«Донбаський вузол» має шанс на розв’язання. Тільки без Суркова…

«Донбаський вузол» має шанс на розв’язання. Тільки без Суркова…

Аналітика
987
Ukrinform
Дипломатичні та міждержавні заяви останніх місяців щодо російської агресії на Донбасі створюють нову реальність навколо конфлікту

Можна констатувати: ця реальність стала очевидною для всіх, хто хоче її бачити. Хто не згодний із цим – приречений на самотність. І дедалі важче грати роль того, хто кричить «тримайте злодія!», водночас будучи ним насправді…

«Мінський формат»: був необхідний, але своє віджив

Не є таємницею, що домовленості, які були досягнуті у столиці Білорусі між главами Німеччини, Франції, України та РФ у вересні 2014-го - лютому 2015 року – крок для нашої країни вимушений. І, зрозуміло, не тому що ми б не хотіли припинити воєнні дії, а тому, що наша країна саме як ніхто зацікавлена у встановленні реального миру та закінченні агресії. Багато було критики цих документів, і очевидним стало те, що виконати їх саме в таких формулюваннях – неможливо. Втім, гарячу стадію війни було пригальмовано. І це було запорукою зменшення втрат – і серед військових, і серед мирного населення Донецької та Луганської областей.

Україна, і це факт, продемонструвала реальні кроки щодо виконання «Мінська»: був прийнятий Закон про «ОРДЛО». А далі – теж очевидно – треба реалізувати положення про «ОРДЛО» на практиці, тобто, повернути українську владу на Донбас у повному обсязі. Тут-то і виявилося, що ліквідація так званих «ДНР/ЛНР» категорично не влаштовує РФ. От вам і головне гальмо «мінського процесу», а не всі ці балачки, що триває «гуманітарна блокада Донбасу».

На цьому тлі, коли «Мінськ» залишається де-юре єдиним міжнародним документом, що формально визнається усіма сторонами конфлікту, але не працює - вимальовується й нове його сприйняття у світі. Показовими є дві тенденції: західні партнери України зрозуміли безперспективність розмов із Москвою – та все більше говорять напряму із Києвом – останні зустрічі Президента Порошенка в Ахені із канцлером Меркель та президентом Макроном – доводять це. Так, у Меркель буде після цього окрема зустріч із Путіним, основний зміст якої зрозумілий – це будівництво «Північного потоку-2», але й політичний аргумент тиску на агресора «українським питанням» в цьому сенсі абсолютно логічний. Більше того – Меркель має можливість презентувати Путіну позицію трьох учасників «Мінська» як єдину: виведення всіх незаконних та закордонних формувань з території України та розміщення місії ООН саме за західним сценарієм, потім – контроль над кордоном та вибори за українським законом, хоч і з певними новаціями. Що відповість на це агресор? Знову про «іх там нєт»? Така позиція тільки посилюватиме ізоляцію Москви.

Курт Волкер, спецпредставник Держдепартаменту США по Україні
Курт Волкер, спецпредставник Держдепартаменту США по Україні

Друга тенденція – це активна діяльність спецпредставника Держдепартаменту США по Україні Курта Волкера. Його позиція «на публіку» дуже проста: він теж пов’язує встановлення миру із виконанням «мінських домовленостей». Він чітко бачить і логіку цього заплутаного документу: ані слова про «Д/ЛНР», а значить – на ці території має безпосередньо повернутися українська влада. Якісним фактором діяльності пана Волкера в Україні є і його візити на Донбас за результатами яких, він робить дуже прямі заяви, які так і хочеться цитувати - про присутність російських військ як головну причину дестабілізації (останній раз – в інтерв’ю «Голосу Америки»): «Немає ніякого внутрішнього конфлікту, немає підстав для громадянської війни, немає жодних причин для бойових дій, крім присутності російських військ», а політику Кремля – як підґрунтя конфлікту: «Це не етнічний конфлікт. Це штучний конфлікт, який завдає шкоди українцям і російськомовним з обох боків через політику уряду Росії».

Отже усі головні посередники у «донбаському вузлі» або розуміють, або – напряму поділяють аргументи та бачення України. Справа за діями, яких поки бракує з єдиної причини: Росія вперто відмовляється йти на компроміс. Втім, ситуація може змінитися швидко та несподівано.

Суркова більше не пропонувати

Останніми днями росЗМІ поширили інформацію про можливу найближчим часом відставку Владислава Суркова з посади помічника президента РФ, нібито – у зв’язку із переформатуванням самої адміністрації Путіна. Як зазначив у коментарі близький до Суркова політолог Олексій Чеснаков: «Не знаю, як і коли буде прийматися рішення, але у мене відчуття, що Владислав Юрійович навряд чи залишиться працювати в нинішній якості».

Сурков – це саме той помічник, що опікується «ДНР/ЛНР». Він не є просто виконавцем волі та думок Путіна, він є давнім стратегом Кремля, прийшовши до адміністрації ще за Єльцина 1999 року. Саме він сформулював усю ідеологічну основу сучасного російського режиму: ідею «суверенної демократії», тотальної цензури найбільш потужних ЗМІ та вибіркового переслідування опонентів – щоб решта або «світилися», або боялися. А головне: Сурков належить до так званої «ідеологічної» частини оточення Путіна, яка вважає імперію єдиним можливим форматом існування країни, а пострадянський простір – відповідно, тими територіями куди Росія має відновити свій абсолютний вплив. Варто зазначити, що Сурков на відміну від традиційного оточення Путіна не є вихідцем із КДБ та не просто застряг у радянській реальності, він – сучасний піарник, що став автором реакційного ідеологічного курсу як запоруки збереження режиму. І от – чутки про відставку. Чому?

Владислав Сурков
Владислав Сурков

А чи не тому, що стратегія, намальована Сурковим, зазнала катастрофи? Цілковитої причому. Сурков завжди був скупий на коментарі, але коли все ж таки давав їх, то здавалося, що живе ця людина у якійсь паралельній реальності. Наведемо його цитати, де він коментує перемовини із Куртом Волкером у минулому листопаді (мовою оригіналу за агенцією ТАСС): «Мы с Куртом отлично друг друга понимаем. Позиция России по окончательному замирению Донбасса предельно ясно выражена в нашем проекте резолюции Совбеза ООН. Что тут обсуждать? Принимать надо», «Россия выступила с реалистической и реализуемой мирной инициативой. Тот, кто эту инициативу не поддерживает, не хочет мира. Если кому-то не нужен мир на Украине, пусть так прямо и говорят. И не предлагают для отвода глаз разные химерические контрпроекты», «Наша страна — самый эффективный миротворец. Это очевидно. Именно Россия остановила полномасштабную гражданскую войну на Украине. Напомню, что прекращение сторонами конфликта наступательных операций, превращение линии фронта в линию соприкосновения и вообще все минские соглашения стали результатом выполнения мирного плана Путина, обнародованного летом 2014 года». Ну – і як вам все це? Звісно, є така практика у дипломатії, коли треба уперто не визнавати біле білим, а чорне – чорним. Останнім перлом в цьому напрямку стала пропозиція Суркова, виголошена 1 березня цього року після промови Путіна «з мультиками про ракети»: він вирішив взяти участь у «конкурсі назв» та назвати ракету «Гіві», «увічнивши» рознесеного в друзки садиста-злочинця як «героя спротиву Донбасу». Інакше, як клінічним проявом таку пропозицію вважати важко. А це – офіційний представник Кремля на переговорах...

Проте, ситуація однозначна: санкції, що стали наслідками реалізації планів, які нашіптували Кремлю люди на кшталт Суркова, Затуліна і Глазьєва, і які провалилися, передусім через те, що ці пройдисвіти і близько не уявляли Україну – продовжують душити російську економіку, химерна ідея «Новоросії» та розшматування України – сконала, нема жодної впливової країни світу, яка б підтримувала дії Росії. А головне – співрозмовник Суркова – Волкер особисто спростовує тезу про «отлично друг друга понимаем», от хоча б кілька цитат американського дипломата: «М'яч нині на російській стороні. Ми узагальнили відповідні параметри щодо миротворчих сил, які нам потрібні. Ми обговорили питання щодо їх розгортання, включаючи географію та посилення мандату. Коли я попередній раз зустрічався з паном Сурковим у січні, ми обговорили ці пропозиції, і нині чекаємо зворотної реакції». Тобто жодних інших варіантів, окрім розміщення місії ООН співрозмовник Суркова не бачить, та тим більше не говорить ні про російські варіанти резолюцій, ні тим більше – про «мирний план Путіна». То про що говорити далі?

«Ідеологічна місія» Суркова просто втратила сенс. Можна припустити, що в Кремлі шукають нову стратегію щодо України. Якою вона може бути? Скоріш за все, війна Росії проти України має шанси позбутися гарячкового ідеологічного фону, градус істерики спаде. Але чи є підстави вважати, що тепер відкривається вікно для вирішення «донбаського питання», коли сторони будуть виходити із реалій, а не з власних фантазій про ідеальний устрій світу і російської державності? Яка ймовірність «заморожування» конфлікту? Вона чимала, але багато залежатиме від тиску, від санкцій. А втім, оптимістичної відповіді тут немає в принципі: адже світові в цьому конфлікті протистоїть відверта політика агресії, зосереджена у Кремлі. А значить – не зважаючи на прізвища та пропозиції – відповідь Вашингтона, Берліна, Парижа та, звісно, Києва, має бути незмінною: Донбас – це Україна, Росія має відповісти за агресію. А щодо тактики ведення процесу, то – Суркова більше не пропонувати…

Віктор Чопа, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-