В індексі цитування світовими ЗМІ Лілія Шевцова займає одну з лідируючих позицій. Найбільший фахівець з міжнародних відносин, дослідник найпрестижніших центрів від Chatham House до Брукінга, Королівського інституту Міжнародних відносин Британії та одного з дослідницьких центрів Гарварду, вона примудряється в одній авторській колонці дати концентрат всієї світової політики. Наша розмова з Лілією Шевцовою – про Росію та Азію, про сьогодення і майбутнє і про нас з вами.

- Ліліє Федорівно, чи пішла Україна з порядку денного США, Європи?

- Звичайно ж ні! Так, Захід зайнятий сьогодні власними проблемами. А їх безліч. Це і криза Євросоюзу, який втратив свій вектор. Це і «революція Трампа», яка підриває основи американської демократії. Додамо до цього і світовий «головний біль». Це і піднесення Китаю, який заявив про глобальні амбіції. Це і війна в Сирії, яка втягнула безліч гравців і загрожує постійною ескалацією. Тому Україна зійшла з першої лінії західного порядку денного. Але Україна залишається ключовим чинником, який викликав протистояння Росії та Заходу. Західне співтовариство усвідомлює, що без вирішення «українського питання», тобто завершення військового конфлікту в Донбасі і забезпечення гарантій суверенітету України, вихід з протистояння Заходу та Росії неможливий. Проблема в тому, що поки що Захід і Росія пропонують несумісні вирішення конфлікту, який призвів до цього протистояння.

- Донедавна аналітики вважали, що російська політика щодо Заходу складалася з двох взаємовиключних мотивів: закріпити за собою роль великої держави і отримати визнання Заходом цієї ролі. Але здається, що РФ зовсім розчарувалася останні кілька років в ідеї Європи і вирішила повернути на Схід. Чи є справедливою ця думка, як на ваш погляд?

- Росія навіть в період єльцинського правління намагалася закріпити за собою роль глобальної держави, яка є «становим хребтом» Російської Системи. На етапі путінського правління зміцнення державності стало ключовою легітимацією єдиновладдя – за відсутності інших консолідуючих факторів. Але зауважте: російське суспільство розкололося щодо питання – як розуміти «Державність». 42% росіян вважає, що роль «великої держави» – у військовій перевазі і силі кулака. А ось 56% вважають, що «велика держава» повинна гарантувати добробут своїм громадянам. Тому в російському суспільстві відбувається відхід від класичної агресивної моделі. Що, звичайно, буде підривати і силовий курс Кремля.

Щодо розчарування в Європі і європейських цінностях, то дійсно цей процес в російській суспільній свідомості відбувається. І не дивно – телевізійний зомбоящик, зайнятий дискредитацією європейських стандартів, працює без відпочинку. Але врахуймо й те, що навіть російська ліберальна меншість розчарована в Європі і Заході загалом. Адже західна еліта досить активно брала участь у процесі формування російської клептократії та відмиванні вивезених з Росії капіталів. Тому Європа давно втратила свій флер навіть серед критиків Кремля...

Але ось ця мантра про поворот Росії «на Схід»... Це чергова вкинута в обіг пустушка. Що мається на увазі? Поворот Росії до Китаю? Але Китай викликає у російської еліти цілком обґрунтовані підозри у прагненні витиснути Росію з її глобальної ніші. Навряд чи у колективного «Сходу» є готовність визнати за Москвою роль центру нової галактики... Тож розмова про поворот Росії на «Схід» схожа на голосіння кинутої дружини, яка погрожує піти до нового коханця, який зовсім не чекає цього щастя. Та й вона тільки погрожує...

- У вас в останній колонці є драматичний образ Росії, як країни зі зламаним хребтом. Як Росія буде поводитися зі зламаним хребтом: пошук і агресивне відстоювання сфер впливу? Я ставила вам вже це запитання. Але минуло два роки і хочу запитати ще раз: чи вірите ви у демократичні зміни в Росії?

- Я використовувала образ «зламаного хребта» для того, щоб пояснити, які наслідки провалів Москви у зовнішній політиці. Намагаючись зміцнити «державність» і змусити світ її визнати, Кремль своїми діями фактично маргіналізував Росію. Хіба держава, яка опинилася у світовій ізоляції, може претендувати на право бути шанованим членом світового «Концерту»? А без цього – гріш ціна всьому цьому скигленню про державність... Між тим імітація державності ламає «хребет» усій системі російського самодержавства.

Але чи означають нинішні зовнішньополітичні проблеми Кремля його відмову від спроб зберегти сфери впливу та роль Спойлера на світовій сцені? В жодному разі! Зовсім навпаки. Слабкість часто є небезпечнішою за силу. Скорочення ресурсів впливу змушує Кремль вдаватися до тактики «асиметричного удару».

Про що йдеться? Про використання засобів дезінформації, інструментів кібервійни. А також про шантаж ескалацією та непередбачуваністю. Правда, сьогодні з'явився інший лідер, який дасть фору своєю непередбачуваністю – Трамп. Крім того, у Москви є можливість (і вміння) використовувати в своїх інтересах розколи всередині західного світу. А також економічний інтерес західної еліти. І, звичайно, могутню лобістську машину всередині західної еліти, яка займається обслуговуванням інтересів авторитарних режимів.

А тепер про можливість демократичних змін у Росії.

Звичайно, віра в них може здатися наївністю і проявом необгрунтованого оптимізму. Суспільство деморалізоване. Еліта продемонструвала повну нездатність називатися цим «терміном». І все ж... 70% росіян говорять, що хочуть змін. Різних змін – але тих, які б забезпечили верховенство закону і нормальне життя. Правда, тільки 6-8% готові виходити на вулицю, щоб вимагати змін. Але з'являється нове покоління тих, хто не має генетичного страху перед владою. Так, нещодавно 10 000 москвичів виходили на площу вимагати свободи інтернету. Тільки що сотні і тисячі людей виходили на вулиці різних міст Росії під гаслами «Він нам не цар». Зрозуміло, про кого йдеться... Тому у забетонованому просторі відбуваються розломи. Проблема в тому, що влада залишила Росії тільки одну можливість змін – через вулицю...

- Раніше вважалося, що зовнішня політика Заходу була обережною, але прийшов Трамп і усім почав погрожувати кийком, і схоже, що ця брутальність зіграла позитивну роль у випадку з Кореєю.

- Так, у випадку з Північною Кореєю та її ядерним шантажем Трамп, судячи з усього, досяг успіху – його жорсткість змусила північнокорейського лідера піти на поступки. Але зараз починається гра в хованки. Навряд чи корейський Ин захоче розлучитися з ядерним щитом. Адже чим тоді він стане шантажувати світ?

- Може, цей успіх породить спокусу частіше махати дубиною і вирішувати всі питання загрозою сили, чи не дестабілізує це систему і чи не призведе до кризи в нашому регіоні? Помахав дубиною в Кореї, помахав у Сирії – обидва рази успішно. А тут і до нас недалеко. Страшнувато. Ви так не вважаєте?

- У нашому регіоні система безпеки була зруйнована ще у 2014 році. Відтак ми вже рік живемо, балансуючи на межі гарячої війни. Більш того, світовий порядок почав обвалюватися ще раніше, коли міжнародні інститути врегулювання конфліктів, у першу чергу Рада безпеки, втратили своє значення. Президент Трамп своїм ковбойством тільки доламує залишки світового порядку. Зараз він хоче відмовитися від ядерної угоди з Іраном. І до чого це може призвести? Вже зараз ми стоїмо перед загрозою масштабної війни Ізраїлю з Іраном на території Сирії.

Ще більш загрозливим є те, що колишній режим контролю за ядерним озброєнням починає розвалюватися. Виникли нові види зброї, які не вписуються в старий режим контролю. Звичайно, страшнувато... Тим більше, що вся світова еліта виявилася не на рівні і не здатна відповісти на нові виклики...

Єдина втіха – це потужне світове громадянське суспільство. Все ж у цілій низці країн воно може чинити тиск на політичний клас...

Але поки зберігається ситуація, яку описав британський соціолог Зігмунт Бауман, який пішов від нас: «Ми опинилися в ролі пасажирів на авіалайнері, які, заглянувши в кабіну пілота, виявили, що там нікого немає. Але ми ще не знаємо, що аеропорт, куди ми прямуємо, ще не побудований».

Лана Самохвалова, Київ

Фото: Сергій Аніщенко, Укрінформ