“Ділити світ” США збираються з Китаєм, а не з Росією
Дональд Трамп, президент США, оголосив ще минулої суботи про намір вивести США з укладеного в 1987 році з Росією (тоді СРСР) Договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності (ДРСМД). І ось вже тиждень ця тема стала головною у трикутнику відносин США — Європа - Росія.
Росія, зрозуміло, сильно заметушилася. Скасування договору, який забороняє розробку, випробування і виробництво здатних нести ядерні боєзаряди ракет з радіусом дії від 500 до 5 500 км, означає гонку озброєнь, масштабність якої економіка Росії витримати не зможе. Тож участь у такій гонитві — катастрофа для Кремля, причому, як-то кажуть, швидка і без варіантів.
Зауважимо одразу, що термінове внесення Росією в ООН проекту резолюції Генеральної Асамблеї із закликом зберегти Договір має очевидно другорядне значення: росіяни, як ніхто інший, знають, що така резолюція допоможе їм, як мертвому кадило. Моральне задоволення, підстава для пропаганди — і нічого більшого. Тому перше серйозне, що справді зробив Кремль — це почав лякати Європу. Мовляв, якщо американці розміщуватимуть свої ракети у Європі, то ми змушені будемо по цій Європі цілитися своїми такими самими. Путін на прес-конференції в Москві: “Європейські країни, котрі погодяться з цим (тобто, з розташуванням ракет США — ред.), мають розуміти, що вони ставлять свої власні інтереси під загрозу можливого ракетного удару”.
Європа теж заметушилася. Стати полем ядерної битви нікому не хочеться. Велика Британія, яка у зовнішній політиці твердо тримає курс на стратегічний союз зі США, одразу і без будь-яких застережень підтримала Трампа (заява міністра оборони Гевіна Вільямсона). А Німеччина та інші європейці — члени НАТО (за повідомленням Reuters) закликали США замість виходу з ДРСМД спробувати змусити Росію дотримуватися його. Або, якщо можливо, переглянути його, залучивши до нього Китай. Європейці вважають, що таким чином можна уникнути розколу в НАТО, який міг би використати Кремль (такий собі легесенький шантаж Трампа). А президент Франції Емануель Макрон телефоном переконував Трампа, що варто ще обговорити подальшу долю ДРСМД з Путіним. Трамп врешті погодився, що хай такі консультації відбудуться.
Ситуація виглядає з усіх сторін вигідною для США. Лише заява про намір змусила і Росію, і Європу робити непростий вибір. А точніше — вмовляти, по суті, Трампа відмовитися від свого наміру. Якщо вже казати зовсім прямо, без дипломатії, то ми бачимо приклад політики з позиції сили (шантаж, ультиматум): США змушують інших (у даному випадку Росію та Європу) підкоритися. Причому частина Європи (Велика Британія і більшість країн Східної Європи, як-от Польща чи Литва) охоче йдуть на союз зі США (зрозуміло, як молодші партнери). Можна прогнозувати, що і решта Європи (насамперед Німеччина та Франція) в кінцевому підсумку теж оберуть, хоч і не так охоче, союз зі США, а не з Росією. Зауважте: Європа на цю тему говорить з Вашингтоном мовою прохань, а не вимог, а тому вже не виходить у росіян тісного союзу з Європою проти намірів Трампа вийти з ДРСМД.
Тобто, Росія не має у цьому протистоянні, яке, звісно, виходить далеко за рамки теми ДРСМД, жодних шансів, бо економіка, м’яко кажучи, не та. Усі це розуміють, і США найбільше, тому американці і ведуть себе так впевнено у нинішніх перемовинах з Кремлем. Зустріч Путіна з Трампом у Парижі 11 листопада чи навіть запрошення його до Вашингтона на початку наступного року — це, звісно, дуже круто для російської пропаганди, але і в Парижі, і у Вашингтоні у російського президента не буде розмови на рівних. З ним зустрічаються і далі зустрічатимуться виключно для того, щоб озвучувати нові й нові вимоги.
США так себе поводять не тільки тому, що їм хочеться познущатися зі слабкої Росії. Тобто, не заради “спортивного інтересу”. У Вашингтоні серйозно розробляють стратегію глобального протистояння (конкуренції, суперництва) з Китаєм. Американські політики зовсім не прагнуть безроздільно володіти усім світом, хоча б тому, що розуміють: це практично неможливо! Але “ділити світ” вони збираються з Китаєм, а не з Росією. Це колись ділили з СРСР, а Китай був на другому плані, з яким варто було підтримувати більш-менш нормальні, не ворожі, стосунки (відома і втілена в життя в 70-роки минулого століття стратегія Кіссінджера). А нині все навпаки. Росія, вважають у Вашингтоні, має змиритися з другорядною роллю і стати якщо не дружньою, то нейтральною щодо США стороною, коли Америка змагатиметься з Китаєм. У Кремлі наразі відчайдушно опираються такій перспективі, однак США послідовно і наполегливо її до неї штовхають. І сила та історична логіка на їхньому, а не кремлівському, боці.
Юрій Сандул. Київ
