«Червоне пір`я» путінських папуг

«Червоне пір`я» путінських папуг

960
Ukrinform
Чи знайде Європа колективну відповідь на російську гібридну війну?

Криза у відносинах ЄС-РФ настала навесні 2014 року – після анексії Криму та розв'язання Росією війни на сході України. З одного боку Росія неодноразово запевняла, що просити про відміну санкції не буде і у розпаді ЄС не зацікавлена. Але дії говорять про інше – Росія робить крок за кроком, аби роз'єднати і ослабити країни ЄС, позбавити Україну підтримки. Адже за відсутності єдиного бачення дуже легко як отримати дозвіл на будівництво «Північного потоку-2», так і досягти послаблення або й повного зняття санкцій.

У Західній Європі, де лиш починають розуміти справжню загрозу гібридної війни, все ще не готові визнавати, що демократичні цінності та високі ідеали, які виховувалися та зміцнювалися довгими роками, вже перетворені на інструменти у боротьбі проти самої Європи.

ПОСЛІДОВНИКИ АГРАМУНТА

За останні десятиліття у різних кінцях світу виникло більш як десяток держав та «державних утворень». Перші створювалися здебільшого після розпаду таких країн як Радянський союз та Югославська федерація, другі ж – через сепаратизм, силові від'єднання чи окупацію територій. В останньому на європейському континенті особливого «успіху» досягла Росія. Сценарії, реалізовані в Південній Осетії, Абхазії, Придністров'ї, Криму, Донбасі,  різні й однакові водночас.

Якщо не заглиблюватися в теорію держави та міжнародні юридичні аспекти, то, грубо кажучи, держави стають державами, маючи до того історичне підґрунтя та після визнання міжнародною спільнотою. Історичне підґрунтя – поняття досить розмите, а от визнання іншими державами – конкретний та чітко окреслений міжнародним правом крок. Саме тому Росія так прагне, щоб ДНР/ЛНР визнали, хоч сама, так само як і Венесуела, Нікарагуа та Науру, які свого часу визнали «незалежність» окупованих грузинських Абхазії та Південної Осетії, цього не робить. Саме для цього й створюється видимість «дипломатичної» діяльності, ще й не десь в Африці, а в Західній Європі. «Почесні консульства» так званої «ДНР» намагалися відкрити у Гельсінкі, Туріні, Афінах, чеській Остраві, Марселі. По останньому досі триває суд, який затягують як можуть. Навряд чи французькі судді дозволять реалізувати цей брудний сценарій. Але разом із тим, відданість букві закону грає не зовсім в інтересах самої Франції, адже перенесення судових засідань через різні причини призводить до того, що так зване «консульство» ДНР продовжує діяти на території країни, створюючи дуже небезпечний приклад для інших.

Дивує ще й те, що склад «почесного консульства» – самі лише французи й не останні люди в суспільстві, так само як і ті, хто їх підтримує. Вони їздили на Донбас і в Крим і знову туди збираються на початку травня, аби відзначати «незалежність» ДНР та «поглибити зв'язки Франції з Кримом». У складі «офіційної делегації» очільник так званого «консульства ДНР у Франції» Юбер Файяр, «представник консульства ДНР у Франції» Крістіан Камісулі, «фінансист консульства ДНР у Франції» Віруа Жан-Франсуа Гіндре, радник регіону Буш-дю-Рон Крістіан Пужоль, радник комуни Екс регіону Лімузен Крістіан Бореллі, мер міста Маріньян Ерік Ле Діссез та його спеціальний радник Жан Клостерманн, який навіть має звання «почесного громадянина ДНР». Тобто частина з цих людей перебувала чи перебувають на державній службі у Франції. Вони, напевно ж, беруть відпустки, їдуть до окупованого Севастополя, зокрема цього разу – урочисто відкривати агентство «Дружба Франція Крим», що вже оголошено «новим етапом у політичних, економічних і культурних відносинах між Францією і Кримом».

Якщо ж відступити від етики та політкоректності, то дуже актуальне й інше питання – за чий кошт їдуть в окупований Донбас та Севастополь французькі громадяни, хто платить за оренду приміщення «консульства» і наскільки альтруїстичні та безкорисні їхні дії. Звичайно, це далеко не рівень колишнього президента ПАРЄ Педро Аграмунта, який з іншими парламентарями літав військовим літаком ЗС РФ до Сирії, так само як і не рівень представників французького парламенту на кшталт депутата Національних зборів Тьєррі Мар'яні, який їздив з колегами на окупований півострів і розповідав, що Крим належить Росії. Приватні візити, свобода пересування та волевиявлення... 

Фото: RFE/RL
Фото: RFE/RL

КОНСУЛЬСТВО «ДНР». А КАТАЛОНІЇ?

Сепаратизм нині став досить поширеним і небезпечним явищем у Європі. Багаті регіони хочуть розпоряджатися своїм бюджетом, тому прагнуть відділитися, як от Каталонія, багаті регіони на півночі Італії. Бідніші прагнуть самовизначення, навіть незважаючи на те, що живуть на дотації метрополії. Йдеться, зокрема, про французькі Корсику та Нову Каледонію. А є ще Країна басків у Іспанії, Шотландія, бельгійська Фландрія, Південний Тіроль та навіть німецька Баварія. Всі ці регіони є або можуть стати за певних умов носіями сепаратизму. І якщо в Баварії та Південному Тіролі на разі дуже малоймовірна масова підтримка сепаратистських ідей, то в Каталонії або на Корсиці достатньо лиш правильно підібрати гасла, і мільйони людей вийдуть на вулиці, а згодом проголосують за незалежність.

Якщо зважати на це, то цікаво спроектувати ситуацію: як виглядало б, якби німецькі чи іспанські парламентарі, представники місцевого самоврядування відвідували Нову Каледонію чи Каталонію, своїми заявами підтримували відокремлення. Або якою була б реакція центральних урядів європейських країн, якби їхні території, які прагнуть самостійності або автономії, відкривали б у інших країнах «почесні консульства», імітуючи зовнішньополітичну діяльність. Почесне консульство Країни басків у Мюнхені або почесне консульство Корсики у Римі. Здається нереальним? Здавалося, допоки ДНР не почало «дипломатичний» поступ по Європі й фактично отримало мовчазну на те згоду, адже всупереч Віденській конвенції, зареєстроване як громадська організація, лиш із вміло змодельованою назвою, у Марселі діє «почесне консульство». 

УБИВЦЯ ПРИЛЄПІН І ФРАНЦУЗЬКІ ШАНУВАЛЬНИКИ

Ще однією невід'ємною частиною гібридної війни стали література, театр, кіно. Це інструменти тонкого впливу на інтелектуалів, на тих, хто в силу своєї освіченості не повірить у розп'ятих хлопчиків та знищення снігурів. А от книжкам і фільмам – повірять. Не скажу за інші країни, але у Франції це дуже помітно. Французи за своєю природою вдумливі та інтелігентні люди, але при цьому готові дуже активно відстоювати свої права (звідки всі ці страйки та безкінечні протести) та поважають альтернативні точки зору, особливо ті, які ґрунтуються на власному досвіді. Головне – правильно представити ці точки зору та досвід.

Такою «альтернативною точкою зору» представили французькому читачеві на Паризькому книжковому форумі цього року книгу бійця ДНР-івської армії Захара Прилєпіна «Письма с Донбасса. Всё, что должно разрешиться...». Самого ж бойовика «ДНР» представили як «літописця» війни, неупередженого очевидця тих подій. Сказати про автора правду відважилися лиш українські активісти, які приїхали на форум, звинувативши Прилєпіна у вбивствах українців.

Ще одна відома «альтернативна точка зору» – фільм Поля Морейри «Маски революції», щодо якого досі триває суд режисера проти українки Анни Жаяр-Чесановської. Вона працювала над перекладами матеріалів до фільму й звинуватила Морейру в упередженості та вибірковій подачі даних.

З інших «альтернативних точок зору», якою нині намагаються «нагодувати» французьких інтелектуалів – філософський роман бельгійського адвоката та письменника французького походження Еріка Кусаса «Серце християнства» («Coeur de chretien»). 4 травня цей роман представлять у Страсбурзі на «вечорі-дебаті за чаєм». Але тут закид не лише в бік України, а проти всієї Європейської спільноти. Ерік Кусас, давній симпатик Кремля, активний правий анархіст-євроскептик, переконує у своєму романі, що Європейський союз як глобальна інституція втратила свою актуальність та невпинно рухається до занепаду, а виправити ситуацію можливо створенням нової моделі глобальної Європи. Нічого б на перший погляд особливого.  От лиш організатором цього заходу під назвою «Як ми до цього дійшли» виступає відома у Страсбурзі «франко-російська робоча група», неприбуткова асоціація «Cercle du Bon Sens», яка не лише сприяє посиленню франко-російської дружби, а й проводить заходи антиукраїнського спрямування. Наприклад, минулого року «Cercle du Bon Sens» разом з «донецьким франко-російським інститутом ДНР» проводили круглий стіл «Plumes d`Octobre rouge» («Червоне пір'я жовтня»), під час якого «за чаєм» обговорювали «фейковість» українських кордонів, заперечували існування українців як нації, називаючи нас «малоросами». Сама ж очільниця «Cercle du Bon Sens» Анна Гичкина за інформацією «Посіпак», мала намір відкрити у Страсбурзі «почесне консульство» на кшталт того, яке було відкрите в Марселі. І це у місті, де розміщені керівні інституції Ради Європи, ПАРЄ, ЄСПЛ та Європарламент.

Це ще раз свідчить, наскільки тонкими та завуальованими  можуть бути методи гібридної війни. Адже ні чай, ні бесіда нічого страшного в собі не несуть... на перший погляд. А звідки у перекладачки і науковиці Гичкиної кошти на чаювання в дорогих страсбурзьких ресторанах для просування антиукраїнських, а тепер вже і антиєвропейських ідей – питання риторичне...

ЯК СУДИТИ ВАРВАРІВ ЗА ДЕМОКРАТИЧНИМИ ЗАКОНАМИ?

Слабкі початкові спроби окреслення, визначення гібридної війни та її «зброї» в Європі спостерігаються. До «чаю» та «бесід» перелік ще не розширили, але поширення неправдивої інформації, вплив на виборчі процеси, кібератаки там вже є. Зокрема, на останній сесії ПАРЄ було прийнято резолюцію за доповіддю «Правові проблеми, пов'язані з гібридною війною і зобов'язаннями щодо дотримання прав людини». Так, це рух уперед, але цей документ, який у порівнянні з його відсутністю – вже прорив, а в порівнянні з тим, як розвиваються події на «фронті» гібридної війни – тихий шепіт з вираженням «занепокоєння», наріканнями на «правову асиметрію» та ведення гібридної війни в «сірій» зоні або «на межі» законодавства. Найбільш трагічним є те, що для Західної Європи, де чесність, повага до закону та демократичних принципів є невід'ємною частиною свідомості та світосприйняття кожного, ці ж високі принципи обертають на зброю в гібридній війні. Дійсно, як можна покарати та протидіяти тому, що не має визначення, що не прийнято законодавчо, що поза межами високих принципів та понять розвинутого суспільства. Та чи можна судити варварів за демократичними законами, які вони так вперто зневажають?

І тут прозріння неминуче. Приклад цьому вже є. Велика Британія відчула негібридний удар гібридної війни першою з європейських країн – після спроби вбивства Скрипалів. З цього невтішного уроку зробили висновки й інші. Після колективної висилки дипломатів, десь у зримому майбутньому майорить оголошене Борисом Джонсоном створення групи в межах G7, яка «аналізуватиме злу поведінку Росії у всіх її проявах: кібервійна, дезінформація, спроби вбивства» для пошуку «колективної відповіді». От тільки час на роздуми та пошуки давно сплив, лишився лиш час на дії.

Ольга Будник, Страсбург.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-