Україна-Угорщина: кінець кризі? На жаль, схоже, це не так

Україна-Угорщина: кінець кризі? На жаль, схоже, це не так

Аналітика
1137
Ukrinform
Україна хоче врегулювати конфлікт з Угорщиною, яка, за словами міністра Сіярто, також цього прагне, але водночас - пропонує сумнівну домовленість

Глава МЗС Угорщини Петер Сійярто зустрівся з українським колегою Павлом Клімкіним у столиці Польщі Варшаві на полях міжнародного форуму з політики безпеки. З його слів, угорська національна агенція МТІ повідомляє, що угорська сторона запропонувала Україні укласти домовленість щодо захисту нацменшин. Угорський очільник визнав, що настав час зміцнювати довіру між двома державами.

Згідно з угорською пропозицією, уряди двох країн повинні утримуватися від політики, що веде до асиміляції певної етнічної громади і може призвести до зміни національного складу меншини. Будапешт також хотів би закріпити в цьому документі пункт про вільне використання угорцями Закарпаття рідної мови та вільне віросповідання, рідної для них культури, освіти та адміністрування.

Павло Клімкін отримав запевнення від Петера Сіярто про те, що “у дусі відновлення довіри” між двома країнами Будапешт готовий активувати кредитну лінію на суму у 50 мільйонів доларів США для фінансування автодоріг на Закарпатті. Крім того, готовий й надалі оздоровлювати на курорті озера Веленце великі групи дітей із сімей, які постраждали у війні на сході України, а також надавати щороку сотні студентам з України державні стипендії для навчання в університетах Угорщини. «Угорщина зацікавлена у якнайшвидшому вирішенні виниклого конфлікту», - підкреслив Сіярто.

Що ж, у Києві також зацікавлені в тому, щоб якнайшвидше зняти високовольтну напругу в стосунках між Україно та Угорщиною, щоб тема Закарпаття перестала бути «гарячим» інформаційним приводом у журналістів щодо тиску, погроз блокування самітів Україна-НАТО, євроінтеграційних прагнень України тощо. Але. Чи відповідає зміст угорської пропозиції українському порядку денному, тим непростим реаліям, у котрих нині перебуває наша держава, тобто, чи варто нам приставати на запропоноване паном Сіярто, чи його пропозицію не варто узагалі обговорювати, принаймні, поки що. Про все це, а також, що конкретно означає, наприклад, “утримуватися від політики, що веде до асиміляції етнічної громади” - запитуємо в експертів.

Євген Магда, політолог, виконавчий директор Інституту світової політики:

Євген Магда
Євген Магда

“Україні у стосунках з Угорщиною, потрібно пропонувати своє, обговорювати, шукати шляхи для компромісів ”

— Пропозиції однієї держави іншій — невід’ємна складова дипломатії. І драматизувати не варто. Тому що будь-яка міждержавна чи міжурядова угода має бути не просто підписана, а ще й ратифікована українським та угорським парламентами, наскільки я розумію. Просто треба відзначити, що угорська сторона має більший досвід системної дипломатичної активності. І вона цей досвід достатньо вправно використовує в роботі з Україною. Вона показує всім зацікавленим особам, що пропонує Україні різні шляхи виходу, адже насправді в Угорщини фактично немає союзників в питанні навколо закарпатського протистояння. Тому офіційний Будапешт пропонує різні речі. Наприклад, сьогодні пан Сіярто був змушений визнати, що вимальовується компроміс з приводу угорського посла, і новому послу Україна таки надасть аграмант. І це постійні маневри, постійний процес. Не варто лише очікувати, що Угорщина все кине і одразу відмовиться від своїх попередніх планів, і ми опинимося в ситуації суцільної ідилії. На жаль, цього не буде, і це треба розуміти. Тому зі свого боку Україна також має пропонувати. В той же час Україна не повинна публічно відштовхувати подану угорською стороною руку, бо, як тільки ми це зробимо — вони зразу використають це проти нас. То ж маємо бути максимально послідовними і коректними, і але відстоювати власні національні інтереси. За великим рахунком між Києвом і Будапештом триває війна нервів. Але. Війна нервів на дипломатичному рівні. Хотів би наголосити, що той факт, що Угорщина є членом НАТО і Європейського союзу — фактично гарантує нас у тому, що ця дискусія вестиметься суто в дипломатичній площині, а не переходитиме в щось інше. А дискусії з Угорщиною треба розглядати, в тому числі, як частину підготовки України до майбутніх переговорів щодо вступу до НАТО і до Євросоюзу, які також будуть непростими, бо також знайдеться хтось такий же непоступливий. Відтак, підсумовуючи сказане, додам іще ось що: Україні у стосунках з Угорщиною, потрібно пропонувати своє, обговорювати, шукати шляхи для компромісів, і виводити цей конфлікт за межі Закарпаття. Тому що, допоки конфлікт зосереджений виключно на Закарпатті — Угорщина матиме перевагу, і вустами Петера Сіярто говоритиме про захист етнічних угорців, посилаючись на відповідне внутрішнє законодавство. Думаю, нам треба розвивати українсько-угорські відносини в цілому, адже ми сусіди, нам є що запропонувати один одному, в нас товарообігу щорічно на понад 1 млрд доларів. Ось над чим дійсно треба працювати, а не ставати заручниками політичної істерії з боку офіційного Будапешта, пропозиції якого зроблені очевидно для того, щоб Україна на них просто не погодилася, гучно відкинула. А нам не треба бути прямолінійними в цьому питанні, а маневрувати. Прямолінійність це добре для Сполучених Штатів та Великої Британії, але не для нас.

Богдан Яременко, дипломат, голова правління громадської організації “Майдан закордонних справ”:

Богдан Яременко
Богдан Яременко

Треба набратися терпіння, витримати цей тиск, при цьому нічого не змінюючи, і показати угорцям, що вони нічого не досягнуть”

—Почну з останнього: політики, що веде до асиміляції… Так от, Сіярто вважає, що нинішня українська політика спрямована на деградацію нацменшини, на розтирання або зменшення її самобутності. Фактично, це політика українізації в сенсі втрати етнічними угорцями національного колориту та ідентичності. Власне, тут прослідковуються завуальовані спроби Угорщини під вигаданим для цього приводом зобов’язати Україну відмовитися від нібито асиміляційної політики. І якщо Україна пристане на цю пропозицію, то визнає, що така проблема існувала, Україна це визнає, буде намагатися змінитися. Що я про це все думаю? Якщо чесно, то не дуже віриться в те, що сторони про щось таки домовляться, що підуть на зустріч один одному і займуться деескалацією конфлікту. Швидше за все, Угорщина просто грає. І на якомусь етапі наші з ними стосунки знову загостряться. Можливо, під тиском якихось третіх сил вона намагається показати, що йде на зустріч Україні, демонструє поступливість, бажання до діалогу, утім, і це не виключено, потім відбудеться різка зміна тональності. Вважаю, що позиції обох держав, як України, так й Угорщини — підлягають критиці. Україна не демонструє далекоглядності, а Угорщина цим користується, а звідси — і подвійні стандарти, і приховані мотиви... Нам треба набратися терпіння, витримати цей тиск нічого не змінюючи, і показати угорцям, що вони нічого не досягнуть. Безумовно, існують проблеми, пов’язані з блокуванням ними засідань Україна- НАТО. Але фінансування жодних програм допомоги Україні не скасовані. А тому я б не сказав, що це ставить нас у критичну ситуацію. Можливості для формування власного порядку денного, показуючи безпідставність угорських закидів, в України достатньо. Не розумію, до чого можуть призвести поступки з українського боку, чому ми повинні узагалі йти на щось подібне. Хіба нема висновків Венеціанської комісії, які в цілому нічого не заперечують з того, що нами зроблено? Так, вони містять рекомендації про те, як і що можна іще покращити. Окей! Давайте покращимо, але не в догоду Угорщині, а лише тому, що це рекомендації спеціалізованої міжнародної інституції. Давайте приведемо все у відповідність. І коли зробимо це, то далі – не бачу підстав для розмови про якийсь компроміс з нашого боку».

Михайло Пашков, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова:

Михайло Пашков
Михайло Пашков

Угорщина, виставляючи нам неприйнятні вимоги і пропозиції, свідомо підвищує планку, не шукає шляхи врегулювання, а, навпаки, йде на поглиблення конфлікту”

—Угорщина намагається видати бажане за дійсне. В їхній пропозиції, як на мене, містяться неоднозначні моменти, які для української сторони є проблемними та сумнівними, приміром, як ото - “утримання від політики, що веде до асиміляції нацменшин і зміною національного складу”. Але брати на себе зобов’язання не міняти національний склад в певному регіоні держава не може. Бо ж тоді виходить, що громадянам інших національностей забороняється або не рекомендується поселятися в певних регіонах, аби не змінити національний склад. Виходить, що накладаються обмеження щодо міграційних процесів у межах країни? Це як мінімум дивно. І це з одного боку, а з іншого – «асиміляція нацменшин» – це процес, який передбачає добровільне, цивілізоване входження нацменшини в “тіло” держави, з урахуванням збереження ними національних особливостей, мови тощо... Тому, виставляючи неприйнятні вимоги і пропозиції Україні — Угорщина свідомо підвищує планку, не шукає шляхи врегулювання, а, навпаки, йде на поглиблення конфлікту. Що стосується “використання угорцями Закарпаття рідної мови…”, то це питання, на відміну від попереднього, ще вартує обговорення, пошуку якихось шляхів. До речі, Україна зробила перший крок, пішла на компроміс і продовжила адаптаційний режим введення освітнього закону. Тобто, Україна показала, що готова йти на компроміси, але тільки доречні: деякі із запропонованих Угорщиною позицій навіть на перший погляд виглядають вже, ну дуже сумнівними. Можливо, все це провокація з метою пізніше заявити в увесь голос: “Ми запропонували українській стороні способи врегулювання конфлікту, але вони нам відмовили”.

Опитав Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-