розуміє цю елементарну політичну рису Росії, той категорично протестує проти обрання росіянина президентом Інтерполу. Приміром, чотири сенатори США або сейм Литви (ухвалена окрема відповідна резолюція), котрий взагалі поставив питання руба: якщо Прокопчук — президент Інтерполу, то Литви в Інтерполі не буде, ще й закликатиме вийти з нього всі країни ЄС. Так само рішуче говорить і відома депутат Європарламенту Ребекка Хармс: або — або. Звісно, що й авторитетні міжнародні правозахисні організації (у тому числі — українські) дружно протестують проти Прокопчука і закликають делегатів Генеральної асамблеї Інтерполу (вона якраз зараз проходить у Дубаях) відхилити його кандидатуру.
Ситуація виникла справді абсурдна. Інтерпол — міжнародна організація (до речі, найбільша після ООН за кількістю членів), завдання якої — боротьба з кримінальною злочинністю, тому у ній навіть запаху політики не повинно бути. А Росія цю політику всюди тягне. Кремль взагалі на міжнародній арені робить своїм політичним інструментом все, до чого причетний. Використання Росією Інтерполу для переслідування опонентів свого політичного режиму — це не загроза у майбутньому, якщо Прокопчук очолить цю організацію, це вже давним-давно реальність. Просто ця реальність розшириться до неймовірних масштабів, якщо у Кремлі отримають контроль над Інтерполом через повний контроль його президента.
Чому такий абсурд став можливим?
Росія (тоді ще СРСР) стала членом Інтерполу лише в 1990 році. Це був час, коли поставала нова Росія — демократична, не комуністична і не тоталітарна. Ця Росія зобов’язувалася забути своє жахливе недемократичне минуле і бути як усі нормальні правові держави, котрі і помислити не можуть, щоб використовувати кримінальну поліцію для переслідування політичних опонентів. Під це зобов’язання Росія й отримала (значною мірою авансом!) місце серед демократичних цивілізованих держав. Але минуло якихось два з половиною десятиліття, і стало усім очевидно: Росія обдурила світ, ніякої демократії у неї не з’явилося, одна бутафорія, а на міжнародній арені нова Росія почала себе поводити ще агресивніше і цинічніше, ніж навіть СРСР.
Розуміння очевидного з’явилося, але сила інерції мислення, за якою Росія — все ще демократична і правова держава, не вичерпалася. Далеко не всі держави, міжнародні організації, політики, бізнесмени наважуються позбавлятися ілюзій і рішуче міняти ставлення до Росії. Хтось боїться різких рухів, бо не може спрогнозувати їх наслідків, хтось не хоче відмовлятися від прибутків — матеріальних і політичних — від співпраці з Росією, хтось просто вичікує: а може все ще повернеться на старе, коли Росія добре себе поводила? Так чи інакше, допоки світ все ще продовжує, за інерцією, ставитися до Росії і співпрацювати з Росією в дусі горбачовської “перебудови”, доти час від часу матимемо такі ситуації, як нинішня з Інтерполом.
Може бути, що нинішні протести проти обрання Прокопчука не спрацюють, адже він досі вважається найімовірнішим кандидатом. Дається взнаки попередня закулісна “обробка” Росією делегатів Генеральної асамблеї Інтерполу (хто сумнівається, що вона була цілеспрямованою і потужною?) Тоді нас чекає вже справді системна криза Інтерполу. Адже трохи раніше чи трохи пізніше, в міру того, як Росія використовуватиме Інтерпол всупереч його Статуту (а вона безумовно так робитиме), на позицію Литви (і України) змушені будуть ставати й інші держави. У такому разі будемо сподіватися, що криза буде глибокою, бурхливою, а отже недовгою, і закінчиться єдино правильним кроком: вигнанням Росії ще з однієї міжнародної організації.
Юрій Сандул. Київ
