Зупинити “Північний потік-2”: шанси мізерні, але вони є
На днях шведи не змогли відмовити росіянам, давши добро на будівництво двох ниток газопроводу "Північний потік-2" у своїй економічній зоні Балтійського моря. Раніше такі ж дозволи надали Німеччина і Фінляндія. Останнім у переліку обов’язкових дозволів залишається датський, але Копенгаген поки не надав Москві відповіді. Противники проекту - у тому числі Польща, країни Балтії і, звісно, Україна за підтримки США — поки що намагаються завадити будівництву російського газогону. “Нафтогаз”, стягуючи борги з “Газпрому” в Європі та опираючись на рішення судів у Швейцарії і Нідерландах, які дозволили арештувати майно російського газового монополіста, наразі готує позови щодо акцій компанії “Північний потік-2”. Очевидно, можливостей в України, яка намагається заблокувати побудову обхідного газопроводу, здатного, за оцінками, відібрати половину українського транзиту, недостатньо. Натомість у США їх незрівнянно більше. Але не факт, що й зусилля Вашингтону призведуть до позитивного для нас результату. Останні кілька місяців Брюссель і Вашингтон між собою ворогують. Європа вперто опирається американським ініціативам, приміром, щодо ядерної угоди з Іраном, натомість США не йдуть на поступки в питанні скасування мита на сталь і алюміній з ЄС. А цьогорічний саміт “Великої сімки” в Канаді взагалі закінчився грандіозною сваркою. Також до кінця не зрозуміло, як далеко і до яких саме наслідків призведе торговельна війна між ЄС та США. Утім, якщо вона зайде надто далеко, це може вдарити по єдності Заходу, приміром, у питанні тих же антиросійських санкцій. Щось прогнозувати з цього приводу зараз - гадати на кавовій гущі. Але не виключено, що США зможуть запропонувати певну програму економічного співробітництва у разі, якщо європейські компанії відмовляються від участі у будівництві російського газопроводу. Або, як варіант, ЄС таки пристануть на пропозицію США з модифікації угоди про іранський атом, натомість у Вашингтоні подивляться крізь пальці на “Північний потік-2”.
З урахуванням припущень, все ж маємо питання: якою має бути стратегія України в випадку, якщо “Північний потік-2” таки добудують, до чого варто готуватися та які конкретні кроки необхідно робити вже зараз?
Укрінформу відповідають:
Юрій Романенко, директор напрямку внутрішньої і міжнародної політики аналітичного центру “Український інститут майбутнього”.
"Ми повинні думати, як рятувати себе, але не намагаючись триматися лише за транзитну газову трубу"
- Цьогорічний саміт “Великої сімки” в Канаді вказує на поглиблення протиріч між Сполученими Штатами та Європою, а також іншими великими країнами. І ці протиріччя показують, що в умовах глобальної кризи, а ми саме в такій ситуації, мотивації головних міжнародних гравців стають егоїстичними, і кожен думає лише про те, як врятувати власну «шкуру». Тому ми також повинні думати, як рятувати себе. Але не намагаючись втриматися за транзитну газову трубу, з якої держбюджет отримує 3 млрд доларів на рік, а навпаки, виходити з того, щоб зменшувати залежність від неї, навіть якщо зараз цей економічний та геополітичний чинник здається нам критично важливим. Думаю, першочергово маємо збільшувати внутрішнє видобування газу. Український інститут майбутнього провів власні дослідження, які показують, що через 3-5 років Україна здатна наростити видобування газу до 20 млрд кубометрів. Цього достатньо, щоби повністю перейти на власне блакитне паливо та вийти в профіцит, тобто, навіть експортувати частину газу на ринок Західної Європи. У нас є тисячі нерозкритих свердловин, про які знали ще з часів СРСР, на запуск кожної з яких треба щонайменше 2 мільйони доларів. Такі інвестиції в Україні знайти неможливо, тому потрібно фокусуватися на іноземні, приміром, американські, китайські, європейські. Чому ми й досі не залучаємо іноземні компанії для розробки наших родовищ для зростання видобутку газу? Моя відповідь – монополія та корупція, за допомогою якої росіяни блокують видобуток українського газу. Якщо скоротити споживання газу за рахунок впровадження енергоефективних технологій, перевести енергогенерацію з вугілля антрацитної марки на вугілля марки “Г” (газове), розширити “атомку” шляхом модернізації вже існуючих енергоблоків та закінчити будівництво двох нових, приміром, на Хмельницькій АЕС, де ступінь готовності 30-60%, розглянути варіант з використання американського зрідженого газу, домовившись з сусідньою Польщею про будівництво газопроводу-інтерконектора, наприклад.
Михайло Гончар, енергетичний експерт, президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”
“Керуючись статтею 274 “Угоди про Асоціацію”, Україна повинна спонукати Європу до подальшого енергетичного тиску на Росію”
- Проект “Північного потоку-2” треба розглядати в комплексі з двома нитками “Турецького потоку”, будівництво якого йде повним ходом. Сукупно вони майже «обнуляють» нашу ГТС. В кращому випадку залишають якусь частку транзиту через Україну – десь 15 млрд кубометрів для покриття пікових зимових попитів у Європі. Звісно, що в 2019-2020 роках цей сценарій ще не настане, хоч би росіяни старалися. Бо прокласти трубу на дні моря - це пів-справи. Ще час знадобиться, щоб довести ці газотранспортні системи до робочого стану. Однак це не привід розслаблятися. Чи можемо ми якось завадити будівництву «Північних потоків»? Насправді — ні. Тут останнє слово за Вашингтоном. Зрозуміло, що попри весь той хаос, який нині панує в коридорах Білого дому, а також на тлі зростання протиріч між США та Європою, як в контексті торговельної війни, так і в контексті політичних відносин, які проявилися в усій своїй красі на останньому саміті “Великої сімки” в Канаді, питання санкцій дещо відтягується в часі. Хоча для Дональда Трампа, як бачимо, характерно після проросійських заяв робити антиросійські дії. Для нього зараз настав принциповий момент, щоб заблокувати російський газ. Думаю, аби не бути звинуваченим в надмірно проросійській позиції, він хитне маятник у протилежний бік: дасть “зелене світло” санкціям проти європейських компаній-підрядників “Газпрому”, що виконують замовлення для реалізації ПП2.
Зрозуміло, що покладатися лише на милість американських санкцій не варто. Натомість, керуючись “Угодою про Асоціацію між Україною та ЄС”, зокрема, статтею 274, яка передбачає взаємні консультації сторін з приводу перспективних проектів і програм розвитку енергетичної інфраструктури, варто спонукати Європейську комісію і уряди країн-опонентів “Північного потоку-2”, приміром, Польщі і країн Балтії, чинити додатковий тиск на Росію. І також на пошук варіантів компенсації можливої втрати транзитних потоків за рахунок інших джерел. Вважаю, що консолідована позиція, зрештою, мала би бути чіткою і зрозумілою. По-перше, Україна разом з ЄС мають вимагати від Росії свободи транзиту для центрально-азійського газу в Європу через територію РФ, звичайно, з подальшим використанням нашої ГТС. Безумовно, росіяни не захочуть цього робити, але для того й існує переговорний майданчик, де Єврокомісія, зайнявши відповідну жорстку позицію, мала би поставити питання реалізації “Потоку-2” руба: проект погодять лише в тому випадку, коли буде свобода транзиту через російську територію центрально-азійського газу. По-друге - всередині самої Росії є інші видобувники газу, які давно хочуть використовувати газотранспортну систему “Газпрому” для постачання свого газу в Європу (наприклад, та ж “Роснєфть” веде з російським газовим монополістом боротьбу за доступ до труби). Єврокомісари мали б позитивно оцінити таку пропозицію, адже на європейському ринку збільшується пропозиція газу, а відтак - знижуються ціни. Ну і, власне, третє, про що варто вести розмову з нашими європейськими друзями — це механізм гарантій. Сьогодні про це всі кажуть, але жодної цифри не озвучується. Потрібен своєрідний тристоронній механізм договірних гарантій, що транзит через Україну збережеться не на тому рівні, який захоче Росія, а на рівні, що гарантує рентабельність нашої ГТС. І даному разі гарантії мають надаватися з обох сторін, не лише від “Газпрому”, бо їх гарантії, як і взагалі російські, нічого не варті. Співгарантом має виступити Єврокомісія. Тобто, якщо російською стороною не забезпечується належний обсяг транзиту, то за транзит, який “Газпром” не забезпечив Україні, доплачує європейська сторона. Звісно, маємо розуміти, що ані європейці, ані росіяни на такий варіант не погоджуватимуться – то маємо заставити Європу разом з нами сісти за один стіл переговорів з “Газпромом».
Іван Ус, головний спеціаліст сектору зовнішньоекономічної безпеки відділу економічної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень
“Росіяни рано радіють - США готують їм “сюрприз”
- Рано ще говорити про те, що все пропало, що українська ГТС нібито перетвориться на металобрухт. Навіть за умови введення в експлуатацію і Північного, і Південного потоків — все одно відсотків на 10, або й більше, потреба в українському газопроводі залишиться. Тобто, ті труби не зможуть повністю забезпечити потребу Європи в газі. Визнаймо, росіяни домоглися певних успіхів в реалізації проекту. Адже, окрім ФРН і Фінляндії, добро на будівництво газопроводу дала Швеція і, скоріше за все, Данія також це зробить. Але “вангувати” не буду. Натомість нагадаю, що будівництво йде в розріз позиції Сполучених Штатів. А відтак — на російські труби ще чекають сюрпризи. Майже рік тому, а точніше — в серпні 2017 року, США прийняли федеральний закон “Про протидію противникам Америки шляхом санкцій" (Countering America’s Adversaries Through Sanctions Act). Так от, у цьому великому документі є стаття 257, в якій, окрім всього іншого, йдеться не лише про підтримку реформ в енергетиці України, а й про необхідність протидіяти будівництву газопроводу “Північний потік-2” з Росії до Німеччини через дно Балтійського моря. І якщо Америка, маючи на сьогодні чи не найбільший вплив на цей проект, запровадить санкції проти європейських компаній-підрядників, що беруть участь в прокладанні труби, то це означатиме хрест на російському “Потоці-2”. Чи підуть американці на подібні жорсткі кроки? Думаю, вірогідність доволі висока. Тамтешні “сланцеві магнати” зацікавлені в якнайшвидшому заповненні європейського ринку своїм сланцевим газом. А в них його багато. Тому вони робитимуть все необхідне, щоби витиснути конкурентів - Росію в даному разі. В якості основного важелю впливу на ЄС посилатимуться на зазначений вище документ, який в контексті агресії Росії проти України виглядає цілком аргументовано”.
Мирослав Ліскович, Київ
