Справа Бубенчика: Майдан був революцією, а не кримінальним злочином
3 квітня Генеральна прокуратура України оголосила підозру у вчинені злочину учаснику Революції гідності та АТО Івану Бубенчику. Йдеться про останні дні Майдану, коли хтось нібито з боку протестувальників стріляв у силовиків. Так це було, чи ні – достеменно невідомо, але Іван Бубенчик в одному з інтерв’ю стверджував, що це саме він вбив двох співробітників “Беркуту”. Отже, він сам публічно в цьому зізнався. Як наслідок – проти Бубенчика відкрите провадження. Чомусь – через три роки…
Крім тих двох силовиків, убивство яких інкримінують Івану Бубенчику, на Майдані віддали життя більше ста учасників Революції гідності. Суд над «беркутівцями» триває безкінечно і кінця йому не видно. От і виходить, що наразі за масові вбивства в центрі Києва 18-20 лютого 2014 року відбуває покарання лише одна людина з боку режиму Януковича… Початок кримінального переслідування майданівця Бубенчика означає, що у нас хочуть підвести всю цю справу про жертви Революції, про загибель Небесної сотні до «нічиєї»?
Якщо ні, то як з поля обговорення практично випало те, що Бубенчик, за його словами, стріляв у беркутівців 20 лютого, коли «чорна рота» практично впритул підійшла до потрощеної барикади на Майдані, а 18-19-го уже було убито кілька десятків учасників протестів. Ця обставина хіба не може перевести дії Івана Бубенчика, якщо вони насправді мали місце, у розряд «необхідної самооборони»? І взагалі, чим був Майдан, хіба не Революцією, яка врятувала Україну від «тайожного» Союзу, зберегла європейський вибір, покінчила з клептократичним режимом Януковича? Якщо все це так, то чому тих, хто це все здійснив, судять за законами, які існували ДО, а не ПІСЛЯ? Тоді учасників Майдану, які взяли в руки зброю, мали б амністувати згідно з коректним і вивіреним у правовому відношенні законом про амністію 2014 року, а не тим, який був прийнятий поспіхом і, як виявилося, нікого до пуття не захищає. Якщо ж ні, тоді що, покарання відбуватимуть і ті, і другі? Причому, судячи з усього, в паритеті: один обвинувачений зі сторони режиму, і один, Іван Бубенчик, зі сторони Майдану…
Добре, що на всі ці очевидні неузгодженості, відсутність логіки і несправедливість звернув увагу Генеральний прокурор. Але чи не запізно?
Укрінформ поспілкувався з експертами, що вони думають з приводи «справи Бубенчика»? Оцінки розійшлися…
Тарас Чорновіл, політолог, народний депутат кількох скликань:
“Бубенчик – хворий на голову, тут необхідна психіатрична експертиза”
В справі Бубенчика я вбачаю провокацію проти нас усіх. Ми розуміємо, що на Майдані були зіткнення, були, мабуть, і люди зі зброєю. Але ми знаємо і офіційну позицію керівників Майдану – в жодному випадку не застосовувати зброю, мовляв, тут мирний протест і ми без зброї. Зараз Бубенчик, фактично, заявив, що люди із сотні Парасюка 20-го числа відкрили вогонь, і це стало формальним приводом для “Беркута” відкрити вогонь у відповідь. Це – фактично відбілює “беркутівців”.
На цьому зараз особливо активно акцентує увагу російська сторона, яка прагне дискредитувати Майдан – і таким чином дискредитує владу, яка прийшла після Майдану. Мовляв, це був державний переворот, проведений методами збройного насилля. Адже казати про мирні акції протесту, які призвели до повалення режиму, коли мирні демонстранти відкривають вогонь – абсурдно.
Тому з боку Росії йде дуже планомірна кампанія. Зауважимо, саме в той момент, коли в суді над Януковичем на цьому особливо активно педалюють адвокати, коли Янукович на прес-конференції говорить про це ж і показує замовний фільм про грузинських снайперів, виходить Бубенчик, який публічно заявляє, що стріляв у “Беркут”. Тобто, тези, які говорять представники Януковича та Лавров. При чому – дослівно!
І як в такому випадку має вчинити Генпрокуратура? Якщо раніше на деякі заяви старались заплющувати очі, то коли людина зізналась, що здійснила вбивство – немає іншого виходу, окрім як розслідувати цей злочин. Діяти ГПУ має таким чином: по-перше, провести психіатричну експертизу, перевірити, чи не є та людина просто ідіотом, а далі – суд, який також має перевірити, чи людина не створює собі рекламу. Якщо виявиться, що людина здорова – країна матиме колосальні проблеми. Це повністю переписує для зовнішнього світу історію Майдану – це вже не мирний протест, а силове захоплення влади терористичними методами.
Найкращим варіантом буде визнання Бубенчиком того, що він збрехав, а ГПУ має перевірити чи використав він зброю саме в той спосіб. Якщо злочин не буде доведено – Бубенчика звільнять. Можливо, і через психіатричну експертизу – бо вигляд у нього не дуже адекватний.
Справа Бубенчика виникла після того, як журналіст Дмитро Гнап почав публікувати свої розслідування з приводу вбивств на Майдані. Далі їх почала перепубліковувати Росія. Так все і виплило. Тобто, старт цьому дав не Горбатюк, і не Луценко, а Дмитро Гнап. Якби не це, списати все на хвору голову Бубенчика було б найпростіше. А тепер через Гнапа будуть проблеми – один буде сидіти, а інші – дуже довго вирішувати цю проблему.
Ігар Тишкевич, політолог, експерт Українського інституту майбутнього:
“В будь-якому випадку більшість сприйме це, як переслідування майданівців”
Юридична практика проста: є факт злочину, тому має бути слідство. Але цікавить політична складова: наскільки справа проти Бубенчика доцільна саме сьогодні. Відкрите питання: якими будуть політичні наслідки? Бубенчик, винен він чи ні в убивствах силовиків, був учасником Революції гідності. А тому, якщо його засудять, і водночас не буде винесено вироків щодо тих, хто вбивав майданівців, виникнуть логічні запитання. Суспільство буде сприймати це як переслідування майданівців. І не інакше.
В такому разі, якщо з боку держави стоїть завдання домогтися правди через суди, то або це робиться щодо обох сторін, або ніяк. Інші варіанти – це вже політична проблема. І це стане дуже великою помилкою перш за все Генпрокурора.
Що далі? Хтось буде казати, що це – фінішна пряма в справах Майдану, мовляв, скоро ми встановимо істину, покараємо усіх винних і так далі. Опоненти – як регіонали, так і майданівці – стверджуватимуть, що у нас діє вибіркове правосуддя. Тобто суспільство сприйматиме обвинувачувальний вирок як не справедливий.
Тарас Березовець, політтехнолог:
“Логіка ГПУ проста: хапаємо, кого можемо”
В справі Бубенчика не варто шукати конспірології – прокурори працюють з тими звинуваченнями і з тими підозрюваними, яких мають в розпорядженні. Тим пояснюється і кількарічна перерва між заявою та відкриттям справи. Оскільки євромайданівці не тікали з країни, адже була оголошена амністія, а втікли якраз “беркутівці” та працівники МВС, зараз хапають тих, хто є під рукою. Тут немає ніякого замовлення, ніхто не хоче покарати конкретно євромайданівців. На це вказує і реакція Генпрокурора: він має дотримуватись закону, і сам Луценко був здивований, коли по “Беркуту” немає жодного винесеного вироку, натомість євромайданівця, який не ховався і не тікав з країни, намагаються притягнути до кримінальної відповідальності.
Реакція Генпрокурора, який замінив прокурорів у цій справі, свідчить, що він розуміє всі ризики. Загалом, в цьому випадку логічно було б Бубенчика амністувати, адже треба враховувати контекст подій: якщо “Беркут” вбивав за наказом і за гроші, то євромайданівці діяли в рамках необхідної самооборони. І саджати за це – є цинізмом. Прогнозую, що максимум, що очікує Бубенчика – умовний термін.
Дмитро Корчинський, громадський діяч:
“Це ні що інше, як компроміс між владою та проросійськими силами”
Думаю, що звинувачення Бубенчика – це реванш промосковських сил. На жаль, керівництво країни замість того, щоб абстрагуватись від них, знайшло з ними компроміс. І одна з ознак цього компромісу – новий етап переслідування патріотів, які були на Майдані. Якщо раніше були сумніви, чи зважати на патріотичні настрої в суспільстві, чи ні, то зараз нагорі зрозуміли, що домовлятись з Москвою і промосковськими силами – можна. І тепер в рамках цього компромісу відбувається фактичний поділ усього. Наприклад, домовленість, що Харків та Одеса лишаються за проросійськими силами Рабиновича і Медведчука, а той-таки Дніпро – за людьми, лояльними до влади. Тобто, відбувся поділ впливів.
Проблеми можуть виникнути у всіх, хто не тримає язик за зубами. Зробив добру справу – приховуй це, не потрібно про це писати в інтернеті і не потрібно про це роздавати інтерв’ю. Добро треба робити конспіративно, і тоді є шанс вижити і ще раз зробити добро.
Далі усе буде залежати від активності суспільства. Зараз ми бачимо, продовжується “травля” (в.о. міністра охорони здоров’я Уляни) Супрун. Фармацевтична мафія об’єдналась з “Опозиційним блоком” і з Медведчуком теж. А патріотичні сили і депутати не можуть, чи не поспішають ставати на її захист. З Бубенчиком – та ж сама ситуація. Суд над ним почався тоді, у той самий день, коли в Києві пройшов величезний марш правих сил. На суді було дуже мало людей, а на марші – багато. Насправді марш вийшов “у свисток”, а варто було б зробити добру справу – блокувати суд. Щоб влада побачила, що не потрібно хапати патріотів.
Микола Романюк, Київ
