Удар по Асаду: Що стримує Трампа

Потенційний ракетний удар США по сирійських об'єктах через нове застосування Асадом хімічної зброї сьогодні вже не сприйматиметься як обстріл "томагавками" авіабази Шайрат у 2017-у. Він загрожує набагато більш серйозними геополітичними наслідками – аж до можливої конфронтації ядерних держав. Принаймні, так вважають у Вашингтоні. Росія робить усе для того, щоб підняти ставки на міжнародній арені, використовуючи статус постійного члена Ради Безпеки ООН. Але і США не готові поступатися та закривати очі на чергові нехтування "червоних ліній" після британського Солсбері й сирійської Думи, де так чи інакше фігурує Москва. Міжнародна знервованість поступово піднімається до точки, яку можна порівняти з напруженістю часів Карибської кризи.

ЗАГРОЗА ЯДЕРНОГО ПРОТИСТОЯННЯ

Ракетний удар по Сирії ризикує стати новою "скринькою Пандори" для США, що може призвести до відкритого протистояння з Росією, оскільки вона неодноразово заявляла про готовність обороняти Асада. Крім того, для самого президента Трампа подібний крок веде до прямої конфронтації з Володимиром Путіним, якого він ще минулого місяця запрошував до Білого дому. А це вже особисті мотиви.

Тим часом, у Вашингтоні глибоко занепокоєні можливою військовою ескалацією з іншою ядерною державою. Принаймні, це підтвердили слухання в Палаті представників у четвер за участі міністра оборони Джеймса Меттіса. Й хоча тема слухань стосувалася військового бюджету США на 2019 рік, значна кількість запитань зосереджувалася саме довкола ситуації на Близькому Сході.

Слухання розкрили проблему: як виявилось, у Вашингтоні по-різному сприймають можливість ракетного удару по Сирії. У Конгресі вважають це актом розв'язання нової війни та загрози виникнення ядерного протистояння з Росією. У цьому контексті законодавці підкреслили, що такі рішення має ухвалювати Конгрес, і запитали Меттіса, чи не вважає він так само? У відповідь глава Пентагону аргументував: США не втручаються у громадянську війну в Сирії, вони там лише для остаточного знищення ІДІЛ. А потенційний ракетний удар – це лише реакція на те, чого прощати не можна, тобто застосування забороненої хімічної зброї.

"Сьогодні президент (Трамп – ред.) сказав, що він досі не прийняв рішення, – зауважив Меттіс. – Коли я вийду звідси, я поїду на зустріч Ради національної безпеки, і ми розглянемо різні варіанти для президента".

ЧОМУ РІШЕННЯ ЗАВИСЛО В ПОВІТРІ?

Для серйозного ракетного обстрілу сирійських баз достатньо двох есмінців у Середземному морі, як це було на початку квітня минулого року, коли по аеродрому Шайрат запустили 59 ракет. У цьому морі базується цілий Шостий флот ВМС США, тому технічно це зробити нескладно. Тим не менше, існує цілий ряд факторів стримування, які заважають главі Білого дому прийняти однозначне рішення.

По-перше, це той самий високий ризик військової конфронтації двох ядерних держав – США і Росії. Саме через це для Штатів важлива підтримка європейських союзників: Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії й загалом – НАТО. У більшості країн є політичне розуміння ситуації та навіть готовність діяти разом, однак не все так просто. Зокрема, Німеччина й Італія в четвер заявили, що не можуть брати безпосередню участь в ударах по Сирії, хоча й частково погодились надавати логістичну підтримку. У Британії ситуація теж виглядає неоднозначно з огляду на роль парламенту в прийнятті таких рішень. Ще одна потужна держава – Канада – взагалі заявила, що не розглядає можливої присутності в Сирії.

До того ж, російська сторона по дипломатичних і політичних каналах дуже активно робить заяви про свою готовність чинити військовий опір. Через це у Вашингтоні відчувають необхідність зайвий раз зважити всі сценарії, аби США не звинуватили у розв'язанні нової війни.

Другий фактор стримування виходить із першого: якщо удар має бути консолідованим, і до нього будуть залучені союзники, то необхідно виграти час для підтягування сил. І тут доречно згадати про британські підводні човни і навіть про готовність військової підтримки з боку Австралії.

Третій фактор, який потенційно стримує Білий дім від силового тиску – це відсутність фактичних доказів застосування хімічної зброї в Думі, тобто вагомого обгрунтування для завдання удару. Тим не менше, і міністр оборони Меттіс, і Білий дім відкрито заявили про своє тверде переконання, що хімічна атака все ж мала місце. Сам глава Пентагону під час слухань у четвер так описав ситуацію: "Я не можу сказати вам, що ми отримали докази, але ми знаємо багато про це зі ЗМІ, із соціальних медіа, які вказували на застосування хлору та зарину". Він підкреслив, що перевірити це у відкритий спосіб неможливо, оскільки Росія блокує в ООН створення міжнародного розслідування, а фахівці ОЗХЗ зможуть дістатися до місця в кращому випадку протягом тижня. "Але я вважаю, що хімічна атака мала місце, і ми шукаємо фактичні підтвердження", – зауважив Меттіс.

ФАКТОРИ "ЗА"

На формування політичної думки глави Білого дому впливають й інші чинники, які, навпаки, схиляють його в бік військового сценарію. Один із них можна назвати "емоційною особливістю" президента Трампа – він дуже болісно реагує, коли йдеться про загибель дітей. І відкрито про це говорить перед тим, як прийняти рішення. До слова, минулого року ЗМІ писали, що на рішення вдарити по авіабазі Асада вплинула його донька, Іванка Трамп. Тоді вона заявила, що "була приголомшена" звірствами Асада, особливо по відношенню до дітей. Зараз чимало схожих емоційних посилів пролунало в заявах Ніккі Гейлі в Раді Безпеки ООН.

Ще одним чинником впливу можна вважати нинішню конфігурацію апарату національної безпеки, де номінально відсутній глава дипломатії. Затвердження Майка Помпео держсекретарем може зайняти певний час, поки міжнародний комітет не ухвалить рішення, а Сенат не проголосує його кандидатуру на загальному засіданні. Хоча формально як глава ЦРУ Помпео залишається в колі найближчих радників президента, однак його позиція формується на звітах переважно розвідки, а не дипломатичної стратегії мирного врегулювання. Тож зараз – він скоріше людина військових поглядів, ніж прихильник переговорів.

Тим часом, зараз Трампа оточують інші яструби – "скажений пес" Джеймс Меттіс (який щоправда вважає за необхідне спробувати продовжити дипломатичний тиск), а також республіканський "яструб війни" Джон Болтон. Останній відомий тим, що радив переговори з КНДР розпочинати з потужного військового удару, щоб створити умови для подальшої розмови про денуклеаризацію.

БАЛАНС МІЖ НАХАБНІСТЮ Й МУДРІСТЮ

За останніми повідомленнями, Пентагон уже визначив список конкретних цілей для удару в Сирії. Серед них – два сирійських аеродроми, один дослідницький центр і фабрика, яка потенційно має відношення до виробництва хімічної зброї. Москва натомість скликає засідання Ради Безпеки ООН у зв'язку з "загрозою міжнародному миру та безпеці" на Близькому Сході. Це означає, що з переляку від послідовних заяв Пентагону й Білого дому російська сторона використовує всі можливості для того, щоб зменшити загрозу військового удару. Адже ООН все ще залишається якою-не-якою платформою для мирної дипломатії. В Кремлі розуміють, що у військовому плані не зможуть протистояти США в цьому регіоні, а тим більше – західній коаліції союзників. А "проковтнути" черговий ракетний удар по Асаду, як у 2017-у, бажання теж, очевидно, немає.

Але, якщо брати до уваги, що РФ уже давно перетворила ООН на майданчик власної пропаганди, розрахований на внутрішнього споживача в Росії, не можна виключати подальших різких висловлювань на адресу Вашингтона на засіданні Радбезу. І тут Москва може просто перестаратися й отримати зворотній ефект, який лише посилить рішучість американської сторони застосувати силу.

Отже, ситуація залишається складною, багатокомпонентною й малопередбачуваною, а мир, як уже не раз бувало, тримається на балансі нахабності агресора й мудрості лідерів сильних держав.

Ярослав Довгопол, Вашингтон.