Yandex.Taxi і всесвітня холодна громадянська війна

У нещодавно померлого німецького історика Ернста Нольте була прецікава книжка «Європейська громадянська війна (1917-1945)». У ній він розглядав події, що почалися в Європі після російської революції і тривали до кінця Другої світової, як громадянську війну. Дійсно, зовнішє протистояння, зокрема й військове, різних країн часто приховувало ідеологічні транскордонні спори партій, угруповань, осіб, сформовані не за громадянством, а за поглядами.

Мені часто здається, що розпочавши агресію проти України в 2014 році, Росія поклала початок чомусь подібному – всесвітній холодній громадянській війні. В Україні, у Росії, Балтії, в Європі в цілому, у США тощо чітко видно цей поділ: з одного боку – люди демократичних переконань, з іншого – путіністи. В різних країнах вони є в різній пропорції. І в сумі все ж поступаються місцевому «болоту», яке нічим, окрім власного живота, взагалі не цікавиться. (Але ж долі окремих країн та усього світу вирішує не «болото», а активні люди, які розуміють...)

Що дає підставу говорити про війну, хоч і «холодну»: загострення пристрастей у цьому питанні – цілком (перед)воєнне. Спори й розбіжності між двома групами непримиренні. Люди, які мають у цьому питанні різні погляди, як правило, не можуть більше жити однією сім'єю.

І ось ця війна, нехай поки й «холодна», не дає нам (не тільки Україні чи Балтії, а всьому світові) жити в колишньому самозаспокоєнні.

ТАКСІ ЗАМІСТЬ ТАНКІВ

Кілька місяців тому один мій талліннський знайомий, людина в принципі спокійна, буквально вибухнув обуренням. В Естонію на той час приходив новий російський проект Yandex.Taxi. І саме водночас із цим дуже популярний тут давній аналогічний стартап Taxify підняв ціни. До приходу конкурента! Дивна поведінка для бізнесу, що викликає підозру щодо якихось закулісних домовленостей. Утім, версій і звинувачень на кшталт «зрада» зараз дуже багато, причому не тільки в Україні. І тому потрібен самоконтроль: а чи не доходимо ми у своїй пильності до дурості?

Тим більше, що через місяць після описаних подій Taxify було придбано структурами «Мерседеса». Отже, цілком можливо, що ігри з цінами просто випадково збіглися з приходом дітища «Яндекса», а в дійсності пояснювалися фінансовими маневрами з метою створити найвигідніші умови для продажу зарубіжному гігантові.

Проте запитання, щоправда, інші, залишаються, а іноді з'являються нові. Зокрема, виглядають дещо загадковими економічні засади роботи Yandex.Taxi в Естонії. Я не маю сумнівів у тому, що в звітності там все чудово й цілком відповідає законам Євросоюзу. Однак за найпростішими розрахунками виходить так, що пасажир платить водію за кожен кілометр дороги у кілька разів менше, ніж хазяїн, контора – Yandex.Taxi. А в чому тоді, вибачте, навар? Ні, ну демпінг під час завоювання ринку – нормальний, використовуваний усіма прийом. Клієнт принаджується, звикає, обростає бонусними картками, знижками, звичками, після чого ціни поступово, як при варінні жаби, підвищуються до середньоринкових.

Але це все нормально для нормальних країн. А нинішня Російська Федерація – ненормальна. Для неї наріжним каменем є не економіка, не успішний розвиток країни. А встановлення власного контролю, розширення впливу й навіть, як ми добре знаємо, – пряме загарбання територій, виправдовуване в дусі доктрин XIX – початку XX століття. І в усьому цьому найважливішу роль відіграють спецоперації – проникнення, залучення агентів впливу, збір інформації, і як вершини останньої – компромату.

Адже в чому глибинна суть претензій до Yandex.Taxi з боку різних структур Естонії і Литви (у Литві рівень заяв дуже високий, на цю тему вже висловився і прем'єр-міністр, а от Латвія поки взагалі відмовчується)? Надмірний і неконтрольований збір інформації про кожного користувача. Тут можна заперечити, що чимало програм, і не лише російських, збирають дані про своїх користувачів. Але далі простежується докорінна відмінність. Західні програми роблять це з метою просування своїх товарів, подальшої контекстної реклами. Цікавишся футбольними телетрансляціями? Ага, отже, багато сидиш на дивані, мало рухаєшся – ось тобі засіб проти простатиту.

Крім того, на Заході є закони про захист персонального простору, особистої інформації. І якщо виникають підозри, що хтось у цьому питанні зловживає, то з'являються гучні розслідування, суди і багатомільйонні позови. У Росії ж ситуація принципово інша. Численні закони, видані «оскаженілим принтером» (як тут давно вже прозвали Державну думу), як високу мету проголошують боротьбу з тероризмом, екстремізмом. У реальності ж вони прагнуть забезпечення повного контролю над суспільством, абсолютної прозорості життя громадян, на кшталт тієї, що описана в класичних антиутопиях.

ONLY BUSINESS БІЛЬШЕ НЕ ПРАЦЮЄ

При цьому «антиекстремістські» російські закони прописані, якщо можна так сказати, з запасом. Наприклад, славнозвісний «пакет Ярової», прийнятий у липні 2016 року, передбачає такі масштаби і строки зберігання інформації (особисті розмови, особисте листування), що на даний момент не можна виконати суто технічно, фінансово. Російські оператори зв'язку, інтернет-проекти, перевізники-експедитори просто неспроможні виконати «закон Ярової» в повному обсязі. Але це поки що й не настільки важливо. По-перше – є підстава для тотального стеження, по-друге – за принципом «друзям – усе, ворогам – закон» відповідно до «пакету Ярової» можна «кошмарити», закривати, підпорядковувати неугодні, конкурентні проекти.

Але тут-таки з'являється й інший аспект, якому на Заході приділяють злочинно мало уваги. Щоразу, як здійснюється чергова спроба обмежити кремлівський вплив у демократичних країнах, зокрема й через економіку (використовується Кремлем політично), там здіймається ґвалт путінських агентів впливу. Ні, ні, ну навіщо це? Не можна обмежувати росіян, ізолювати їх, з ними потрібно дружити, співпрацювати! Only business, business as usual!

А тепер подивімося, як працює цей «business as usual» на конкретному прикладі Yandex.Taxi. Саму цю компанію можна навіть зареєструвати не в Росії, а, скажімо, в Амстердамі (як, власне кажучи, й зроблено). У підсумку зовні й навіть за економічною статистикою компанія виходить інтернаціональна, а не російська. Однак її розробники працюють у Москві й отримувана інформація вільно тече до Москви. Що ж далі? Громадяни Євросоюзу (зокрема Литви, Латвії, Естонії) наївно впевнені, що вони надійно захищені європейськими законами. При цьому вельми докладна інформація про них зберігається в Москві. Своєю чергою, згідно з російськими законами, – жодної конфіденційності приватної інформації немає в принципі. Перед ФСБ будь-який «Яндекс» зобов'язаний відкривати свої інформаційні засіки.

Далі взагалі все надзвичайно просто – на кілька днів роботи пари-трійки спеців. По кожній європейській країні складається список людей, які можуть зацікавити ФСБ або СЗР: держчиновники, працівники силових відомств, політики, журналісти, науковці, лідери громадської думки, громадські активісти, іноземні дипломати, активісти діаспор, не лояльні до Кремля (а також, можливо, найближчі родичі зазначених груп). Запити за відповідними іменами-прізвищами перевіряються в базі даних філії Yandex.Taxi в даній країні. Якщо людина користується цим додатком, який працює за демпінговими цінами, на неї з'являється досить велика інформація, аж до банківських карток, повторюваних маршрутів поїздок тощо. А це безцінна інформація для шантажу, вербування. Або для початку пошуку компромату – з шантажем і вербуванням на наступному етапі.

Що ж виходить у підсумку? На поверхні: нібито європейські фірми працюють нібито за європейськими законами. Насправді: якщо без «нібито» – то працюють за законами Росії, авторитарної країни зі спецслужбистською верхівкою. Тобто, строго кажучи, виходить, що диктаторські, взяті з антиутопій «закони Ярової» значною мірою поширюються і на країни Заходу. Причому демократичні закони Заходу цьому не стають на заваді: «Ну, ніхто ж вас не змушував користуватися цим додатком. Треба було уважніше читати умови договору. Бачите – там маленькими буквами прописано партнерство з Росією. А в Росії вже інші закони зберігання інформації». Business as usual, only business.

АСНАГОРСЬК ЗАМІСТЬ ЛАСНАМЯЕ, ПРИЧОМУ НА ЕСТОНСЬКІ ГРОШІ

Щира дяка балтійським країнам, що вони звернули увагу на проблему, «б'ють на сполох», незважаючи на кпини й дифамацію. Та це не скасовує того сумного факту, що загальна ситуація з боротьбою за контроль над власним інформаційним простором, особливо в російськомовному сегменті, тут дуже непроста.

Країни, які системно й наполегливо здійснювали економічні, соціальні, управлінські реформи (особливо успішно – в Естонії), так і не спромоглися так само системно підійти до проблеми організації власного ж інформполя. Світоглядний, контентний, смисловий розрив між естоно-, латиськомовним його сегментом і російськомовним – практично не зменшується (у Литві ситуація дещо краща). Зміни та реформи в цій сфері не прораховані і слабко обґрунтовані, одним словом – стихійні. Головний принцип роботи російськомовних естонських та латвійських ЗМІ – страх, як би не розсердити аудиторію, що вже перебуває під кремлівським впливом, завдяки «останкінській голці» (і це я ще не кажу про чимало місцевих медіа, просто тупо підкремлівських).

Ось, наприклад, в Естонії вже скоро три роки існує національний телеканал ETV+. Там були і є окремі вдалі проекти. Але в основі діяльності ETV+ немає глибинного розуміння – що, як і навіщо робити. Просто смішно, але ще на етапі створення тут з гордістю говорили: «Нам вдалося переманити (?!) колишніх співробітників «Першого каналу» і НТВ!». М-да, потужне підкріплення. А дідька посій - дідько й вродить. Нещодавно менеджмент на телеканалі було замінено.

При цьому колишні співробітники не пішли в пустку, вони на базі національного телерадіомовлення запускають проект ситкому «Ласнагорск», варіант назви – LasnaГорск (прем'єра – 4 листопада на ETV+).

Тут має бути кілька пояснень. У Таллінні є спальний район Ласнамяе, що виріс на місці естонських сіл. Тут живе досить багато російськомовних. Але при цьому Ласногорськом його ніхто й ніколи не називав. Однак тепер, після геніального авторського креативу – саме так і зватимуть. Тобто за власні ж гроші просувається, популяризується штучно створена російська топонімія замість автентичної естонської. Навіщо?

Ба більше: автори проекту стверджують, що це лише початок. «Ласнагорск», за їхніми словами, «покликаний покласти початок розвитку цілої індустрії виробництва в Естонії різних кіно- й телефільмів російською мовою, адже, за словами його авторів, усі необхідні можливості й фахівців ми маємо». Ну, що ж, якщо розвивати й закріплювати успіх, то далі варто замахнутися на ситком «Таллінград».

Знімають серіал зальотні автори, режисери з Росії (вони, втім, в російсько-українських проектах теж засвічувалися). Але ось – увага! – хто виконує головну роль в «Ласнагорске». Це постійний колумніст пропагандистського Sputnik Естонія Володимир Барсегян. Для розуміння ось вам «витончені» заголовки його колонок за останні кілька місяців (дочитайте, будь ласка, до кінця, інакше не перейметеся до ладу): «Ласкаво просимо до Естонії, або Йдіть, куди йшли. Як це грузинською?», «Очільник розвідки Естонії дав "сигнал" для донощиків на місцевих росіян», «Вікно Овертона в Естонії: ветерани СС стали "борцями за свободу", «Один відсоток населення під рушницею: куди марширує Естонія», «Паперові танки й нервові ведмеді: що загрожує естонському солдату», «Хто загрожує Росії з-за спини НАТО», «Пісня "лісових братів" замість Моцарта», «Чому звані гості з Таллінна не хочуть до Росії їздити», «Нарва – це не Крим. Це набагато гірше. Запитайте в англійських журналістів», «НАТО зіпсувало повітря в Естонії: ведмеді зі сходу тепер не поткнуться».

І ось цей чудовий автор, у тому разі, якщо серіал стане успішним, стане улюбленцем Естонії. І до кожного його слова про «повітря Естонії, зіпсоване НАТО», дослухатимуться вдесятеро уважніше? Ось це що, це навіщо? Це називається інформаційна безпека?

Враховуючи подібний акторський склад, Sputnik, РИА Новости, Росія-1 та інші, звичайно ж, докладуть максимуму зусиль, щоб розкрутити «Ласнагорск», що прийшов на зміну Ласнамяе. Якщо воно буде бодай на дрібку пристойне за якістю, то російські канали куплять цю продукцію, причому з гарною маржею (яку, звісно ж, не можна вважати хабарем чи підкупом, це ж мистецтво, а його оцінювання таке суб'єктивне).

Особливо мене вразила така фраза творців: «"LasnaГорск" є народним серіалом, створення якого підтримують Рада Міністрів Північних країн... (і далі ще сім спонсорів – О. К.)». «Что-то слышится родное в долгих песнях ямщика», чи не так? О, ну так, звісно. Спочатку «народний серіал», потім «народний сход», потім «народний губернатор». І, нарешті, «Ласнагорська народна республіка». Ми це вже проходили. І шкода, що не всі хочуть учитися на наших помилках. Однією рукою «північні країни», нибито, намагаються обмежити пропагандистську роботу докучливого, нахабнуватого кремлівського Sputnik'а. А з іншого, по суті, самі ж дають гроші на його розкрутку.

НЕ ЛИШЕ ГАЗ І НАФТА: НАФТАЛІН ЯК ЗБРОЯ РУСЬКОГО МІРА

Щось подібне відбувається і в Латвії. Юрмала давно вже була недорогим й територіально найближчим «запасним аеродромом» для російських багатіїв. А де гроші, там і, з дозволу сказати, боґема. Нескінченні «Юрмалины», «Новые волны», «Голосящие Кивины». Після 2014 року багато що змінилося. Чимало російських артистів потрапили під санкції. Чимало фестивалів звідси просто чемно «попросили».

Однак в іншому вигляді все поступово повертається на круги своя, ну хіба що трохи в подправленому варіанті. Ось вам найсвіжіші події другої половини липня – початку серпня. Наприклад, «зомбі-апокаліпсис» вічної і неубієнної російської попси, закамуфльований під фестиваль "Лайма. Рандеву. Юрмала-2018" (19 - 22 липня). А ось нещодавно вигаданий Фестиваль музики й кіно Juras Perle / Морська перлина (30 липня - 3 серпня). Він названий міжнародним, але насправді – це такий собі десант російських акторів, переважно співочих і виключно совкових.

Хтось скаже, ну що такого – приїхали артисти, й нехай собі. Поспівають, порадують місцеву публіку. ОК. Але ось лише кілька прикладів того, як подано цю подію: «Харатьян, Боярський та інші. Зірки на червоній доріжці фестивалю Juras perle». У Хедлайнери винесено най-найпутінськіших «кримнашистів». Зізнатися, я наївно вважав, що саме ці двоє давно вже під євро-санкціями, слідом за газмано-кобзонами. Даруйте, помилився.

А ось творча зустріч гостей з латвійцями. Головна тема спілкування з крммнашівським нафталіном, що ним який уже рік щедро посипають відпалі території – солодкі спогади, як раніше правильно «долалася неприязнь латишів до росіян». Ну, тобто, іншими словами, – «ворожість завойованих до окупантів». Гарна постановка питання, чи не так? А про покаяння завойовників розповісти не хочете? Ні? Шкода...

Але спіч Валентини Тализіної на цій зустрічі – це взагалі було щось дивовижне. Передаю в авторському описі журналіста: «Перейшли до спогадів, як кіно допомагало подолати неприязнь латишів до росіян. На думку Валентини Тализіної, сьогодні ситуація зайшла далеко – культура вже не допоможе. Усі надії – "на розум, хитрість і передбачення вождя"».

Даруйте, а це як, це про що? Якого «вождя», Путлера, чи що? У сенсі «Путін прийде – порядок наведе». Чи як?.. Їй-богу, на наступний рік обов'язково аккредитуюся на цю подю, аби лише поставити парочку питань, та з уточненнями, безпосередньо – Харатьянові, Боярському, Меньшову, Тализіній...

ВТРУЧАННЯ У ВИБОРИ – ДАЛІ БУДЕ?

Не хочу виглядати в цих своїх міркуваннях наївним. Розвідка, збір інформації, залучення агентів впливу, «м'яка сила» – це використовується всіма. Питання в тому – як, навіщо і в яких межах.

Росія, яка захопила помітну частину території України, Росія, яка вперше після 1945 року перекроїла визнані європейські кордони на свою користь, і далі ні на хвилину не припиняє діяльність із дестабілізації нашої країни, показала всю безмежність своїх меж.

Не отримавши належної відсічі, зокрема й від міжнародних гарантів недоторканності українських кордонів, Росія продовжила втручання вже і в їхні справи, в життя провідних демократичних країн світу. Полізла в президентські, парламентські вибори, референдуми інших країн. І що? Так, критика є. Але паралельно з тим триває мантра «не можна ображати росіян» (читай – Кремль), не кажучи вже про "business as usual" і "only business".

Зовсім скоро, восени поточного року відбудуться парламентські вибори в Латвії. І в цей час програма «Балтія-Неделя», що виходить на телеканалі «Настоящее время», який фінансується платниками податків США, найбільш жорстко критикує не партії та блоки, які співпрацюють з Москвою, а найпринциповішого критика Росії – «Національне об'єднання».

У 2019 році парламентські й президентські вибори відбудуться в Литві. Зараз ця країна є чи не найжорсткішим опонентом агресивної політики РФ. І атаки на неї, на її керівництво вже почалися – зливання, компромати, розпалювання суперечок між потенційними союзниками в литовській політиці на порожньому місці. Глава МЗС Литви Лінас Лінкявічюс досить виразно сказав, що країні, її держструктурам уже потрібно серйозно готуватися до спроб системного втручання у вибори.

Але повернімося до поточного року. У листопаді відбудуться «проміжні вибори» у США. І, схоже, не випадково, що саме зараз з'явилася інформація про те, як у Посольстві США в Росії за вільним наймом працювала жінка, пов'язана з ФСБ, простіше кажучи, шпигунка. Так само не випадково анонімне джерело припустило, що «російські хакери, які в 2016 році атакували сервери Демократичної партії США, могли отримати від агента під прикриттям з посольства інформацію, необхідну для входу в закриті інформаційні системи».

Це дуже схоже на ще одне, чергове застереження – ми багато знаємо про вас, про ваші попередні плани й поточні можливості. Скільки вже було таких попереджень Кремлю – не лізьте у святая святих, у виборчу систему провідної країни світу. Та у гебістів такі інстинкти, що стриматися буде важко. А отже, сюжет до цих виборів передбачається вельми цікавий.

І дуже хочеться, щоб західний світ на таких прикладах скоріше позбувався «корисного ідіотизму», якими так уміло користується Кремль.

Олег Кудрін, Рига.