Українська «правоохоронна машина» зламалася остаточно

Українська «правоохоронна машина» зламалася остаточно

Укрінформ
Ганебний «фініш» справи Кернеса, і низка інших резонансних справ – це підтверджує. Реанімації вона підлягає?

Судова система України ще жива? Вона давно і серйозно «хворіє» і нічого їй поки що не допомагає. Гомеричний конфуз зі «справою Кернеса» – це одночасно і один з рецидивів, і вирок. Причини хвороби – «забалакування» судової реформи при відсутності волі до конкретних змін, «хитре» законодавство на кшталт Кримінально-процесуального кодексу «ім. Портнова», яке замість того, щоб дисциплінувати учасників судових процесів і заохочувати громадян до законослухняності, вносить хаос і сіє зневіру в суспільстві…

На прикладі конкретних («свіжих» і «підзабутих») справ Укрінформ шукав рецепти порятунку вітчизняної Феміди.

Харківський міський голова Геннадій Кернес – «білий» і «пухнастий». Ніяких євромайданівців у 2014-му він не викрадав, нікого не бив і нікому, – Боже борони, – не погрожував. Підсумком судового процесу, який тривав понад три роки, стало закриття справи. При цьому складається враження, що українська судова система у її нинішньому вигляді «гарантує» подібні ухвали і в багатьох інших кримінальних провадженнях щодо високопосадовців. Справи, якими роками карають не стільки звинувачених, скільки все українське суспільство…

Київський районний суд Полтави вирішив закрити кримінальне провадження за звинуваченням харківського міського голови Геннадія Кернеса та його охоронців. Їх звинувачували у викраденні й побитті у березні 2014-ого року учасників Євромайдану Сергія Ряполова і Олександра Кутянина. Як пояснив головуючий у процесі, суддя Андрій Антонов, суд розцінив відмову прокурорів від участі у дебатах і їх тривалу відсутність у залі як відмову від підтримки обвинувачення.

Генеральна прокуратура України готується подавати апеляцію. Принаймні, про це заявив начальник управління  спецрозслідувань ГПУ Сергій Горбатюк. «Більше того, прокуратура уже відкрила провадження проти судді щодо незаконності рішення про закриття «справи Кернеса», – повідомила заступниця генпрокурора Анжела Стрижевська.

А от Геннадій Кернес каже, що вважає сьогоднішню ухвалу лише «напівперемогою» для себе – адже очікував, мовляв, повністю справедливого виправдувального вироку.

Так і хочеться разом із кіногероєм вигукнути: «Нехай живе наш суд – найгуманніший суд у світі!». І, певно, один із найповільніших, найкорумпованіших, най… Причому, особливо «гуманними» українські служителі Феміди стають, коли йдеться про впливових обвинувачених. А за якусь дрібницю чи випадковість (приміром, порушення правил техніки безпеки на виробництві чи автоаварію без тяжких наслідків) іноді можуть «виписати по повній»!

У коментарі Укрінформу старший науковий співробітник Інституту держави і права імені В. М. Корецького Микола Сірий висловив думку про незрозумілу позицію прокуратури:

Микола Сірий
Микола Сірий

«Дуже висока ймовірність, що ця позиція була узгоджена на найвищому прокурорському рівні. Тому суспільство має отримати від генерального прокурора чіткі пояснення щодо того, що сталося, і дізнатися про алгоритм подальших дій правоохоронців», – каже юрист.

Але особливо прикро, що уся ця «епопея» тривала майже чотири роки. Скільки ж на все це витрачено зусиль, «людино-годин», зрештою – наших із вами коштів заради такої ось «судової бульки»!

Судові «довгобуди» – як метод «вимотування»… суспільства

І справа Кернеса лише, як-то кажуть, «одна із…». Безліч подібних, як модно говорити – «резонансних», – кримінальних проваджень завершуються нічим, розбиваючись об рифи нашої судової системи.

Як тут не позаздрити американцям. Ось деякі факти щодо розгляду також «резонансної» справи лобіста й політтехнолога Пола Манафорта... Звинувачення йому висунули у листопаді 2017-го. За розслідування справи правоохоронні органи США взялися лише за кілька місяців до того. І вже зараз ми з вами маємо змогу уважно стежити за перебігом процесу, де ніхто не «відводить суддів» і не падає в істерику…

Зауважте, американським правоохоронцям довелося вести розслідування не лише на території США, а по всьому світу. Та й свідків, яких допитали і ще планують допитати у рамках судового процесу, точно не менше, аніж у справі харківського міського голови та його охоронців. І підготовлених слідчими матеріалів справи, з якими ознайомилися Манафорт та його адвокати і які нині вивчає американський суд, не менше! А вирок у справі обіцяють оголосити… ні, не через три роки, не через рік, не «хтозна коли» а … до кінця серпня.

А у нас ще безліч таких, як і «справа Кернеса», судових «довгобудів». Ви ще пам’ятаєте, хто такі «діамантові прокурори»? А був же час, коли про них цілими днями говорили у випусках новин, аналітичних програмах і ток-шоу на телебаченні, писали у пресі та Інтеренет-ЗМІ. І було це… три роки тому. А до завершення слухання у їхній справі, кажуть, ще дуже і дуже далеко …

А справа керівника Державної служби надзвичайних ситуацій Сергія Бочковського та його заступника Василя Стоєцького? Їх звинуватили в отриманні хабарів і привласненні коштів при закупівлі обладнання для рятувальників. 3,5 (!) роки тому посадовців затримали перед телекамерами на засіданні Кабінету міністрів. Був ще той резонанс! Але вже два з половиною роки справу розглядають у Шевченківському суді Києва. При цьому статус підозрюваного не завадив Бочковському отримати рішення інших судів про поновлення на роботі. Більше того, йому ще й мають компенсувати недоотриману за «період вимушених прогулів» кількарічну зарплату!

А «справа Єфремова»? А «справа Насірова»? А «справа Мельника»?.. Що вже й казати про справи, які не набули такого суспільного розголосу, а отже, залишаються поза зоною громадського контролю.

Чи існують рецепти «лікування» судової системи?

Що ж не так у датському… чи то пак «українському судовому королівстві»? Cпробуємо з'ясувати на прикладі іще одного резонансного процесу – розгляду справи, порушеної проти ватажка «тітушок» Юрія Крисіна.

Півроку суд не може перейти до розгляду справи убивці «по суті». Усе – через затягування процесу стороною захисту і самим підозрюваним. До яких тільки методів вони не вдаються – і симулювання «смертельних» хвороб, і численні безпідставні заяви про відведення суддів і прокурорів. І просто – неявка на засідання без поважних причин. Суд заплющує на усе це очі. І, виявляється, має для цього об’єктивні підстави. Бо така поведінка обвинуваченого й адвокатів… не суперечить чинному законодавству. Як-то кажуть, Кримінально-процесуальний кодекс «імені Портнова», ухвалений за «регіоналів» – у всій красі! Але…

«Не потрібно забувати і про відповідальність за документ нинішньої влади, адже, починаючи із 2015 року, до нього внесено чимало правок, якими нівельовано навіть деякі позитивні моменти, передбачені варіантом 2012 року – зокрема, щодо змагальності сторін судового процесу», – каже експерт з питань судової реформи, народний депутат 6-го скликання Еліна Шишкіна.

Еліна Шишкіна
Еліна Шишкіна

Користуючись цим, сторони мають змогу навмисне затягувати процес. Іноді «зацікавленою» може бути сторона обвинувачення, частіше – сторона захисту (як, приміром, у випадку із Крисіним). Інколи ж таке затягування стає «спільним надбанням» прокурорів і адвокатів (як, вочевидь, в рамках «справи Кернеса»). «Чому суд не реагує на відверте затягування. Або суддя не дуже досвідчений і фаховий – не може вчасно розпізнати зловживання. Або навпаки – «занадто досвідчений і вправний» служитель Феміди робить вигляд, що «не бачить» таких порушень», – каже Еліна Шишкіна.

Вихід кандидат юридичних наук Шишкіна вбачає у повному «перезавантаженні» судової системи країни. потрібно увалити як новий Кримінальний, так і Кримінально-процесуальний кодекс.

«Утім, для політичного істеблішменту такий алгоритм дій, вочевидь, не підходить, – вважає Микола Сірий, – починаючи з 2014 року замість того, щоб навести порядок у цій сфері, політики віддають перевагу розмовам про «необхідність наведення такого порядку».

Пан Сірий вважає: для того, аби навести у системі правосуддя прийнятний для суспільства лад, достатньо півроку правильної, цілеспрямованої і професійної роботи.  Завдання успішно проведеної судової реформи, на думку юриста, – ліквідувати усі перешкоди, що заважають втіленню правосуддя від імені держави Україна.

«Цього можна досягти, діючи системно, а не фрагментарно, окремо займаючись то підбором суддів через конкурси, то наймом правоохоронців, не міняючи нічого по суті, – переконаний Микола Сірий. – Адже не секрет, що ухвалення судових рішень в Україні часто залежить не лише від професійності суддів, а й від їх упередженості (незаангажованості) й корумпованості (нетерпимості до корупції)».

«Зрозуміло, що миттєво ми не зможемо отримати «ідеальний» суддівський корпус. Для його поступового поліпшення дуже важливі громадський контроль і прагнення самої судової системи до самоочищення, – каже Еліна Шишкіна, – але треба уникати голослівних звинувачень на адресу служителів Феміди, «чесати їх одним гребінцем».

Щоправда довести факт упередженості чи корупційної «зацікавленості» судді дуже важко. Як приклад, Еліна Шишкіна наводить ситуацію із «суддями часів Євромайдану»: 

«Ухвалення неправомірних рішень під час тих вікопомних подій закидали багатьом, – каже юристка. – А в результаті Вища кваліфікаційна комісія суддів і Вища Рада правосуддя усунули від виконання обов’язків лише кількох. Громадянському суспільству «кинули кістку», аби заспокоїлись. А своїх ми, мовляв, не здамо».

Головне – звинуватити. З доказами, дай Боже, розберемося…

І насамкінець – про іще один ґандж вітчизняних правоохоронної і судової систем. Йдеться про «бездоказовість звинувачень». Особливо помітні (і прикрі) прорахунки – саме під час розслідування «резонансних» кримінальних проваджень. Еліна Шишкіна і Микола Сірий пояснюють це і непрофесійністю деяких правоохоронців, і їхнім поспіхом та незацікавленістю у результатах розгляду, чи навпаки – простимульованою кимось «зацікавленістю» у тому, аби «розвалити» справу.

А ще – втручанням політики – коли правоохоронці різного рівня роблять потрібні комусь заяви, привселюдно і гучно (як у згаданій «справі Бочковського-Стоєцького») оголошують звинувачення. А потім виявляться, що з доказовою базою далеко не все гаразд. Маємо чимало прикладів, коли важливі справи через недоведеність звинувачень закривалися українськими судами. А також (і це вже впливає на міжнародний імідж України), судами і правоохоронними структурами інших держав чи Європейським судом з прав людини. Як приклад – скасування Інтерполом міжнародного розшуку деяких діячів колишньої влади та розмороження їхніх зарубіжних активів.

Владислав Обух, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-