Як вивітрити «рускій дух» з українського телепростору?
…За слова «антинародний режим» 1939 року в Британії будь-яка газета могла поплатитися припиненням виходу. Якщо, звичайно, ці слова стосувалися не гітлерівської Німеччини, а власного уряду. Відповідно до закону «Про захист держави» це вирішувалося через суд, який, втім, був недовгим – вистачало дня. Так британська держава боролася з інформаційними атаками нацистів у власному медіапросторі.
«От би й нам так чинити з українофобськими ЗМІ!» – відреагував на цей історичний факт колега-журналіст. Але, поміркувавши трохи, охолов: «Е ні… А якщо, у нас раптом дійсно з`явиться «антинародний режим», а ми заборонимо про це говорити?»
Ото ж бо!
Чи не це є головною бідою нашого суспільства: вішати ордени і ставити тавра, керуючись виключно потребами моменту – коли сьогодні вигідно одне, а завтра – інше?
Згаданий діалог про «ворожу лексику» в ЗМІ й про те, як частота використання цих слів може служити тестом на «антиукраїнськість», відбувся в нас із колегою ще до того, як ВР ухвалила постанову про санкції щодо телеканалів "112 Україна" та NewsOne. Але розмова на цю тему через зухвалу проросійськість деяких ЗМІ вже напрошувалася. І проблема вбачалася лише в одному: чи йдеться про нерозбірливість – чи про цілеспрямовану диверсію.
У постанові ВР про санкції до юридичних осіб, причетних до двох телеканалів, окреслено – які саме санкції можуть застосовуватися. Це й «блокування активів», і «зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань», й «анулювання або зупинення ліцензій», і «заборона користування радіочастотним ресурсом України», і багато інших сюрпризів – обрати адекватні серед них має РНБО. А от про те, за що саме мають карати, сказано стисло: «наявні системні ознаки наслідування дискурсивних практик російської імперсько-шовіністичної пропаганди, на постійній основі фіксуються прояви пропаганди і поширення ідеології тероризму».
Про що йдеться – незрозуміло.
Можливо, конкретні приклади «ідеології тероризму» викладено в додатку до постанови? Але тоді чому б їх не оприлюднити?
Нардеп Ігор Лапін, один з ініціаторів постанови, в ефірі того ж таки «112 каналу» пояснив: депутатська справа – просигналізувати куди треба, а по суті питання хай розбирається РНБО. Зрештою, є відповідні спецслужби, їм і карти в руки.
Цей аргумент лунає часто. Громадськість нюхом чує «рускій дух» в трансляціях деяких телеканалів, але викласти інтуїтивні здогадки в аналітичній чи статистичній формі не може. Ото ж і кличе на допомогу спецслужби – мовляв, там краще знають.
І оце напружує. Бо невідомо, чи зможе якийсь лейтенант контррозвідки, у якого є ще й купа інших обов`язків, кваліфіковано проаналізувати телевізійний контент? Звичайно, для цього є експерти з відповідними дипломами і ступенями. Але їхні висновки, за існуючою практикою, спецслужбами не оприлюднюються, прізвища й посади не афішуються. Та й невідомо, за яким принципом їх обирають, і чи мають вони авторитет у суспільстві, й чи взагалі компетентні…
Проблему створюють і куці та розмиті правові дефініції того, що можна публікувати у медіа, а що – ні. Вони залишилися в нас іще з мирного часу і не відповідають умовам війни, яка триває в нас де-факто вже п`ятий рік.
Як трактувати, наприклад, закріплену 37-ю Статтею Конституції заборону пропаганди війни в умовах, коли це є війною за незалежність і територіальну цілісність країни? І чи не є навпаки антиконституційними в такому разі пацифізм і заклики до припинення збройного спротиву?
«Об`єктивізм» журналістики, притаманний мирному часові, нині не спрацьовує, і ми вже ніколи в ЗМІ не назвемо тіла загиблих бійців «трупами», а тільки «тілами». А от тіла вбитих бойовиків назвемо. Як, власне, й «загиблими» в нашій медіа-лексиці воєнного часу можуть бути лише наші хлопці або мирні жителі – й аж ніяк не російські найманці.
Чимало з медіа-маркерів ворожої пропаганди ми відчуваємо так званим «мовним чуттям» й інтуїтивно ці міни оминаємо. Уже навіть найзатятіший вітчизняний ватник подумає, перш ніж сказати – «на Україні», не назве немилий йому уряд «хунтою», а Майдан – «державним переворотом». Уже й критикан, ворог Майдану й нинішньої влади Вілкул по телебаченню визнає (як нещодавно на «Прямому»), що Крим незаконно анексований Росією, і він туди так часто їздить винятково тому, що свято вірить: «Крим –український»…
Ворожа лексика – це лексика людини, яка дивиться на нашу дійсність «з того боку», з позицій імперської пропаганди, російського кривосуддя та його історичних вивихів. Це – коли аргументом у дискусії слугують ворожі статистика і соціологія, закони й цитати потойбічних фюрерів. Ті, хто не бачить цих маркерів, живуть чужими істинами і мислять, як ворог.
Пам`ятаєте самовикриття Мураєва, коли в ефірі каналу NewsOnе він наполягав, що Сенцов «с точки зрения того, что человек готовил поджоги и взрывы – для части населения он является террористом»?
Або недавній, не такий гучний, але помічений гостем студії «прокол» 112 каналу з інформацією про те, як «іноземні (українські – ред.) судна увійшли в виняткову економічну зону Росії». Не збагнути, що море поблизу окупованого Росією Криму за всіма міжнародними законами аж ніяк не є «її винятковою економічною зоною», могла лише людина, яка мислить у російській імперській парадигмі.
Все це можна вважати ляпами, але вся сіль – у статистиці. Бо, якщо ці «помилки» повторюються з дня в день, то це або свідомий злочин, або на каналах працюють люди, які ментально є представниками Росфедерації.
Але перед тим, як вести подібну статистику, потрібно у самому медійному середовищі визначитися з тим, що вважати, а що не вважати «дискурсивними практиками російської імперсько-шовіністичної пропаганди». Саме в медійному, бо якщо віддати це на відкуп фахівцям із іншої, відомої сфери, то до «дискурсивних практик» буде віднесено будь-яку критику влади, і отоді насправді матимемо цензуру.
У законопроекті про «рускій мір», який планували внести до порядку денного сесії ВР у четвер, але так і не ризикнули (гадаю, через його певну авантюрність) – є тим не менш «тестовий» пункт про те, в чому саме може проявлятися пропаганда «руского міра», яку законодавці пропонують прирівняти до специфічної форми нацизму… Варто на цьому пункті зупинитися детальніше.
Насамперед, у ньому дається визначення пропаганди «російського світу» («руского міра»). Це – «поширення інформації, спрямованої на виправдання злочинного характеру ідей російського світу («руского міра»)», яке може проявлятися в закликах «до проведення зборів, мітингів, демонстрацій, протестів під гаслами приєднання окремих регіонів України до Російської Федерації (або виділення їх в окремі території з метою створення суверенної держави) чи набуття статусу дуже широкої автономії», в «публічних висловлюваннях осіб, які виправдовують військову агресію проти України «для захисту російського і російськомовного населення»; в «поширенні «загальноросійської ідеї» об’єднання українського, білоруського та російського народів в «триєдиний» російський народ»; в «нав’язуванні суспільству ідеї про самодостатність, унікальність російської або слов’янської цивілізації на противагу «західним країнам»; в «поширенні ідеології про виключний статус московського православ’я, про те, що Російська православна церква, начебто – основа Вселенського православ’я і єдина церква, яка зберегла автентичну віру»…
Попри «жахливі», як для тих українців, що виросли на «руском мірє», обмеження, які дехто розцінить ледь не як терор, перелік цих проявів у законопроекті – досить побіжний і неконкретний.
Але хід думки – правильний. Бо ж у тілі можливого закону, (а закон «Про захист українського суспільства від російської пропаганди» таки потрібен) – треба прямо заборонити, скажімо, заперечення в ЗМІ факту російської агресії і присутності військ РФ на Донбасі, використання таких хитрих замінників як – «громадянська війна в Україні», «українська криза» тощо. Мають потрапити в ранг ворожої лексики твердження про «небоєздатність армії», «нелегітимність» обраної на виборах влади тощо.
Нещодавно на одному з круглих столів, який транслювався по ТБ, «кандидат у президенти» обіцяв розвішати представників корумпованої влади на стовпах – обіцяв для красного слівця, «метафорично»… Але в цьому теж можна побачити підрив демократичних основ країни – не всі ж бо телеглядачі зрозуміють цей жарт як… жарт. Знайдуться й такі, хто побачить у ньому заклик.
Очевидно, в цьому законі має бути відображено й лексику недоброзичливих до України церковних проповідей відомої конфесії. Бо ж хіба прокльони під час служби на адресу «уніатів» і публічне невизнання в якості християн вірян Київського патріархату не є поширенням релігійної нетерпимості й закликами до переслідування інакомислячих? Закон має боротися не з вірою, а з конкретними людьми (які б високі церковні посади вони не займали), що оперують ворожою для України лексикою, і треба дати йому для цього зброю.
У постанові ВР не згадується «Інтер» та інші телеканали, які давно перебувають під пильним оком громадськості й не допускають надто явних проявів пропаганди. Але там часто-густо йдуть старі радянські фільми, які прославляють тоталітарний лад, розповідають про «щасливі для простого народу» часи сталінізму і брежнєвізму, про «мир і злагоду», які нібито панували в радянській імперії. Там на день Незалежності влаштовують концерти, де оспівують вигадану перемогу у вигаданій війні… І це теж є експансією «руского міра», а отже ворожою й шкідливою для єдності нації пропагандою.
Важко, але важливо визначитися з вичерпним переліком усіх меседжів, лексем, посилань, які містять ознаки елементів інформаційної війни, – і озброїти ним ЗМІ. Тим, хто знатиме, що порушує закон, проте продовжуватиме це робити, – доведеться готуватися до позбавлення ліцензій.
А той, хто критикуватиме владу і не користуватиметься (для підсилення емоцій) ворожою лексикою, хто розслідуватиме джерело статків вітчизняної знаті, виводитиме на чисту воду брехунів і корупціонерів, той буде захищений, і ніхто не матиме жодного законного права бачити в ньому «шатуна», «зрадофіла» чи «агента Путіна».
Євген Якунов. Київ
