Аби свобода слова не коштувала нам державності
Учасники коаліції «За вільний Інтернет» оприлюднили відозву, в якій заявили про ризики для свободи слова в Україні, пов’язані, на їхню думку, із можливим ухваленням нещодавно зареєстрованого в парламенті законопроекту №9275 «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору». Громадські активісти вважають, що керуючись нібито благородною метою (протистоянням пропагандистській машині держави-агресора), ініціатори документа намагаються «протягнути» норми, які можна розцінювати як чергову спробу впровадження в Україні цензури. Автори законопроекту пропонують делегувати парламентові право подавати на розгляд Ради національної безпеки та оборони перелік медіа, щодо яких можуть застосувати санкції. Документ доволі лаконічний – разом зі списком авторів він вмістився на одному аркуші. Пропонується внести зміни до статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» і частини першої статті 5 Закону «Про санкції».
Головна ідея законопроекту – надання Верховній Раді виняткового права вносити на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування санкцій «до засобів масової інформації, мовників, телерадіоорганізацій та інших суб’єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення, їх засновників та вигодоодержувачів, які є резидентами України».
Головний же ризик, на думку громадських активістів, - можливість вільного (в оригіналі заяви – «свавільного» - ред..) тлумачення парламентаріями визначення «інформаційна підтримка тероризму». Адже будь-яка згадка про прокремлівські незаконні формування у ЗМІ, залежно від політичної волі народних обранців, може трактуватись як «популяризація бойовиків», що, відповідно до запропонованих документом новацій, має прирівнюватись до «терористичної діяльності». А це, як вважають у Коаліції «За вільний Інтернет», може бути використано українськими політиками для тиску на ЗМІ під час виборчої кампанії.
Натомість автори документа таких ризиків не вбачають. Як ідеться в Пояснювальній записці до законопроекту, «останнім часом окремі засоби масової інформації, прикриваючись конституційними гарантіями права особи на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, поширюють інформацію, що виправдовує окупацію території України, збройну агресію проти нашої держави, створює позитивний імідж держави-агресора – Російської Федерації. Тим самим надаючи сприяння терористичній діяльності та здійснюючи дестабілізуючий вплив на суспільно-економічну та політичну ситуацію в Україні, деструктивний вплив і маніпулювання суспільною свідомістю нації». Тож мета документа – запобігання і нейтралізація таких терористичних викликів. На думку авторів депутатської ініціативи (Іван Винник, Оксана Білозір, Олена Матузко, Тетяна Чорновол, Дмитро Тимчук, Юлій Мамчур, Андрій Левус та Олександр Бригинець), ухвалення законопроекту сприятиме підвищенню ефективності протидії випадкам деструктивних інформаційних впливів, спроб маніпулювання суспільною свідомістю в Україні з боку держави-агресора – Російської Федерації.
Водночас представники організацій, які поставили підписи під відозвою, вважають таку ініціативу спробою прилаштувати «п’яте колесо до воза». «Адже вітчизняним законодавством - зокрема, Кримінальним кодексом України і Законом «Про телебачення і радіомовлення» передбачені механізми реагування на незаконний контент у ЗМІ. Йдеться, у тому числі, і про матеріали, що містять заклики до війни, повалення конституційного ладу, захоплення територій, - пояснює виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк, - Тож очевидно, що потреби у додатковому дублюванні цих положень немає. Отже, поява чергового законопроекту у цій царині викликає небезпідставні, як на мене, підозри, що справжня мета авторів документа – або передвиборчий популізм, або, - що набагато небезпечніше - спроба запровадити в Україні елементи політичної цензури».
Також медіаексперт вважає зайвим наділяти Верховну Раду невластивими їй функціями. Адже відповідні повноваження мають вітчизняні правоохоронні органи, у компетенції яких – виявлення і реагування на незаконний контент. «Тому дуже прикро, що народні обранці в черговий раз «наступають на старі граблі», реєструючи законопроекти одного й того ж змісту. Подібні документи уже не раз викликали критику з боку суспільства, медійної спільноти і міжнародних партнерів України», - підсумовує Оксана Романюк.
Безумовно, під час війни доволі складно «обирати» між дотриманням правових демократичних норм і захистом національного суверенітету. Спроби балансувати і шукати «золоту середину», на відміну від мирного періоду, не завжди виправдані, адже існують випадки і сфери, де ціною такого компромісу можуть стати незворотні втрати – територіальні й моральні. Адже мова про реальні загрози для цілісності й суверенітету держави, для життя та здоров’я її громадян.
«Але й за таких умов українським політикам - навіть при бажанні - не дадуть перетнути «червону лінію». Адже за ситуацією в нашій країні пильно стежать і міжнародні неурядові правозахисні організації, і урядові структури США, Європейського Союзу та інших держав, - нагадує політолог Володимир Цибулько, - І дуже часто вони оцінюють ті чи інші кроки України за критеріями «мирного часу». За таких обставин влада має ретельно зважувати кожну свою дію. Тож ризики невмотивованого переслідування медіа мінімальні».
При цьому, на думку експерта, законодавець має передбачити механізми, які б дозволили вчасно реагувати на провокації з боку ЗМІ, що «ллють воду на млин агресора». Звісно ж, такий підхід багатьом не подобається. І захисникам занадто лояльних до Кремля українських медіа, зокрема, телеканалів дуже вигідно подавати зауваження, що лунають із боку влади й суспільства, не як спробу протистояти інформаційній агресії північно-східного сусіда, а як елемент боротьби з політичним опонентами.
Окрім того Володимир Цибулько нагадує, що рішення про впровадження суворих санкцій щодо того чи іншого медіа – тим паче, його закриття - неможливе без судової ухвали. А судова система країни – може, й не такими швидкими темпами, як би хотілося, – та все ж очищується і стає по-справжньому незалежною.
Водночас, аби заспокоїти медіа-спільноту, авторам законодавчої ініціативи, певно, потрібно «попрацювати» над текстом законопроекту (навіть, якщо його обсяг зросте у кілька разів) – із тим, щоб передбачити чіткі критерії, за якими визначатимуться факти та дії, що «загрожують інформаційній безпеці держави». Мета доопрацювання - уникнути «вільного трактування» відповідних законодавчих положень, і як наслідок – політично умотивованих зловживань чи переслідувань «неслухняних» ЗМІ за дріб’язковими та «притягнутими за вуха» звинуваченнями. Це допоможе уникнути підозр у суб’єктивізмі при ухваленні рішень щодо ймовірного запровадження санкцій. Роботу над помилками (можливими)» парламентарії мали б виконувати не кулуарно, а із залученням представників медіа та громадськості - у тому числі, й підписантів згаданої відозви. Для цього, можливо, й не потрібно чекати початку парламентської процедури розгляду документа і спрямування його на доопрацювання (як це було з іншим «суперечливим» законопроектом - №6688, щодо дозволу на тимчасове позасудове блокування сайтів, який у вересні відправив на доопрацювання парламентський комітет з питань інформатизації та зв'язку). Документ можна відкликати з реєстрації, доопрацювати, узгодити із громадськістю і вже потім виносити на голосування. Це допоможе уникнути чергової суперечки, що розділятиме наше суспільство. Бо таке розділення корисне лише для нашого ворога. Кожне вкидання в суспільний дискурс подібних контраверсійних тем – привід для потирання загребущих путінських ручок.
Олександр Радійчук, Київ
