Кучма пішов. Прийде Демченко. Змін у «Мінську» не видно
2 жовтня на засіданні Тристоронньої контактної групи по Донбасу у Мінську представник України Леонід Кучма подякував колегам за спільну роботу. Напередодні він заявив, що завершує свою діяльність у Групі.
Звісно, одразу виникли питання: чи була ця діяльність успішною? і хто замість нього?
Утім, мусимо визнати: особливого інтересу до відповідей на ці питання у публіки все-таки не з’явилося. Що цілком зрозуміло, адже і Леонід Кучма вже давно всіма сприймається як відставний ветеран, вплив якого на українську політику цілком відповідає статусу відставника. А також інтерес до роботи Тристоронньої контактної групи вкрай низький із зрозумілих причин.
У перший рік після укладення “мінських угод”, коли ще були надії та ілюзії, що “мінський процес” досягне задекларованої мети — миру на Донбасі, робота Тристоронньої контактної групи у Мінську справді була важливою, а тому напруженою. І Росія, і Україна сподівалися, що їм вдасться втілити в життя своє трактування “мінських угод” і активно цього домагалися. Відповідно, і публіка — громадськість, експерти, ЗМІ, політологи — з інтересом стежили за роботою Тристоронньої контактної групи.
Однак поступово ентузіазм одних та інтерес других слабшав і сьогодні вони практично на нулі. Сьогодні вже всім очевидно, що “мінський процес” наглухо застопорений на найвищому рівні, “мінські угоди” лише зовні мають вигляд компромісу, жодна зі сторін — Україна та Росія — не мають наміру поступатися, а тому в рамках Групи суттєвого результату досягти не вдасться в принципі. Навіть такі, здавалося б, не надто складні питання, як обмін полоненими, чи суворе дотримання тимчасової “тиші” на лінії збройного зіткнення, “не піддаються” на перманентних перемовинах у Мінську. За таких умов зміна представника однієї зі сторін — України — нічого не означає і ні на що принципово не може вплинути. До речі, на цих перемовинах вже змінювалися представники і Росії, і ОБСЄ.
Міркування, а тим більше — дискусії, на тему чи ефективною була діяльність Леоніда Кучми у Мінську виглядають абсолютно безпредметними. Однозначно – не ефективною, оскільки Україна не може бути задоволена діяльністю Тристоронньої контактної групи (частина українського Донбасу окупована агресором, збройні зіткнення тривають, полонені й заручники не звільнені). Але особистої провини Леоніда Даниловича в тому нема ні на йоту. Наївно сподіватися, що позицію Росії на будь-яких перемовинах можна порушити (змінити) фаховою вправністю дипломата чи політика у розмовах-суперечках з російськими колегами. Розмови (навіть дуже фахові) на Росію не діють (утім, не на Росію також), вона поважає і поступається перед зовсім іншими аргументами (приміром, перед санкціями).
До речі, саме Леонід Кучма, який має багатющий особистий досвід спілкування з російськими лідерами, з самого початку не плекав особливих ілюзій щодо успішності роботи Групи. І бажання звільнити місце представника України виявляв, у тому числі — публічно, не раз. Напевне він це робив не лише через вік і фізичну втому.
Прізвище наступника Леоніда Кучми офіційно буде названо Президентом України ближче до 16 жовтня — коли має відбутися чергове засідання Тристоронньої контактної групи. Утім, інтриги практично нема. Усі називають Руслана Демченка — кадрового дипломата, колишнього першого заступника міністра закордонних справ України (з 2010 по 2014 роки) і нинішнього радника Президента. Він не тільки не новачок у дипломатії, а й конкретно у роботі Тристоронньої групи. Спецпредставник ОБСЄ у Групі Мартін Сайдік, коли його журналісти запитали, хто замінить Леоніда Кучму на посаді глави делегації України, зауважив, що з Леонідом Кучмою завжди в супроводі був Руслан Демченко.
Що ж, коли у 2015 році Президент призначав представником України політика з широкими і глибокими особистими зв’язками з політиками російськими, тоді це мало свій сенс. Нині ми вже бачимо, що прориву у Мінську бути не може, і тому особистий політичний досвід екс-Президента тут без потреби. Діяльність Тристоронньої групи перетворилася на рутинний процес, і для такої роботи тепер тут потрібен лише фаховий дипломат.
Юрій Сандул. Київ
