З кого маємо спитати за придушення “Празької весни”

Напередодні непересічного ювілею – 50-ї річниці придушення “Празької весни” (вторгнення до Чехословаччини військ країн – членів Варшавського договору, найбільше, звісно – з СРСР, сталося в ніч з 20 на 21 серпня 1968 року) лідер нинішньої Комуністичної партії Чехії Войтех Філіп раптом і грубо образив Україну та українців, заявивши в інтерв’ю британській The Guardian ось таке: “100% історії “Празької весни” фальсифіковані... Політбюро СРСР в ті часи мало в складі лише одного чистого росіянина. І він голосував проти вторгнення. Лідер СРСР Леонід Брежнєв був з України. Більшість солдатів, які брали участь у вторгненні, були українцями”.

За ті кілька днів, що минули від того, як прозвучали ці абсурдні з погляду історичної правди слова, чеському “комуняці”, як кажуть у таких випадках, “дали гідну відсіч” багато хто: від колег товариша Філіпа по чеському парламенту (там комуністи мають 15 депутатів, а фракція, до речі, входить до урядової коаліції) до нашого міністра закордонних справ. А ще невідоме, але, безумовно, солідне число журналістів, експертів, просто публіцистів, блогерів та інших політично активних громадян у соціальних мережах.

Що можна додати до їхньої оцінки та їхнього справедливого обурення? Лише одне принципове зауваження.

Войтех Філіп, звісно, озвучив брехливу пропаганду явно російського походження, бо тільки Росія сьогодні із зрозумілих причин так сильно зацікавлена в дискредитації українців та України, що готова застосовувати будь-який примітив. Хоча, чому примітив?

Неважко побачити, що брехня головного чеського комуніста заснована на переконанні величезної – не будемо говорити про відсотки – частини людей, котрі, м’яко кажучи, дуже спрощено, якщо не сказати легковажно, визначають національність людини (місце народження, етнічне походження, дівоче прізвище матері тощо) і дуже легко плутають правову відповідальність з будь-якою іншою.

Саме схильність людей до спрощеного визначення національності використовує російська пропаганда, коли пропонує нам, українцям, пред’являти претензії за Голодомор або до Грузії (бо Сталін – грузин), або до Ізраїлю (бо Каганович і Молотов – євреї), або самим собі (бо більшість керівників в Україні – на усіх рівнях – тоді були українцями).

На жаль, на цю приманку дуже часто “клюють” наші патріоти. Приміром, ось зразок російської пропаганди із соціальних мереж, якраз з приводу висловлювань Войтеха Філіпа:

“Бессовестные и циничные украинцы резко забыли о ведущей роли своей нации в политике СССР и в руководстве Советской Армии. Не хотят вспоминать, что чешскую операцию спланировали и одобрили в Политбюро ЦК КПСС, состоявшем в большинстве своём из украинцев, и генералы, проводившие военную операцию, были украинцами. Каждый третий солдат в Чехословакии был украинцем. Каждый второй танк, пришедший в Чехословакию был сделан украинцами”.

І як відповів на цю демагогію і відверту брехню наш патріот? Він навів список членів політбюро ЦК КПРС того часу, чим, як він вважає, довів, що українців там була не більшість, а меншість. Навіть такий досвідчений знавець усіх методів кремлівської пропаганди як Віталій Портников, критикуючи Войтеха Філіпа, теж почав вираховувати, скільки в політбюро було українців (всього двоє!), а скільки росіян, а також докладно обґрунтовував думку, що українців у військах, що душили “Празьку весну”, було не багато, а, навпаки, мало.

Виходить, якби в політбюро і справді була більшість українців (тобто, тих, хто народився в Україні), а у військах – багато солдат, призваних до армії з України, то Войтех Філіп мав би рацію? А виходячи з того, що більшість з усіх людей, які своїми діями зробили можливим Голодомор (від Сталіна до сільського комсомольця, який забирав усю їжу у селян) очевидно були родом з України, то ми таки самі його собі влаштували? Невже не зрозуміло, що в даному випадку ворожа пропаганда зуміла нав'язати свою методику оцінки історичних подій?

У політбюро зразка 1968 року (як і будь-якого іншого року) не було українців, грузин, латишів чи узбеків. Більше того – там ніколи не було жодного росіянина. І євреїв теж, якщо хтось про них подумав. Там були держслужбовці – люди, які керували державою, що називалася СРСР. Вони цим займалися професійно, в тому сенсі, що цим вони собі заробляли на життя, зарплату та іншу матеріальну винагороду за це керівництво вони отримували з державного бюджету СРСР. Отже, за наслідки їхньої діяльності відповідає не Україна, не Грузія, не українці, грузини чи євреї, а держава. На даний конкретний історичний момент ця держава – Російська Федерація, бо вона є правовим спадкоємцем СРСР. Звісно, йдеться про відповідальність правову, тобто ту, яку можна покласти на державу, але неможливо покласти на націю, в тому числі – російську. Нас якраз постійно намагаються відволікти від відповідальності правової, нав'язуючи якусь “моральну”, якою можна маніпулювати посиланням на те, хто де народився і чиє прізвище яке закінчення має.

Тому відповідальність (повторимо: тільки правову!) за Голодомор несе Російська Федерація, бо вона є правонаступником СРСР. Тому відповідальні за придушення “Празької весни” не росіянин Брежнєв, не українець Брежнєв, не “кубанський українець” Гречко чи такий самий “кубанець” Штеменко, не “чистокровний” росіянин Андропов, а держава, член ООН Російська Федерація. А провина конкретної особи визначається не її національністю, а державною посадою, яку вона займала на момент злочину. (Зауважимо, до речі, що правонаступництво  СРСР – це не тільки золотий запас, закордонна власність і місце в Раді Безпеки ООН, а й відповідальність за злочини СРСР.)

А ким за національністю ми, згідно з нашими особистими уявленнями про національну приналежність, вважаємо керівників держави, і навіть ким вони самі себе вважають – публічно чи приховано, не має жодного значення. Жодного! Тільки при такому підході ми можемо дати чітку і правильну оцінку тих чи тих  історичних подій, а отже – назвати відповідальних за злочини, що супроводжували ці події. І тільки так ми можемо належно “давати відсіч” пропаганді Кремля.

Юрій Сандул. Київ

Фото на першій сторінці: ČTK