Новинки роспропу: «У війні винні усі, а Росія бореться за мир»

Новинки роспропу: «У війні винні усі, а Росія бореться за мир»

754
Ukrinform
Як Кремль намагається використати 100-річчя завершення Першої світової війни у своїх цілях

У співвідношенні слів «історія» та «уроки» є безліч песимістичних виразів на кшталт: «Історія вчить тому, що нічому не вчить»; «Історія – суворий вчитель і жорстоко карає за невивчені уроки». І 100-річний ювілей завершення Першої світової війни, здається, служить цьому зайвим підтвердженням.

Але фіксувати ці банальності самі собою вже не цікаво. Більш цікаво спробувати розібратися, як саме паразитує Кремль, російська пропаганда на страшних уроках страшної війни, які нові меседжі і тези запускаються при цьому.

МИРОТВОРЧІСТЬ ДЛЯ КОРИСНИХ ІДІОТІВ

До 100-річчя завершення Першої світової у російському інформаційному полі почали з'являтися особливі ноти, які дисонують з його основною агресивною темою – нотки миролюбності і навіть пацифізму. Розписуючи жахи тієї війни, спікери говорять: війна жахлива, згубна, самовбивча для світу. Потрібно припинити це сповзання до великої європейської (і слідом, як водиться, світової) війни. Тому потрібен мир!

Ці слова та заклики можна було б тільки вітати. Однак... У тональності, у нюансировці подібних заяв чується щось дуже знайоме – з декларацій антифашистських комітетів 30-х років, антивоєнних комітетів 50-70-х років, які перебували під радянським контролем. Там теж було багато правильних, хороших слів, завдяки яким у загальну колону вербувалися натовпи корисних ідіотів з західних країн. І тоді, і зараз, якщо вслухатися, вчитатися, то за словами «Нам потрібен мир!» у дужках можна знайти – «(Але на наших умовах)».

Ось, наприклад, у «Коммерсанте» напередодні паризької зустрічі 11 листопада, присвяченій 100-річчя завершення Першої світової війни, вийшла спільна російсько-американсько-британсько-німецька стаття-звернення «”Не допустить новой разрушительной войны”. Ветераны мировой политики — об угрозе ядерного конфликта».

Її підписали екс-глава МЗС РФ (1998-2004), колишній секретар Радбезу РФ (2004-2007) Ігор Іванов; колишній британський міністр оборони (2006-2008) Десмонд Браун, німецький дипломат, голова Мюнхенської конференції з безпеки (з 2008 року), модератор від ОБСЄ «з налагодження мирного діалогу в Україні» Вольфганг Ішингер; колишній американський сенатор (1972-1997), співголова Ініціативи щодо скорочення ядерної загрози (Nuclear Threat Initiative, NTI) Сем Нанн. Розумно підібраний склад!

І у заяві є розумні слова. Наприклад, про необхідність існування «диалога по антикризисному управлению», подібного до того, який був за часів минулої холодної війни. Він необхідний для запобігання «”повседневной” потенциально опасной военной деятельности». Тобто того, що фатальна випадковість, помилка може вибухоподібно призвести до глобальної війни, в тому числі ядерної.

Але ось, увага, стежимо за руками, оскільки тут є кілька помітних шахрайств, звичних для російської дипломатії. У підводці до зазначеної, правильної загалом пропозиції, говориться: «Продолжает сохранять актуальность задача восстановления доверия между Россией, США и НАТО, что необходимо для решения основных проблем безопасности евроатлантического региона. Это делалось на протяжении всей холодной войны и должно делаться сегодня. Начало процессу может положить указание глав государств своим правительствам возобновить взаимовыгодный диалог по урегулированию кризисов, что особенно важно в условиях отсутствия доверия».

І ось вам два шахрайства. Перше – «восстановления доверия между Россией, США и НАТО». Тобто США у заяві відокремлене від НАТО. Знайома політика на розкол євроатлантичного єдності. Друге, яке відштовхується від того самого – «восстановления доверия, необходимого для решения основных проблем безопасности евроатлантического региона». Що ж для цього потрібно? Небагато: «Начало процессу может положить указание глав государств своим правительствам возобновить взаимовыгодный диалог по урегулированию кризисов».

Ми ж, наївні, думали, що довіра підірвана через агресивну політику путінської Росії у Грузії, Україні, далі – скрізь. І для повернення довіри потрібно припинити порушувати міжнародне законодавство, для початку – деокупувати Крим і Донбас. Але ні, за логікою цієї «заяви» головне, і цілком самоцінне – продовження «взаимовыгодного диалога по урегулированию кризисов». Гучна, пустозвонна фраза, в серцевині якої – заклик змиритися (заради збереження миру) з нинішньої російської позицією. Тобто, по суті, умиротворення агресора.

І цілком очевидний приклад «полезного идиотизма».

ЗАГРОЗА ПЕРША І ОСТАННЯ...

і не розглядалася в якості переможниці навіть частково. Її відсутність в підсумковому таборі тріумфаторів є найбільшою катастрофою вітчизняної історії, адже за ступенем залученості в бойові події, за видатками та людських втрат Росія перевершувала інші країниТакож останніми тижнями відбулася відчутна зміна позиції російських експертів, у тому числі доволі ліберальних (наприклад, Павло Фельгінгаер, Валерій Соловєй). Вони говорять про дзеркальну подібність позицій російських і західних (насамперед американських) військових; позицій російського та західного (передусім американського) ВПК. Щодо військових – і ті, і інші повинні бути готові до війни у будь-який момент. Щодо ВПК – збільшення загрози війни завжди йому на користь, оскільки веде до додаткового фінансування.

Валерий Соловей / Фото: facebook.com/modusclubrus
Валерій Соловєй / Фото: facebook.com/modusclubrus

У підсумку виходить, що відповідальність за загострення ситуації у світі, за сповзання до нової великої війни, у тому числі катастрофічної, глобальної виходить загальною, а отже – розподіленою більш-менш порівну між Росією і Заходом, між Росією і США.

І при цьому забуваються, більше не вимовляються слова, які ті самі експерти (і безліч інших) говорили раніше. Про те, що у Заходу з його економікою, з його військовою міццю, тобто сумою жорсткої та м'якої сили, є великі резерви для посилення позиції щодо противника. А у кремлівського хулігана з ядерною палицею нічого цього немає. У Росії і близько немає такого резерву впливу, загроз. А значить, планка відразу задирається до вищого рівня. І ось вам зустрічні заходи впливу від Кремля: або загроза просто війни, або загроза ядерної війни.

Як можна пропускати це при актуальному аналізі? І саме тому сповзання світу до нової військової кризи – це вина Росії, а не Заходу. Забувати про це – означає допомагати Кремлю у популяризації його позиції.

Зрозуміло, що циніки скажуть: «Дозвольте, але якщо світова війна, у тому числі ядерна, почнеться, якщо світ загине, то яка тоді різниця, хто був винен у цьому?». І якщо на це лукаве запитання відповісти: «Так. Ніякої різниці», то одразу ж випливає висновок: «Отже, треба зробити все, буквально все, щоб зупинити сповзання до війни».

Але це у сухому залишку, знову ж таки, означає лише одне – піддатися на російський шантаж, тобто повернутися до умиротворення агресора. А гопник на те і гопник, що, як тільки йому йдуть назустріч, він нахабніє ще більше.

Тобто провідні країни світу (цивілізовані країни, осудні країни – які синоніми можна підібрати) повинні твердо, неухильно і акуратно вести свою координовану політику: не піддаватися на шантаж країни-агресора. Але при тому все ж – мати певні механізми запобігання глобальної війни, яка у нинішній напруженій ситуації може розпочатися з випадковості, помилки, збою техніки або «людського фактора».

РОСІЯ ПРАВА ЗАВЖДИ І У ВСЬОМУ?

Кремль постійно говорить про «недопустимость пересмотра итогов Второй мировой войны». Насправді за цим евфемізмом приховується будь-яка критика злочинної Радянської влади, зокрема у період 1939-1945 років.

При цьому в самій Росії зараз триває активний історичний перегляд підсумків Першої світової війни, яка для Російської імперії, а потім Російської республіки закінчилася ганебно. Вона програла стороні, яка програла – Центральним державам на чолі з Німеччиною. Про причини можна говорити окремо. Але результат очевидний – країна капітулювала, кинувши своїх союзників по Антанті. При радянській владі ту війну тільки опльовували, роблячи з неї лише увертюру до «Великого Жовтня» і великої Громадянської війни. Тепер робляться спроби оголосити Росію... по суті, стороною, яка виграла Першу світову. Причому ця думка також стає все більш консенсусною.

Ось характерна цитата зі статті з характерною назвою «Первая мировая война: неусвоенные уроки» з жорстко-пропагандистського РИА Новости: «Как и через четверть века, русский солдат, защищавший и спасавший союзников, вынес на себе всю ее тяжесть, о чем многие сегодня не любят вспоминать. Но если историю можно неуклюже переписать, то ее нельзя изменить, переделать».

Перший важливий пункт: «как и через четверть века». І тут ця огидна прив'язка всього і вся до Другої світової війни, яка стала переможною для Москви, Росії (до того часу Радянської). Другий – це величезне самозамилування, самовихваляння: «русский солдат... вынес на себе ВСЮ тяжесть». Розумієте, «всю»! Битви і втрати інших – дрібниці. Не кажучи вже про те, що при цьому зовсім не береться: у 1917-1918 році цей самий «русский солдат» залишив фронт і розійшовся по домівках ділити землю. І третє: «Но если историю можно неуклюже переписать, то ее нельзя изменить, переделать». Це взагалі нечувано – російська сторона, яка сама реально намагається переписати, викривити історію, звинувачує в цьому всіх оточуючих.

Але ось вам більш пристойне видання Газета.ру. Тут теж варто почати з заголовка: «Предательство союзников: как из России сделали изгоя. 100 лет назад завершилась Первая мировая война». І знову вражає – це не Росія зрадила союзників по Антанті, уклавши сепаратний мир з Центральними державами. А в чому ж ця зрада? Ось: «Еще одна ключевая участница Первой мировой Россия не была приглашена в Компьен (місце укладення перемир'я 11 листопада 1918 року з визнанням Німеччиною своєї поразки, - О. К.) и не рассматривалась в качестве победительницы даже частично. Ее отсутствие в итоговом лагере триумфаторов является крупнейшей катастрофой отечественной истории, ведь по степени вовлеченности в боевые события, по расходам и людским потерям Россия превосходила остальные страны».

Ну як, як Росію можна було визнавати, навіть частково, переможницею, якщо вона до того сама визнала свою поразку, вийшовши з війни? Не кажучи вже про те, що в країні в цей час правили більшовики, які взагалі не визнають ніяких попередніх договорів. Як таку дурість взагалі можна писати і публікувати? Таке враження, що пропагандистське слабоумство політичних ток-шоу на пропагандистському Ростб заразливо і захоплює вже всю країну.

Адже це, по суті, модифікація тоталітарного фюрер-принципу («фюрер завжди правий») і поширення його на цілу країну та її історію – «Росія завжди права!» Причому це триває вже не перший рік. І незрозуміло, коли закінчиться. І десятки мільйонів людей живуть в такому отруйному жовтому інформтумані.

ХТО ВИНЕН? УСІ АБО НІХТО

Але ось загалом нормальна стаття публіциста, історика Леоніда Млєчіна в «Новой газете», «Великая война не окончена». У ній багато цікавого, пізнавального. Але от коли мова доходить до концепту...

Вже навіть в одному тільки підзаголовку «Через сто лет после окончания Первой мировой в европейских странах опять срабатывают архаичные механизмы ненависти» видно ту саму помічену раніше тезу. Розпорошення відповідальності за сповзання світу до нової великої війни. Винне в цьому не кремлівське керівництво, а якісь «архаичные механизмы ненависти».

Повторюся, там, де автор дає факти, групує їх, він цікавий і переконливий. Але ось у висновках – вкрай сумнівний. Розглянемо їх по абзацах.

«Не война меняет судьбы народов. Они сами выбирают свою судьбу. Но немногие государства сумели извлечь уроки из трагедии мировой войны. Человечество вступило в ХХI век таким же расколотым, каким оно было сто и даже тысячу лет назад».

Знову якась абстрактна вина «расколотого человечества». Але – увага! – далі автор конкретизує головного ворога.

«Старые раны могут открыться в любой момент. В 1914 году националистический восторг, иррациональное безумие охватили целые народы. Потом станет ясной бессмысленность и абсурдность этой войны, бессилие человека перед государственной машиной, отправляющей его на смерть. Но это потом!..»

Ну, ви бачите, хто винен – націоналізм. Не імперські амбіції великих держав, не їхній шовінізм, точніше шовінізми, не їхнє шовіністичне захоплення, прагнення остаточно поділити світ або переділити його, а «націоналізм». Причому, тут важливо враховувати, що автор пише це, корелюючи з сучасністю. А значить, і сьогодні головну загрозу бачить не у шовінізмі імперії, яка остаточно недорозпалася, а у націоналізмі.

«Великая война показала, как легко манипулировать целыми народами. Достаточно крикнуть: «Сокрушим подлого врага!» И никто не спросит: отчего же сосед вдруг стал врагом? Все станут вооружаться, испытывая страстное желание убить побольше — с убежденностью в собственной правоте! Не зря после Первой мировой британский писатель Ричард Олдингтон назвал свой главный роман “Все люди – враги”».

Здавалося б, непогані слова. Але знову ж таки – як напружує це абсолютне узагальнення, особливо у додатку до сьогоднішнього дня: винні «все» і «во всем». А значить – ніхто і ні в чому. Або, якщо говорити м'якше: Росія у нинішньому загостренні обстановки в світі винна не більше за інших. Тому давайте живенько боротися за мир, виходячи з цих початкових умов.

Тому передбачаю у найближчому майбутньому створення нових «Антивоєнних комітетів» під щільною опікою і з щедрим фінансуванням з Кремля. І тут, як в анекдоті, почнеться така боротьба за мир, що каменя на камені не залишиться.

Олег Кудрін. Рига

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-