Зміна статусу Азовського моря: як запобігти свавіллю агресора – швидко чи поволі

«Україна і Російська Федерація…, керуючись відносинами дружби і співробітництва між народами України і Росії, братерськими зв'язками між ними, що склалися історично... відзначаючи важливе значення Азовського моря та Керченської протоки для економічного розвитку України і Росії; будучи переконаними в тому, що всі питання, які стосуються Азовського моря та Керченської протоки, повинні вирішуватися лише мирними засобами спільно або за згодою України і Росії; виходячи з необхідності збереження Азово-Керченської акваторії як цілісного господарського та природничого комплексу, що використовується в інтересах України та Росії; домовилися про таке…: Азовське море та Керченська протока історично є внутрішніми водами України і Російської Федерації…».

Погодьтеся, після російської анексії Криму та багаторічної агресії Кремля на Донбасі текст преамбули до укладеного наприкінці 2003 року Договору між Україною та Росією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки звучить блюзнірськи... Адже держава-агресор де-факто привласнила Керченську протоку і вважає себе «морською володаркою», зупиняючи українські та іноземні торговельні судна, знущаючись із наших рибалок, погрожуючи своїми флотом та авіацією.

 Особливо знахабніли загарбники після урочистого введення Путіним в експлуатацію Керченського мосту – попри позицію України та міжнародної спільноти і всупереч нормам міжнародного права. Тоді ж активізувалися розмови про необхідність розірвання укладеної півтора десятиліття тому угоди та зміни статусу Азова.

У пошуках міжнародної підтримки

За даними дипломатичних джерел, українська сторона порушуватиме це питання і в рамках нинішньої сесії Генеральної асамблеї ООН (виступ Президента України Петра Порошенка в Нью-Йорку заплановано на 26 вересня). Мета – надати Азовському морю статус «територіального», встановити лінію міждержавного кордону в його акваторії, поширити на нього дію міжнародного морського права. Такий крок, зокрема, посилить позиції Києва в міжнародних судових процесах проти Москви та дозволить світовій спільноті адекватніше реагувати на провокації і недружні кроки з боку російських військових та спецслужб на Азові.

«Ми спочатку доведемо справу за арбітражним позовом в рамках Конвенції з морського права, отримаємо чіткі юридичні висновки, а потім працюватимемо (над наданням статусу. – Ред.) звичайного територіального моря, коли і Азовське море, і Керченська протока вважатимуться міжнародним простором», – наголосив у цьому зв’язку міністр закордонних справ Павло Клімкін. І запевнив: Україна використає усі можливі майданчики та важелі, аби обґрунтувати свою позицію перед міжнародними партнерами.

На початку вересня Київ запропонував країнам Євросоюзу визнати Азовське море «міжнародною водоймою», а не внутрішнім морем двох держав. Зміна статусу дозволить узаконити перебування в цих водах військових суден третіх країн. Таким чином Україна планує заручитися підтримкою партнерів – зокрема, з НАТО – для припинення російських провокацій в морській акваторії. Приміром, іноземні кораблі поряд із українськими можуть конвоювати цивільні судна через «недружні» води Керченської протоки.

Додам: ініціативи щодо денонсації Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки лунали й раніше. Перший законопроект про розірвання відповідного договору з РФ зареєстровано у Верховній Раді у 2015 році. Однак тоді зовнішньополітичне і низка силових відомств рекомендували парламентові утриматися від цього кроку. В МЗС пояснили, що це може призвести до блокування українських портів в Азовському морі. Повторну ініціативу зареєстровано цьогоріч у липні. Однак, і тоді в МЗС були «проти»: це, мовляв, спровокує Росію на територіальну суперечку.

І ось позиція вітчизняного зовнішньополітичного відомства дещо змінилася – тепер там уже не відкидають ймовірності того, що України таки вдасться до рішучого кроку…

Не рубати з плеча, щоб не зіграти на руку агресорові

Не поспішати з ухваленням такого рішення закликає політолог Сергій Таран. Він наголошує на необхідності визначити чітку стратегію дій у цьому напрямку – принаймні, на середньострокову перспективу, аби потім не робити хаотичних кроків назад. Тобто, Україна повинна чітко переконатися, чи посилить денонсація договору її позиції в азовській акваторії чи навпаки – принесе якісь «неприємні сюрпризи», якими, зазвичай, доволі вміло користуються у Кремлі. При цьому експерт вважає правильними кроками вітчизняної дипломатії своєрідне «зондування ґрунту» задля того, аби довідатися про думку світової спільноти:

«На розірвання договору Україна може піти лише за умови, що її чітко та послідовно підтримуватимуть міжнародні партнери. Без такої підтримки можемо втратити чинну юридичну базу (нехай для Росії більшість законів і «неписані»), та не отримаємо жодних додаткових механізмів для протистояння вихваткам агресора у майбутньому», – наголосив Сергій Таран.

Він також нагадав, що саме завдяки договору від 2003 року українські військові кораблі нещодавно змогли без перешкод (хоча і під пильним російським наглядом) пройти Керченську протоку й Азовське море, ні в кого не питаючи дозволу. (Нагадаємо, цими днями з Чорного моря до Азовського передислокували кораблі ВМС Збройних Сил України «Донбас» та «Корець»).

Увечері стратегія, вранці – рішення

На визначенні чіткої стратегії подальших дій України в азовській акваторії, а також у Чорному морі і Керченській протоці, наполягає і заступник директора з міжнародних питань Центру досліджень армії, конверсії та роззброєнь Михайло Самусь:

«Насправді, незалежно від існування двосторонніх угод, норми міжнародного морського права поширюються на ці території і тепер. На цьому й базується позиція України у міжнародних судах. Але Росія намагається, як-то кажуть, перевернути усе «з ніг на голову». Наприклад, у відповідь на поданий у 2016-му до міжнародних судових інстанцій позов стосовно порушень Москвою морського права у Керченській протоці та Чорному й Азовському морях, Росія заявила, що ці акваторії нібито не підпадають під дію міжнародних конвенцій. Оскільки правовідносини на цих територіях регулюються саме особливими правилами, затвердженими двосторонніми угодами», – нагадав експерт. Тому він вважає, що Росія зацікавлена у збереженні нинішнього статус-кво, за якого можлива подібна юридична казуїстика.

Такої ж думки і старший науковий співробітник Інституту держави і права імені Корецького Микола Сірий. Правник нагадує, що договір про спільне використання Азовського моря не містить жодної деталізації. Він лише рамковий – невеличкий за обсягом і дуже «загальний». Ніякі практичні механізми реалізації задекларованих підходів угодою не передбачені. І в умовах мирного часу сторони упродовж десяти років із цим, як-то кажуть, «жили спокійно»:

«Тепер же Росія скористалася цією невизначеністю, активно застосовуючи право сили. Для України така ситуація невигідна і, звісно ж, загрозлива. Тому треба переходити до іншого, сприятливого режиму. Найбільш правильним у цих умовах буде розірвання договору і перехід до прямого застосування норм Морської конвенції», – вважає юрист. Але й він приєднується до інших опитаних Укрінформом експертів, закликаючи ретельно вивчити наслідки такого кроку і визначитися із темпами – чи «рубати кінці» миттєво чи змінювати ситуацію поступово.

Військовий експерт Михайло Самусь – за поступові кроки. Поки що, зберігаючи чинну угоду, Україна повинна продовжувати втілення своєї стратегії, посилюючи позиції у юридичній, дипломатичній і військовій сферах: «У міжнародних судових інстанціях правда – на нашому боці. Адже Росія, анексувавши Крим, порушила всі норми міжнародного права – і морського у тому числі. Тож важливо продовжувати формування доказової бази. Другий напрямок української стратегії – нарощування військово-морських сил, будівництво бази ВМС на Азові і створення умов для конвоювання цивільних суден через Керченську протоку, аби Росія припинила так звані «інспектування» мирних суден. Третій напрямок – посилення переговорів з нашими партнерами – насамперед, Румунією та Сполученими Штатами – для формування міжнародної коаліції з протидії Росії у Чорному і Азовському морях», – каже експерт.

Керченська протока, як і раніше, належить двом країнам

Михайло Самусь також нагадав, що за всіма канонами міжнародного морського права, Керченська протока – вільна для проходження суден. Тож Росія не має жодного права її блокувати – незалежно від того, діяти й надалі Договір про спільне використання Азовського моря чи буде денонсований.

«Тим паче, що де-юре, згідно із міжнародним законодавством і, зокрема, з нормами міжнародного морського права, Крим не є територією Росії. Тож Керченська протока як була так і залишається «протокою між двома державами». Відповідно, і Азовське море з точки зору міжнародного права є морем, яке може (і повинне) бути доступним для вільного мореплавства громадян інших країн (не кажучи вже про Україну), а також для заходу їхніх військових кораблів», – резюмував правник Микола Сірий.

Владислав Обух, Київ