Хто такий Медведчук і що з ним робити

Віктор Медведчук вже так відверто і, прямо скажемо, нахабно зачіпає патріотичних і політично активних українців, що це цілком може закінчитися чимось незвичайним.

Те, що Медведчук – проросійський на 100% відсотків політик в Україні, давно і всім відомо. Звання “Кум Путіна” він ніколи не приховував і чесно його відробляв. Чесно – в тому сенсі, що ніколи й нічого не робив такого, що могло б це звання поставити під сумнів.

Однак сьогодні Медведчук поводиться не просто як політик, що не приховує свої симпатії до Росії і до політики Кремля. Він, по-перше, робить це агресивно, тобто, не чекає, коли його спитають, чи вважає Росію агресором, а сам виходить з такими заявами на публіку, до того ж звинувачуючи Україну й українців у війні, що точиться зараз на Донбасі. По друге, Медведчук для демонстрації своєї агресії, свого “кумівства” і антиукраїнства має непогані, м’яко кажучи, медійні можливості.

Загалом, все це для частини українців робить існування Медведчука в українській політиці нестерпним. Вони вимагають від влади його “крові”. Влада відмовчується.

Чим все закінчиться? Можливо, обурення проти Медведчука вщухне, бо люди просто стомляться обурюватися без наслідків. Можливо, влада, дочекавшись слушного, на її думку, моменту, вчинить щось “антимедведчуківське”, аби заспокоїти патріотів і набрати якусь часточку електоральних симпатій. А, може, щось третє?

Про Медведчука і ситуацію навколо Медведчука Укрінформ запитував експертів-політологів.

З чим пов'язана нинішня активна і настільки відверта антиукраїнська позиція Медведчука?

Юрій Смєлянський:

«В Україні стартували передвиборчі змагання. Так що цілком природно, що активізувалися усі політики які претендують зайняти керівні крісла в Україні. Просто цілі і завдання у кожного претендента різні. Хтось щиро прагне забезпечити в Україні мир, забезпечивши незалежність держави. Хтось використовує патріотичну риторику для досягнення цілей перемоги на майбутніх виборах. Хтось веде в Україні політику в інтересах країни-агресора і тому в їх розумінні «мир» в Україні - це, в «кращому» випадку, умовна незалежність України з повним підпорядкуванням і залежністю від кремлівського керівництва. До останньої категорії політиків відноситься і Медведчук. До речі, він це і не приховує. І цілком природно, що риторика, яку використовує проросійський Медведчук – це підміна понять, спотворення змісту термінів, напівправда, яка спотворює реальність та інше. Тобто ті інструменти, якими так любить користуватися кремлівське керівництво.

Протягом всього періоду війни, яку РФ розв'язала в 2014 році проти України, українська влада постійно перебувала і продовжує перебувати в конфлікті інтересів при прийнятті державних рішень. У тому числі в питаннях забезпечення національної безпеки, вибудовування відносин з країною-агресором, формування політики щодо окупованих територій. Як результат, гібридна внутрішня політика щодо окупованих територій, зокрема, і в Росії в цілому. У свою чергу, ця гібридна політика дезорієнтує громадян України в питаннях сприйняття дійсності.

Свідомість соціального утриманства, переважна сьогодні серед громадян України, втома від війни, що триває п'ятий рік поспіль, соціально-економічні проблеми та інші чинники, дозволяють окремим особам в Україні (зокрема, і Медведчуку) відкрито пропагувати проросійську і антиукраїнську позицію з одночасною обіцянкою вирішення всіх існуючих проблем в обмін на добровільну залежність від Росії. Повернення України в зону російського впливу. Відмови від нормального розвитку. Як показують виміри настроїв у суспільстві, приблизно, п'ята частина населення України є прихильниками подібного вектору розвитку для України. Хоч пан Медведчук і спотворює реальність настроїв в Україні, йому дійсно є на кого спиратися».

Олексій Гарань:

“Це свідчить про активізацію Путіна в Україні, і активізацію напередодні виборів. Думаю, в даному разі стратегія Росії якраз полягає в тому, щоб підняти ставки. І, хоча, зрозуміло, що відверто проросійський кандидат не переможе, Президентом не стане, але тому розрахунок і робиться саме на парламентські вибори, на те, що вдасться посилити позиції проросійських сил, і таким чином впливати на конфігурацію майбутнього уряду. Тому, думаю, що частково це пов’язано і з тим, що зараз загострюється боротьба за те, хто матиме контрольний пакет у разі, якщо відбуватиметься об’єднання партій “За життя” та “Опозиційного блоку”. Там є різні конкурентні групи, і, можливо, власне таким чином Медведчук намагається продемонструвати, що він має повну підтримку Путіна, і тому може розраховувати на більший пакет акцій в потенційному об’єднанні. Але. Це може частково налякати й інших спонсорів цього процесу – того ж Ахметова, приміром”.

Євген Магда:

“Думаю, це елемент тиску на українську владу, прагнення продемонструвати власну безкарність, показати, що він недоступний для наших правоохоронних органів і в такий спосіб довести те, що він залишається президентським кумом, але тільки не нашого Президента, залишається тим, хто спроможний серйозно впливати на політичні події в Україні. Іншими словами Медведчук демонструє, що є не просто довіреною особою Путіна, а особою, котра декларує в Україні путінські інтереси. Звичайно, він це робив і раніше. Збільшується інтенсивність, але лексика залишається незмінною”.

Олексій Мінаков:

“Медведчук завжди таким був – українофобом і москвофілом. Він ніколи не був іншим. Чому саме зараз? Бо до літа він взагалі був поза політичною сценою, вів закулісні ігри. Про деталі його діяльності, крім ведення перемовин з Путіним, майже нічого не було відомо. А після того він агресивно вийшов у публічний простір і фактично оголосив про те, що буде балотуватися в парламент. Його риторика виглядає неадекватно контрастною на фоні війни та закономірно викликатиме бурю емоцій у суспільстві. У мене є припущення, що є якась домовленість, що якщо хоч якось будуть чіпати Медведчука та намагатись його посадити за грати, то буде протидія з боку Путіна (яка саме – не знаю, але, очевидно, щось дуже шкідливе і руйнівне для України). Також у мене є припущення, що йде небезпечна політтехнологічна гра, активність Медведчука намагаються використати на свою користь. Той підвищує проросійську тональність в інформпросторі, створює потужний прокремлівський фон і фактично утворює загрозу реваншу. На цьому фоні (і контентному, і емоційному) Президент виступає єдиною надією на порятунок країну від реваншу”.

Олег Саакян:

“На відміну від усіх попередніх виборів в Україні, на цих Російська Федерація грає не у власного кандидата в Президенти з реальними шансами перемогти, а суто на дестабілізацію ситуації. Для цього їм потрібно поляризувати дискурс. І якщо раніше поляризація була інструментом для мобілізації проросійського електорату через страхи про “бандерівців”, які прийдуть і насадять українську мову, відберуть храми тощо, то зараз навпаки – ця поляризація є самодостатньою, створюючи ризики для української державності – по релігійній, по мовній, по територіальній, по політичній площинах тощо. В усіх них можна знайти ці якорі. Якщо подивимося, то побачимо, що Медведчук все більше говорить тезами російської пропаганди, оскільки вони чітко націлені на ці слабкі місця, для того, щоб викликати якомога більш поляризовану реакцію в українського суспільства. А також очевидно, що в цій ролі Медведчук є вигідним нинішній українській владі. Через те, що коли відбувається поляризація суспільства – використовується від зворотного проукраїнський, проєвропейський електорат. І тоді в президента з’являється можливість говорити про те, що голосуйте не за мене, а голосуйте проти реваншу. Медведчук є чітко демонізованим образом. І якщо б стояла ціль добитися електорального результату, то Медведчук був би вигіднішим в непублічному амплуа. Натомість, коли стоїть завдання створити демонізований проросійський образ в Україні, то тоді Медведчук чи не найкраща персона, на яку потрібно направляти всі софіти”.

Як діяти Україні у ситуації з Медведчуком і його спонсорами?

Олексій Мінаков:

“Дуже просто – є стаття 111 Кримінального кодексу України. Називається «Державна зрада». Можете почитати детально, які дії підпадають під цю статтю і порівняти з діями Медведчука. Власне, в 2016 році ГПУ відкрила кримінальне провадження по цій статті, але щось ця справа забуксувала і десь загубилась, таке враження”.

Олексій Гарань:

“Потрібні дії правоохоронних органів, дійсно вивірені й максимально юридично правильні. Адже варто розуміти, що Медведчуку завжди вдається вийти сухим із води, тому що він обережний, не підставляється. А відтак потрібно шукати тих з його оточення, хто не такий обережний, як він. При цьому робити це ювелірно”.

Євген Магда:

“Для того, щоб цьому протидіяти, недостатньо заборони. Медведчук, і тут ніде правди діти, в цих питаннях підготовлений, і я практично переконаний, що він чітко прогнозує наслідки своїх заяв і не робить їх такими, щоб правоохоронці змогли його піймати за язик. Часто закидають, чому Медведчук досі в Мінській групі? Але я, так як і у випадку з Кучмою, так само і з Медведчуком, не пригадаю, щоб у 2014 році було багато охочих займатися переговорним процесом з бойовиками. Тоді він за це взявся, і для цього була об’єктивна потреба, а нині він конвертує свій вплив у подібну поведінку. Для того, щоб Медведчуку закрити рота – треба, щоби наша влада стояла на позиціях стабільного і послідовного відстоювання національних інтересів, при цьому говорила про це одним голосом. Утім, на сьогодні це достатньо проблематично. І Медведчук правильно використовує слабкість і різновекторність інтересів української влади. Відтак на це потрібно звернути увагу, визнати і працювати над цим”.

Олег Саакян:

“У влади є всі необхідні інструменти для того, щоб притягнути його до відповідальності. Медведчук перебуває під американськими санкціями саме через його антиукраїнську діяльність і пособництво російській агресії. Я думаю, що американці мали докази для того, щоб внести Медведчука в санкційний список. І я певен, якщо українські спецслужби таких доказів не мають, що доволі сумнівно, то західні партнери з нами поділилися б. Відтак, очевидно, що влада не зацікавлена в тому, щоб його прибирати, адже, як я вже говорив, є політична зацікавленість в тому, щоб його не прибирати з публічної політики”.

Юрій Смєлянський:

«У червні 2016 року в українському парламенті проходили слухання з питань окупованій території Криму. Одним з пунктів прийнятих і введених в дію Рекомендацій був пункт-доручення КМУ та депутатам Верховної Ради України розробити і прийняти Закон України «Про колабораціонізмі». Цей Закон повинен був стати, у тому числі, інструментом забезпечення національної безпеки України, з точки зору дій таких особистостей, як В. Медведчук. Закон до теперішнього часу не розроблений і, природно, не прийнятий. Фактично, подібні виступи українського політика необхідно трактувати, як дії, що завдають шкоди національній безпеці України, що несуть загрозу територіальній цілісності України, яка вже порушена російською збройною агресією. Реакції чинної української влади і громадянського суспільства мають бути відповідними, в рамках повноважень кожної з вертикалей. Заборона публічних виступів, судовий арешт активів, судова оцінка дій політика в рамках чинного законодавства, інші законні способи обмежить можливість для політика впливати на свідомість мас громадян».

Чи варто очікувати найближчим часом спроб Медведчука мобілізувати в Україні "русько-мирців" й адептів Московського патріархату на активний опір закону про мову, наданню церковної автокефалії, санкціям щодо власників телеканалів "112 Україна" і "NewsOne"?

Євген Магда:

“Ми перебуваємо в умовах гібридної війни, і в таких умовах саме інформація має первинне значення. Тому наші опоненти не мовчатимуть, і це зрозуміло. Медведчук, думаю, недаремно сказав, що всі ті, хто колись голосував за “Партію регіонів” – це нормальні люди. Кремлівські аналітики, котрі його обслуговують, вони добре бачать, що електорального заповідника Януковича більше нема з різних на те причин: ситуація в окупованих Криму і Донбасі кардинально змінилася. А відтак проросійським силам залишається тільки одне: донести українському суспільству, що для подальшого розвитку немає нічого інакшого, як лише шлях до капітуляції перед Росією. І якщо вони це доведуть, то, з одного боку, це буде дуже погано, а з іншого – означатиме, що українці, як суспільство, гроша ламаного не варті, бо ведуться на таке”.

Олексій Мінаков:

“Медведчук сам по собі нікого не може мобілізувати, бо у нього рейтинг підтримки дуже малий, по суті, маргінальний. А ось підконтрольні йому, за повідомлення ЗМІ, рейтингові телеканали – 112 і News One – можуть дійсно підвищити градус напруги в суспільстві, підняти істерику. Тому діяльність цих рупорів Кремля, які загрожують національній безпеці України, треба якнайшвидше припиняти в легальний (законний) спосіб”.

Юрій Смєлянський:

«Бездіяльність влади в таких питаннях, дасть можливість проросійським силам в Україні продовжувати дестабілізувати ситуацію по всій території країни, намагаючись створити якомога більше вогнищ нестабільності. Для цих цілей, в тому числі, можуть бути використані питання прийняття Томосу і наслідків, пов'язаних з реалізацією цього рішення; питання статусу української та російської мов в Україні; створення ілюзії боротьби за свободу слова, а за фактом за можливість вести відкриту проросійську агітацію через українські ЗМІ й інші приводи. Нам необхідно навчитися активно захищатися і мінімізувати негативний вплив подібних загроз».

Олексій Гарань:

“Звичайно, ґвалту потрібно чекати. За допомогою своїх партнерів в Україні Росія буде всіляко це роздмухувати. І найбільше потенційних провокацій слід чекати в питанні надання Томосу. Крім того, думаю, що провокації будуть і під час знакових подій, приміром, святкування 14 жовтня свята Покрови, де Кремль діятиме не лише виключно руками проросійських сил, а й маніпулюватиме представниками наших патріотичних та радикальних груп”.

Олег Саакян:

“Медведчук – це провокація. Відповідно, необхідно не піддаватися, діяти асиметрично, розуміючи, що однозначно поляризованої реакції якраз і очікують архітектори цього підступного плану з Кремля. Скоріше за все, дійсно, найближчим часом бачитимемо чимраз більше точок для дестабілізації навколо телеканалів, мовного закону, Томосу. Все більше і більше з’являється інформації, що частина кліру Московського патріархату готується до радикалізації ситуації”.

Опитав Мирослав Ліскович. Київ