У півфіналах ЧС-2018 – чотири країни НАТО
Збірна Росія, нарешті, на щастя, з Чемпіонату світу з футболу вилетіла. Пишу це без тіні зловтіхи, а спокійно і холоднокровно. Оскільки це найкращий результат як для психічного здоров'я росіян і їхніх вождів, так і внаслідок цього – для кращого збереження України, та й всієї планети, круглої, як футбольної м'яч.
А взагалі, вийшло якось особливо символічно, що господарі турніру вилетіли з ЧС-2018 7 липня у грі, яка проходила саме в Сочі, у тому місті, де чотири роки тому починалося маніакальне самопереконання в тому, що «Россия – великая держава». Тоді ж, відразу після закінчення Олімпіади, як ми пам'ятаємо, почалася агресія проти України.
ФУТБОЛОБЄСІЄ ТА ОФОРМЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ НАЦІЇ «КРЫМНАША»
Після сенсаційної перемоги по пенальті над іспанцями у країні з подвійною силою накачувалася атмосфера нового побєдобєсія, тепер футбольного – футболобєсія.
Відомий російський політолог Олександр Морозов визначив те, що відбувалося в Росії під час мундіалю як акт оформлення нової російської «посткрымской политической нации». При цьому він послався на Джентіле, але не на знаменитого захисника, чемпіона світу-1982 Клаудіо Джентіле, а на теоретика італійського фашизму Джованні Джентіле. А у того була дуже важлива концепція колективної та колективістської «машини радості», яка не тільки виробляє загальновживану чисту екзальтацію, але також (що не менш важливо) вивергає з себе «інших», покручів, відщепенців, які не бажають радіти разом з усіма або так, як усі. В умовах «лучшей в истории сборной России», «лучшего во все времена Чемпионата мира» такий ворог в Росії був знайдений і визначений: так, це ті, хто не радіє (неправильно радіє) перемозі.
Інший російський аналітик професор Сергій Медведєв так описав те, що відбувалося після доленосної перемоги по пенальті: «Прошедшие сутки стали самыми "разделяющими" в моей ленте за все годы, даже Крым не вызывал таких расколов – коллеги, френды, уважаемые мной лидеры мнений порицали меня за отсутствие радости и скептический взгляд на народные гуляния, за снобизм и нелюбовь к народу (о, эта "любовь к народу" как внеположному субъекту, частью которого они, видимо, себя не считают!), за интеллигентский страх открыться стихии народной свободы. И это лишь самые вежливые комментарии...».
Доповнюючи тезу Морозова, Медведєв зазначив, що цей чемпіонат став важливою віхою в оформленні «посткрымской нации», оскільки кинув в загальний котел неміркуючої радості і там переварив багатьох критично налаштованих і невизначених. Оскільки легітимізував режим і ширше – Росію – в очах зовнішнього світу, якоюсь мірою відмиваючи її від образу токсичної держави, а отже, логічно завершуючи період «нормализации Крыма» і становлення «позднего путинизма». Медведєв з жахом уявляв, що буде, яка вакханалія почнеться, якщо Росія якимось дивом пройде і чвертьфінал, адже «фашизм не в том, чтобы запрещать говорить, а в том, чтобы заставлять говорить; не принуждение к молчанию, а принуждение к радости». Але, повторюся, на щастя, цього не сталося. Росія програла Хорватії.
А слова «Слава Україні!», сказані після матчу хорватами, колишніми гравцями київського «Динамо», стали для нас приємним бонусом.
(І, вже вибачте, дозволю собі з цього приводу представити на ваш суд свою поетичну графоманію: «В давен час поза Карпати / Йшли ген білими хорвати. / Та як добре бачим нині ми – / Повернулись жовто-синіми!»)
«З ОДНОГО БОКУ – ХОРВАТИ, З ІНШОГО – ХОР ВАТИ»
Після цього для російської пропагандистської машини у весь зріст постало питання, як реагувати на слова Вукоєвича і Віди. Наведемо їх точніше. «Эта победа за "Динамо" и за Украину. Хорватия, вперед!», - сказав Вукоєвіч. «Слава Украине, давай, давай!», - вимовив Віда.
Реакція була змішаною. У соцмережах і на маргінальних сайтах почалася сублімація антиукраїнської, антихорватської ненависті з традиційними звинуваченнями: «Вида стал орудием в руках нацистов Украины», «Это не политическое высказывание, тут нацизмом пахнет» тощо. (В українських мережах з цього приводу влучно підмітили: «З одного боку – хорвати, з іншого – хор вати»).
Щодо більш серйозних ЗМІ, то вони писали про цю історію мало. Виклали факти, які пом'якшують коментарі Домагоя Віди, позицію офіційних осіб (у ФІФА Віді лише винесли попередження за висловлювання, яке може трактуватися політично). Тим і обмежилися.
А ось пропагандистські кити Росії, телеканали у своїх підсумкових інформвипусках воліли історію взагалі не помітити. Оскільки розкрутка теми «Слава Україні!» під час ЧС-2018 була б самогубною для його піару. А поки може й обійтися, проскочити непоміченим.
Показово, що навіть помийна «Комсомолка» не почала з цього приводу гнати війну, обійшовшись поки лише заміткою. Єдине масове російське ЗМІ, яке приєдналося до соцмереж у розпалюванні істерії – це «Аргументы и факты». І тут вже був повний набір патріотичних благодурощів.
Хорватам пригадали все – і союзну Гітлеру державу усташів; і знамениту операцію «Буря», яка за лічені дні ліквідувала сепаратистський анклав Сербска Країна, і обіцянку в майбутньому не поважати хорватську збірну, забезпечивши їй у півфіналі «теплый прием». Також обіцяно у 1/2 фіналу палко вболівати проти хорватів і за англійців. Забавно – хороший показник колективної шизофренії в російській суспільній свідомості, де теза «Вновь англичанка гадит» останніми роками – одна з найпопулярніших. Але зараз, за необхідності, її злегка прикрутили. Подивимося, наскільки ця «півфінальна обіцянка» буде виконана і як вона вплине на хід матчу.
А тим часом у британському Солсбері відбулася друга серія отруєнь «Новічком», цього разу вже зі смертельним результатом. І тут роспроп підправив порядок денний. Звичайні повідомлення про те, що «Россия ни при чем», «британцы совсем заврались» и «обезумев, травят своих» доповнилися виявленнями бурхливої любові до англійських уболівальників, яких злісні брехливі острівні медіа залякали клеветою щодо доброї та миролюбивої Росії.
У результаті, наприклад, газетні матеріали з такими ось шапками.
«Дэвид Дин: “Чемпионат мира улучшил репутацию России в мире”.
Один з найвпливовіших топ-менеджерів світового футболу, нині посол англійської прем'єр-ліги, запрошений на ЧС-2018 особисто президентом ФІФА Джанні Інфантіно, дав інтерв'ю».
«Видел драку в Марселе и был настороже. А теперь поражен приемом русских!”
Кореспондент поговорив з англійським уболівальником Меттом Мейбері, який став відомий після того, як, повернувшись з ЧС-2018, присоромив британські ЗМІ за наклепницькі матеріали про Росію. Мейбері за два тижні кардинально змінив думку про нашу країну і тепер рекомендує відвідати її своїм друзям».
Подібні публікації, які з'являються у великій кількості, працюють на підтвердження попередньої версії, що побоїща у Франції на Євро-2016 не були випадковими, а заздалегідь організовувалися російськими спецслужбами, щоб згодом вигідно відтінити «мирний, добрий» ЧС-2018.
А розгорнуті телерепортажі в прайм-тайм російського телебачення обіцяють, що тепер на півфінал Хорватія-Англія приїде велика кількість фанатів, які зневірилися у правдивості власних медіа.
Тому, з урахуванням ще й «хорватського сюжету», цей матч стає корисним для спостереження за роспропом. Просто цікаво на майбутнє подивитися, якими будуть кремлівські темники у цьому випадку.
Але з іншого боку, це все – така дрібна метушня на вістрі «Останкінської голки» (як називають, порівнюючи зі шприцем, Останкінську телевежу). І тут знову ж таки дуже гарне і точне визначення фінішній стадії роспропівського ЧМ-2018 дав український Фейсбук: «В полуфинале Мундиаля – четыре страны НАТО. У меня всё».
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ЛОГІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ РОСІЙСЬКИХ АНТИПУТІНЦІВ
Але повернемося до всеросійського «принуждения к радости». Тут, мабуть, варто розповісти ще одну історію, яку розкручували в Росії минулого тижня. Спочатку вона видавалася дрібною. Але зараз бачу, наскільки ця історія не тільки типова, а й корисна для знання її в Україні.
У ніч після проходження іспанців в 1/8 фіналу піар-менеджер підмосковного магазину «Леруа Мерлен» Галина Паніна написала у своєму акаунті в соцмережах пост, що, нібито під час народних гулянь російські уболівальники в Ново-Передєлкіно під шумок спалили дівчину. Після цього на Паніну обрушилося багато коментів і постів, у тому числі, мабуть, від ботів. Вона відповіла, що зараз злегка «пожжет ватку» і почала чистити свій аккаунт.
Далі, однак, з'ясувалося, що спочатку надана Паніною інформація неточна. Російські журналісти, покопавшись у справі, повідомили, що загибла дівчина на ім'я Юлія Аніскіна, нібито, вже рік страждала від важкої депресії і здійснила самопідпал. А «Комсомольская правда» (відома, правда, як пропагандистське, а не інформаційне видання) опублікувала хронологію подій, запевняючи, що дівчина згоріла ще до перемоги російської збірної над іспанцями.
Ось така досить банальна історія одного окремого поста у соцмережах не публічної, не відомої широко людини. Такі не цілком достовірні пости публікуються тисячами щодня. Іноді більш-менш вірусно роблять перепости з попереднім повідомленням «А тут ще ось таке говорять...». І в цих словах – вибачення за неперевірену інформацію.
Що було далі. Паніна, зрозумівши, що інформація не знаходить підтвердження, пост видалила. Більше того, почалося її цькування в інформаційному полі. І вона взагалі звільнилася зі своєї посади.
У звичайному випадку історія повинна була на цьому закінчитися. Але ні, російська пропаганда підняла казус Паніної на щит і почала це широко обговорювати, з таким галасом і пафосом, ніби це був не пост невідомої людини, а офіційний матеріал рейтингового ЗМІ.
Але роспроп на те і роспроп – це його звичайна справа «міняти оптику», підтасовувати масштаби, просто брехати.
Більш дивним є інше – за епізод з менедежром «Леруа Мерлен» масово взялися і люди, налаштовані, начебто, доволі антипутінськи. Це, наприклад, відомі журналісти, Юлія Латиніна, Орхан Джемаль. Вони, та й інші, злагоджено і цілком серйозно почали говорити щодо цієї справи очевидні та подібні дурниці. Нібито історія зі «спаленою фанатами дівчиною» - це ліберальна відповідь «розп'ятому хлопчику» зі знаменитого фейка «Первого канала». При цьому ніхто такому меседжу, здається, так і не дав відсічі. Вийшла гарна інформоперація роспропу у дусі їхньої головної лінії: «все одинаковы», «все врут», «правды нет в принципе».
Але чому ж у антипутінців регулярно з'являється така інтелектуально-логічна нестабільність?! Чи то у них, правда, мізки сказилися в умовах російської медіафренії. Чи то справа в тому, що періодично, щоб залишитися живим і на свободі, потрібно набирати певну кількість балів лояльності Кремлю...
Адже цілком очевидно, що порівняння «розп'ятого хлопчика» і «спаленої дівчини» некоректне. В одному випадку була історія, вигадана від початку і до кінця, в іншому – факт загибелі мав місце, але його неправильно розтлумачили. По-друге, про фейк про «розп'ятого хлопчика» було сказано у прайм-тайм найрейтинговішого телеканалу РФ, слова про «спалену фанатами дівчину» написані в записі непублічної, маловідомої людини. І по-третє, російський Перший канал дуже довго не спростовував свій мерзенний фейк. За спогадами багатьох росіян, які виїхали воювати на Донбас, саме він став спонукальним мотивом такого їхнього рішення. Паніна, автор неакуратного посту, швидко стерла його і почала вибачатися, пом'якшувати свої формулювання з приводу терміна «ватка». Що тут спільного? Ну що?! Та практично нічого.
Але такий меседж вже вкинутий. І гуляє. І це гарне доповнення до портрета багатьох російських антипутінців і їхньої принциповості.
ЧЕРЧЕСОВ: ЧС – ЦЕ ПЕРЕДОВА, ЗБІРНА – ЦЕ АРМІЯ
Цікава деталь – мемом, який презентує образ російських уболівальників, стала трійця добре вгодованих росіян у кокошниках, які пожирають хотдоги. (Схоже, після облому з «найкрасивішою російською уболівальницею», яка практикує, як виявилося, зйомки в порнофільмах, масово шукати на трибунах обличчя та фігури більшої зовнішньої привабливості та сексапільності тепер побоюються).
Офіційні ЗМІ часто розповідають про цих людей (Дмитра Гнатюка, його дружину Інну Каленську та їхнього племінника Юрія Гнатюка) і про те, як і чому вони з такою зосередженою жадібністю їли ці злощасні хотдоги. При цьому з приводу місця роботи фігурантів говорять туманно.
А між тим Дмитро Гнатюк виявився віце-президентом Групи ІМА, яка займається політичним консалтингом і тісно співпрацює з російською владою під керівництвом його старшого брата Андрія Гнатюка. І як виявили російські журналісти-розслідувачі, тільки з 2011 по 2017 рік один з підрозділів холдингу, ІМА-Прес, виграв у результаті фейкових конкурсів десятки державних контрактів на суму більше мільярда рублів, перш за все, у Москві. Але є у них крупно-бюджетні успіхи і на всеросійському рівні. Так, у серпні 2017 року інший підрозділ групи, ІМА-Консалтинг, «виграв конкурс на висвітлення діяльності Центрвиборчкому перед останніми «президентськими виборами» 2018 року. Але в Росії на такі описи лівих конкурсів, підставних конкурентів і «конфлікт інтересів», який з'являється в результаті, ніхто уваги не звертає.
Варто також зазначити, що російські опозиційні політики, практично всі (за винятком Форуму вільної Росії, який базується у Вільнюсі), радісно заскочили в «машину радости» футболобєсія. Ніхто не захотів ризикувати своїми жалюгідними відсотками «народної підтримки». Всі зараз зізнаються у своїй любові до збірної та її тренера Сергія Саламовича Черчесова.
І ось він по гарячих слідах прийшов на телеканал«Россия-1» у «Воскресный вечер с Соловьевым». Видовище вийшло доволі противним, однак корисним. Наприклад, завдяки Черчесову ми досить детально взнали нехитру піарівську технологію «Где Путин, там победа». Боягузливий диктатор на ті матчі, де Росія мала великий шанс програти (який, зрештою, не упустила) посилав свою смішну маріонетку – Медведєва. Але сам по-свійськи особисто телефонував головному тренеру напередодні матчу і після нього. Для безпечного майбутнього, як секс в презервативі, піару. Дійсно, на картинці поруч з командою, яка програє, не він. Але в разі перемоги – про нього все одно розкажуть настільки детально, наскільки потрібно. Так і було: Черчесов з придихом в голосі розповів всім про свої задушевні розмови з «самым главным человеком в стране». З тієї ж м'якістю у голосі і добрим осетинським акцентом Станіслав Саламович вимовляв і таку фразу: "Как говорил великий Сталин: “Все решают кадры"".
Ну і послухайте пік його виступу: «Чемпионат мира – это как передовая. А мы знаем, что такое армия. Она быстро являет, кто чем дышит». І далі він пояснив, що Артем Дзюба саме з цієї причини після забитого гола «отдавал честь».
Великою мірою, ніякого особливого відкриття для нас тут немає. Ми і так знали, що для Кремля все, від спорту до балету, це війна. Іноді лише інформаційна, іноді від інформаційної переходить у справжню. Але додаткову зарубку в пам'яті після цих слів потрібно залишити. І відноситься до цієї команді та її тренера – відповідно, як вони самі того хочуть, тобто – як до учасника війни і до підрозділу армії країни-агресора.
А як тільки Черчесов зі своєю командою почне програвати, його, як використаний виріб з вусиками, викинуть і будуть безпечно телефонувати з Кремля іншому «рискованному победителю».
.............................................
Але якщо чесно, то всі ці ігри та ігрища у зв'язку з поразкою Росії в 1/8 фіналу – дурниця у порівнянні з дійсно важливою подією, яка сталася 7 липня.
Померла велика людина – Левко Лук'яненко. І цей день цього року залишиться для нас у пам'яті тільки саме цим, а не якимись там дурними кривляннями навколо футбольного м'яча.
Олег Кудрін. Рига
