Про НАБУ, ГПУ і САП, які де-юре самостійні, а де-факто нищать не корупцію, а одна одну
Скандал довкола глави Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) Назара Холодницького (“жучки” в його кабінеті та те, що вони встигли записати за кілька тижнів) вкотре оголив одну з головних, якщо не головну, проблему процесу, котрий називають – хто серйозно, а хто з сарказмом – реформуванням України.
Якщо наша мета – докорінна зміна політичної, правової, економічної і якої завгодно системи державного управління в Україні, якщо ми хочемо збудувати принципово нову країну і відкинути стару (все це, власне, і становить зміст поняття “системні зміни”), то не можна створювати паралельні структури, надто у правоохоронній сфері. Як-от НАБУ і слідчі органи ГПУ. Як ГПУ і САП. Як НАБУ і слідчі органи СБУ. Заперечення, що де-юре це не є паралельні структури, що у законах чітко розписано, хто і чим має займатися, можна відповісти банальним: і що? Спрацювало оте де-юре? Якщо так ретельно розмежовані функції та відповідальність різних структур, то чому йде запекла війна між ними? І якщо реально працює де-факто, то яка ціна отого де-юре? А, може, попри загальну впевненість, насправді ніякої чіткості у де-юре і нема? (Приміром, зауважимо в дужках, після ймовірної відставки Холодницького можливі два варіанти, хто виконуватиме його функції до появи нового глави САП: заступник Холодницького чи той, кого призначить Генпрокурор. Для кожного варіанту є свої підстави у чинному законодавстві).
Щоб там не казав закон, а практика у всіх перед очима: співробітники ГПУ полюють за агентами НАБУ, а спецпідрозділ НАБУ “кладе на асфальт” слідчих прокуратури. Ось тепер НАБУ таємно стежила за головним антикорупційним прокурором з дозволу ГПУ. І всіх періодично мирять посольства США та країн Євросоюзу. Який художній термін тут буде доречним для образного означення – сюрреалізм, постмодернізм чи, може, дежавю?
З політичними термінами простіше: це класичне двовладдя. Яке означає і частковий параліч попередньої влади, і кволість новонародженої, і непримиренну (бо тому, хто програє - смерть) боротьбу між ними. Двовладдя – об'єктивно неминуча ситуація при системному реформуванні, але вона має бути гранично коротка, її не можна штучно затягувати, бо тоді неминуче настає загальний хаос, коли і влада, і суспільство втрачають будь-який усвідомлений контроль над ситуацією, а тому наслідки можуть бути які завгодно, у тому числі найнеприємніші.
У конкретній ситуації навколо протиборства НАБУ і ГПУ “двовладдя”, схоже, вже призвело до хаосу, а саме: системної боротьби з корупцією, такої боротьби, яку суспільство погодилося б визнати, нема. НАБУ вже три роки, як народилося, і всі три роки воно воює з ГПУ. Воювати на два фронти – з ГПУ і з корупцією – не виходить, як відомо, війна на два фронти завжди закінчується поразкою. А тепер, виявляється, ще й на третьому фронті НАБУ воює – з САП і Холодницьким, уклавши ситуативну угоду з ГПУ. Це вже “тривладдя”? Їй-богу, сюрреалізм (чи дежавю)!
Сьогодні зміну стратегії реформування, яке передбачає створення паралельних структур, ніхто з помітних політичних сил в Україні не пропонує. Навіть Захід, який активно бере участь у всьому, що стосується боротьби з нашою системною корупцією, наполегливо захищає тезу про необхідність “спільної роботи” паралельних структур. Тому хаос у правоохоронній сфері тільки посилюватиметься. На підході новостворене Державне бюро розслідувань (ДБР), діяльність якого теж ретельно прописана де-юре, але, не сумнівайтеся, де-факто ДБР теж втягнеться у “міжусобицю”. І майбутній Антикорупційний суд чекає така ж доля.
Схоже, нам таки судилося виходити на пряму дорогу правильного реформування правоохоронних структур, а отже – ефективної боротьби з корупцією, через повний хаос неузгодженості, який поховає остаточно і старі структури, і нові. Тоді з чистого аркуша створимо ще новіші, одні-єдині, без будь-якої паралельності.
Юрій Сандул. Київ
