Бабченка вбили, Сенцова вбивають

Бабченка вбили, Сенцова вбивають

600
Ukrinform
Чому вбили опозиційного журналіста і як врятувати українського режисера

Цей текст писався за планом, за графіком, щоб вийти в середу напередодні всесвітніх акцій #SaveOlegSentsov на підтримку голодування українського кінорежисера. Вони були призначені на 1 і 2 червня. Але в різних містах світу, у міру можливостей поширювалися на сусідні дати, скажімо, на четвер, 31 травня. А це означає, що текст мав би вийти у середу. Текст про Сенцова.

Але новина про вбивство Аркадія Бабченка все перевернула. Це подія, про яку не можна промовчати.

СІРІ ВБИВАЮТЬ ЯСКРАВИХ

Один із найзапекліших критиків Путіна, організатор Міжнародного громадського трибуналу з розслідування злочинів режиму Ігор Яковенко у своєму блозі досить часто згадував Бабченка. Іноді хвалив за публіцистичну яскравість, але частенько і критикував за зайву, як йому здавалося, різкість. Але після страшної новини з Києва Яковенко підбив підсумок, сумний і піднесений: «Бабченко... Убивают всегда самых ярких и сильных. Политковская, Немцов, Старовойтова, Щекочихин... Теперь Аркадий... Зияющая дыра в журналистике... Участвовал во многих войнах и остался жив, а тут в спину... Личное горе для всех, у кого есть мозг и совесть...» ...

І це так. Якщо ви ще живі – це, в принципі, гарна новина. Але й удар по самолюбству – означає, що ви не такі помітні і не такі небезпечні для головного зла, головної небезпеки світу, дозрілої і розквітлої у Москві. Список Яковенка можна доповнити загиблими в результаті терактів в Україні: Павло Шеремет, Аміна Окуєва (вона, до речі, теж періодично працювала журналістом, вела телепрограми). Підло, нишком були вбиті й українські офіцери-спецслужбісти Олександр Хараберюш, Максим Шаповал, Юрій Возний. Втім, останнього підірвали вже на Донбасі. І тут вже теракти змикаються з усією терористичною війною, яку Росія веде в Україні...

Аркадий Бабченко
Аркадій Бабченко

Аркадій Бабченко довгий час не збирався виїжджати з Росії. Але з його жорсткими висловлюваннями у міру закручування гайок ставало все більш незатишно.

Марк Фейгін якось згадував, як захищав Аркадія ще у 2012 році. Слідчий комітет Росії взявся за журналіста після кількох його постів у Фейсбуці, написаних під час протестних акцій кінця 2011 – початку 2012 року. Бабченко із звичайною його різкістю писав про те, що якщо протестувальники хочуть чогось досягнути, потрібно вийти на вулицю, на площу і не йти з неї, а йти далі...

Під це, природно, підводився екстремізм, заклик до неконституційного захоплення влади. Захист тоді знайшов простий і ефективний хід: було заявлено, що пости Бабченка – начерки до його майбутнього художнього твору. А проза, фікшн, вигадка непідсудні – і справа була згорнута.

Але тут, мабуть, слід пояснити дещо для тих, хто звик сприймати Бабченка виключно як журналіста – воєнкора, стрингера, репортажника. Перші роки був більш відомий, як прозаїк. У 2001 році він дебютував у спецвипуску «Новые имена» літературного журналу «Октябрь», а після цього незмінно друкувався в традиційно найпрестижнішому російському літжурналі «Новый мир». ...

Захар Прилєпін, як виявиться пізніше, антагоніст ЗБабченка, почав друкуватися приблизно тоді ж, але все ж на кілька років пізніше. У середині 2005 році я взяв у бібліотеці два номери «Нового мира» - №5 і №6. В одному була «чеченська» повість Бабченка «Взлетка», в іншому – добірка оповідань Прілепіна. Повість Бабченка дуже сподобалася – у неї був чудовий сюжет з несподіваною розв'язкою на тему «Живі і мертві», в ній була об'ємно і грізно показана війна (при тому, що у самій повісті військових дій не було, були лише очікування їх, що, напевно, психологічно важче) ...

Прилєпін категорично розчарував: набір грубуватих красивостей, замаскованих під простоту (якраз таку, що гірше злодійства). І сюжетна імпотентність, через яку, щоб привернути редакторську та читацьку увагу, довелося закінчувати розповідь тим, що хлопчик, герой оповідання, опинився у промисловому холодильнику і замерз там насмерть. А ось щирості, про яку із захопленням писали критики, у прозі Прилєпіна не було зовсім. Навпаки, неприродність, химерність, неприкрите прагнення покрасуватися за всяку ціну.

Прилєпін, нацбол і лімоновець, був тоді типу крутим опозиціонером і противником Путіна. Бабченко, який приглядався до життя, такою ж р-р-революційністю не відзначався, але і не загравав з владою. Як же далеко після цього розійшлися їхні шляхи. Настільки, що у війні, яка почалася у 2014 році, вони просто опинилися по різні лінії фронту.

Людина не безталанна, але і не так щоб надмірно обдарована, за допомогою точних ходів, піару своєчасного прилипання до виграшних тем, Прилєпін зумів вибудувати собі репутацію великого письменника. І в зручний момент переметнувся, зросся з владою, від чого отримав багато благ.

А ось Бабченко, зібравши стопку літературних нагород (всеросійська премія "Дебют", премії журналу "Новый мир" 2006 і 2008 років, премія англійського ПЕН-центру), з закінченням "нульових", на жаль, перестав писати прозу – зосередився лише на журналістській скороминучості. З владою російською увійшов у всі великі контри і... Отримав в результаті розстрільну кулю в спину – в дусі тридцятих років. (Як тут не згадати, що 23 травня українські патріоти відзначали іншу скорботну дату – 80-річчя вбивства радянським терористом Павлом Судоплатовим фундатора ОУН Євгена Коновальця).

Але все ж – чому цього разу убили саме Бабченка?

ТРИ СИЛЬНІ ТЕЗИ

Навряд чи можуть бути якісь сумніви, що це черговий етап залякування і «прореживания поляны» Кремлем. Можливо, хтось прикусить язика, засумнівається, набираючи ті чи інші слова на клавіатурі, натисне Delete і вибере формулювання більш м'які, спокійні.

Але чому саме він? Подивимося, у зв'язку з чим найчастіше згадували про Бабченка в інформаційному полі? Ось ця його фраза останнім часом стала крилатою: «Родина (вариант – «армия») тебя бросит, сынок. Всегда. Даже не сомневайся!». І приводів для її вживання дійсно було дуже багато. Будь-яка війна – справа згубна, важка і брудна. Росія воює, в Україні та Сирії, підкреслено підло – гібридно. Тому – постійна брехня з будь-якого приводу і максимальне засекречування усіх даних. І при цьому постійне бажання зкрисятничати – заощадити, вкрасти, у тому числі, і на виплатах поранених, загиблих і їхніх родичів. Усе це, втім, під гучні крики: «Русские своих не бросают!»

Однак щоразу після чергового зрадництва російським керівництвом своїх військових Бабченко з чіткістю бувалого військового експерта розкладав усе по поличках і резюмував незмінним: «Родина тебя бросит, сынок. Всегда!»... Тепер не буде кому коментувати чергову ганебну поразку російських гібридних вояк.

Другий пункт – це чітко викладена позиція щодо дилеми «Оставаться в России или уезжать в эмиграцию?». Бабченко і тут без еківоків пояснював. Якщо хтось хоче залишитися в РФ, але при цьому ще залишатися принциповим, активним у політичній, громадській діяльності, то він має розуміти, наскільки небезпечним є такий вибір. Це загрожує втратою роботи, свободи, здоров'я і, в кінцевому підсумку, можливо, життя. Тим же, хто не хоче приймати путінські умови гри, але збирається залишатися інтелектуально вільною людиною, Бабченко радив їхати в еміграцію, де безпечніше.

Вбивство такого принципового і популярного журналіста за межами Росії – це чітке попередження всім від Кремля. Ніде не безпечно! Скрізь думайте про те, що говорите, пишете, що робите. Захочемо – скрізь дістанемо і покараємо!

Айдер Муждабаев
Айдер Муждабаєв

І третій пункт. Останні кілька років Бабченко разом зі своїм добрим приятелем Айдером Муждабаєвим багато часу і постів присвячував викриттю проявів такого собі угодовського московського і загалом ширше – російського лібералізму. Це коли загалом недурні люди добре бачать і розуміють, на що перетворилася сьогодні Росія. Але говорити про це відкрито – небезпечно. Зовсім мовчати – ніби як соромно. І тоді їхня вивертка свідомість вигадує якісь самовиправдання.

Тезисно вони описуються приблизно так. «Давайте не пускать в сердце войну», «мы над войной», «мы – против ненависти» (без урахування того, що ненавидіти окупанта – це нормально), «давайте обнимемся!». Бабченко часто і дуже влучно писав з цього приводу. Тепер ми більше не почуємо цього сильного голосу. А це означає, що заклики обійнятися з окупантом будуть частішими, гучнішими і хитро вивернутими...

А поруч із «чому?» можна ще поставити запитання «чому зараз?». І ось тут європейські колеги, власкори підказали мені, що якраз сьогодні, коли стався терористичний акт у Льєжі, вся увага європейської преси відвернута на це. І про вбивство такого жорсткого критика путінського режиму, принаймні, по свіжих слідах, ніхто не говорить, не пише.

Ну і якщо вже мова зайшла про Європу, як не згадати, що два тижні і тиждень тому в Росію до Путіна приїжджали великі європейські лідери. Спілкувалися з ним цілком доброзичливо, «конструктивно». Але саме такі розмови у дусі «дорогий Володимире!» (сказано, що вражає, ПІСЛЯ ТОГО, як слідство фактично звинуватило Росію в загибелі рейсу МН-17) Путін сприймає однозначно – як слабкість. Як карт-бланш на подальші прояви вседозволеності.

ЗА СЕНЦОВА І ПРОТИ ЧС-2018

А через два тижні починається Чемпіонату світу з футболу. Жодних сумнівів, що за прикладом Олімпіад 1936 і 2014 років диктатор вичавить з цієї події максимум користі для себе. Ну, ось для початку, 7 червня, за тиждень до урочистого відкриття турніру, Путін проведе «Прямую линию», щоб покрасуватися перед країною та світом.

А президент Макрон нещодавно пообіцяв, що якщо Франція в турнірі пройде в плей-офф досить далеко, то він приїде в Росію повболівати за неї. А ви кажете: «Політична блокада турніру після хіматаки на Британію». Смішно, правду кажучи.

І ось тут потрібно повернутися до попередньої, початкової теми – Олега Сенцова і його голодування з вимогою звільнити ВСІХ українських політв'язнів. В умовах, що склалися після трагічної загибелі Бабченка, акції на підтримку Сенцова та його вимог мають бути ще більш рішучими, масовими і частими. Саме зараз – напередодні чемпіонату світу з футболу, а також під час його проведення. Про яке «спортивне свято» може йти мова, коли країна, яка його проводить, все більше з'їжджає з котушок?!

Мустафа Джемилев / Фото: FB
Мустафа Джемілєв / Фото: FB

...Підтримка Сенцова усі ці дні ширилась. Акції в Україні, по всьому світу, в тому числі найпомітніша – перформенс в Нью-Йорку. Знову вкотре публікуються колективні листи з підписами кінорежисерів світового рівня. У Росії ситуація складніша, тому що напередодні ЧС-2018 прийнятий спеціальний закон, за яким для проведення будь-яких акцій, у тому числі одиночних пікетів, необхідні особливі дозволи. Тому тих росіян, які виходили з пікетами, забирали в поліцію. Лія Ахеджакова запропонувала терміново написати п'єсу і поставити виставу про Сенцова, щоб його ім'я було в Росії відомо більш широко, ніж зараз. Росіянин Станіслав Зимовець, засуджений за сфабрикованою «справою 26 березня» (це коли у 2017 році в РФ масово протестували проти корупції прем'єра Медведєва), також оголосив безстрокове голодування на підтримку українського режисера.

Зараз у жодному разі не можна допустити того, щоб ця хвиля пішла на спад. Ось, наприклад, карта, на якій позначені акції на підтримку Сенцова. Але вже навіть я бачу, наскільки вона, ця карта, застаріла. Тому що у Балтії акції будуть не тільки в Ризі (1 червня), але і в Таллінні (31 травня), в Каунасі (1 червня) і Вільнюсі (2 червня).

До зустрічі на акціях! І на сторінках соцмереж зі звітами про них багатьма мовами.

Олег Кудрін, Рига

Карикатура: Сергій Йолкін

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-