У пенсійному забезпеченні має діяти принцип справедливості. Банально?

      Знайомлячись із численними заявами урядовців, доходимо висновку, що заробітні плати і пенсії постійно зростають. А у недалекому майбутньому ситуація стане ще кращою. Називаються навіть конкретні цифри. Так, сьогодні в Києві, за даними Держстату, середня заробітна плата складає близько 13 тис. грн, а взагалі в Україні вона незабаром досягне 10 тис. грн. І так має бути, адже покращення життя населення країни – це найголовніше завдання діяльності Уряду.

       При цьому, щоправда, мало згадуються розміри середнього забезпечення українського пенсіонера, особливо державного службовця, людини, яка віддала 40-50 років свого життя роботі на рідну державу, рівень інфляції, постійне зростання цін, підвищення житлово-комунальних тарифів, плати за електроенергію, холодну і гарячу воду, вартість вивезення сміття і споживчого кошика, які суттєво впливають на рівень життя конкретної людини.

      Характеризуючи рівень забезпечення пенсіонерів, одна з газет нещодавно зазначила, що пенсії у багатьох з них настільки низькі, що “ведення активного соціального і культурного життя можуть собі дозволити далеко не всі”. Ми добре усвідомлюємо непросту економічну ситуацію в країні, але й знаємо про заробітні плати у розмірі 50-100 і навіть більше тисяч гривень, які одержують окремі категорії посадовців, у т.ч. і запрошених з-за кордону “висококваліфікованих фахівців” (очевидно, своїх не вистачає), які так нічим себе й не проявили у нашій державі. Висновок один – в країні у галузі пенсійного забезпечення відсутній елементарний принцип справедливості. Як кажуть люди: “щось не так”.

      У діяльності на пенсійному полі українських владних структур є момент, до якого хотілося б привернути увагу. Вони не повинні, не мають права допускати будь-яких помилок у своїй діяльності. Сім разів мають відміряти і лише один раз – відрізати. Проте, допустивши помилку, яка заторкує сотні тисяч, а то й мільйони громадян, за першим сигналом її виправляти. І вибачатися за допущений промах перед українським загалом. Тоді й люди будуть з належною довірою ставитися до влади.

      Йдеться про те, що прийнятий Верховною Радою ще в травні 2016 року Закон України “Про внесення змін до Податкового кодексу щодо звільнення від оподаткування пенсій”, який набрав чинності з 1 липня того ж року, жодним чином не означає, що працюючі ще та непрацюючі вже пенсіонери забули про застосування проти них протягом майже півтора року такого несправедливого і дискримінаційного, більше того – незаконного, за висновком Конституційного суду, рішення, як оподаткування частини їхніх пенсій.

      Тому небайдужі співвітчизники, до яких належать і колишні державні службовці, задають досить просте і обгрунтоване запитання: чому після того, як Конституційний суд України, хоч і з великим запізненням, але все ж зробив висновок, що таке рішення українських законодавців з самого початку суперечило Основному закону держави, Верховна Рада не визнала своєї помилки, а лише мовчки обмежилася внесенням відповідної зміни до Податкового кодексу?

     Якщо ж чітко дотримуватись положень Конституції України та відповідних правових норм, то держава мала б повернути пенсіонерам незаконно відібрані в них кошти. Проте ні законодавці, ні урядовці навіть і не згадали про допущену саме ними серйозну помилку. Таке зневажливе ставлення до пенсіонерів, які впродовж багатьох років трудового життя пізнали немало нелегких випробувань, є досить образливим.

     Подібний “експеримент” пізнали на собі і пенсіонери-ветерани вітчизняної дипломатичної служби. Як колишні співробітники державної служби особливого характеру, якою є дипломатія, вони також очікують на осучаснення їхніх пенсій, яке свого часу було їм обіцяне у процесі започаткування пенсійної реформи в країні. Чому українські дипломати, особливо керівники закордонних дипломатичних установ, які зробили свій вагомий внесок у становлення й утвердження незалежної України на міжнародній арені та за активної участі яких закладалися основи зовнішньої політики молодої держави, одержують різну пенсію в залежності від часу виходу на заслужений ними відпочинок? Посилання ж на те, що прийнятий Закон не має, мовляв, зворотної дії, а “націлений у майбутнє”, не є переконливим.

     Тому всі, кому народ довірив опікуватися справами усієї держави, повинні повсякденно виправдовувати цю довіру. І не забувати, що чітке дотримання норм Конституції України слід демонструвати не гучними заявам і прийняттям волюнтаристських, а добре продуманих і виважених рішень, які були б дійсно спрямовані у майбутнє.

     Як свідчать численні коментарі і факти, започаткована пенсійна реформа  неоднозначно сприйнята в нашому суспільстві. Не виникає, звичайно, жодних сумнівів намагання влади створити в нашій державі пенсійну систему цивілізованого, європейського зразка. Це питання давно назріло. Але реалізація такого важливого завдання не повинна здійснюватися шляхом шокуючого мільйони пенсіонерів підвищення від кількох сот тисяч до мільйона гривень заробітної платні окремим категоріям керівників державних установ, а до того ще й виділення їм необґрунтованих високих премій. І звісно ж, не збільшенням усе зростаючих бюджетних видатків обраним державним чи бізнесовим  структурам і не фінансуванням з державного бюджету діяльності деяких політичних партій.

     І як тут не згадати такий вислів відомого німецького філософа Іммануїла Канта (1724-1804рр.): “Коли справедливість зникає, то не залишається нічого, що могло б надати цінності життю людей”.

     Нашим політикам не завадило б прислухатися до цих мудрих слів.

Ігор Турянський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства