Курт Волкер б'є у “десятку”. Чому саме зараз?
Ви не могли не помітити того, що позиція країн Заходу щодо російсько-української війни стала іншою. Якщо раніше «нормандські посередники» не втомлювалися підкреслювати свій нейтралітет і закликати (Україну, в першу чергу) до компромісів болісних, але безальтернативних, то тепер такого майже не чутно. Втомились? Вимушені вирішувати власні проблеми? Є і те, і друге, але це не змінює їхньої позиції щодо «російських санкцій» Навіть перемоги на виборах тих чи інших «друзів Путіна» не змінюють вектора - гіпотетичні Курц та Берлусконі радше під цим приводом виторгують собі якісь преференції, ніж поставлять питання руба: знімаємо санкції і край! Звісно, це не означає прояву якоїсь «нової» прихильності до України. Тоді що? Росія реально перетворилася на те, про що попереджали – на ізгоя світу, з яким не можна мати справу (а якщо вже маєш, то з максимальною обережністю) – і з огляду на безпеку, і з міркувань гігієни.
Прямі висловлювання Курта Волкера про необхідність демонтажу «ЛДНР», які повістю співпадають з позицією України – це саме те.
Містер Волкер розставляє акценти
Згадаємо, одразу після призначення минулого року на посаду Спецпредставника Держдепартаменту США з питань України Курт Волкер поїхав на Донбас, подивився та послухав – і озвучив однозначний та чіткий висновок, якого в Україні довго чекали: це агресія з боку Росії, а ніяка не «громадянська війна». І надалі - чисельні коментарі та інтерв'ю пана Волкера були конкретними, далекими від дипломатичних реверансів. І при цьому він використовує для своїх аргументів саме “Мінські угоди”.
3 березня під час дискусії в аналітичному Hudson Institute Волкер сказав наступне: "Так звані "луганська народна республіка" і "донецька народна республіка" створені Росією з метою замаскувати роль РФ і зміцнити конфлікт, що триває. Вони мають бути ліквідовані". На наш погляд – заява очевидна та цілком логічна. Бо тільки після ліквідації (дехто вживає м’якшу термінологію – розформування) “ДНР/ЛНР” можна говорити і про миротворців на Донбасі, і про контроль над україно-російським кордоном, і про проведення виборів. Головне: Спецпредставник США говорить, ніби виходячи із суто української позиції та логіки виконання “Мінських угод”. І це – «палкий привіт» представнику РФ на перемовинах із паном Волкером – громадянину Суркову, який любить потеревенити про нібито повне “порозуміння з Куртом”.
Це підтверджує і реакція Москви та її маріонеток на слова Волкера. Відомий сенатор-українофоб Олексій Пушков висловився так (мова оригіналу): "Спецпредставитель США по срыву Минских соглашений Волкер требует ни много ни мало ликвидировать ЛНР и ДНР. Забыл, видно, что они - часть Минских соглашений. И без их согласия никаких миротворцев на Донбассе не будет. При таком подходе перспектива миссии Волкера стремится к нулю". Таку реакцію не можна визначити інакше, як нервову. Бо «забув» не Волкер, а Пушков. І для розуміння того, чому це саме так – треба трохи згадати про самі “Мінські угоди”.
І знову - маємо те, що маємо. І це дуже добре
А що? Афоризм першого Президента України став актуальним і для “Мінських угод”. І це – безперечний позитив. Тому що треба спокійно проаналізувати – що ж ми маємо? Обставини появи цього документу були надзвичайними, і його зміст – відповідно, далеко не всім подобається. В Україні цей документ критикували усі охочі і підкреслювали його “нездійсненність”. Цю позицію підкріплювали відповідні пункти - про “особливий статус”, власну «прокуратуру», “амністію”, загони так званої “народної міліції”. Трагедією позначився і день ухвалення Верховною Радою Закону про “особливий статус” - загибеллю чотирьох національних гвардійців під Верховною Радою наприкінці серпня 2015 року.
Сприйняття чи несприйняття такого от “Мінська” - це в Україні “лакмусовий папірець” ставлення і до майбутнього Донбасу, і до сьогоднішнього протистояння там. Як свідчить соціологія, українське суспільство переважною своєю більшістю не сприймає ані ідею “особливого статусу”, ані варіанти амністії для убивць, не кажучи вже про можливість виборів за їхньої участі. Для громадянина України “Мінські угоди” - це прийнятий під тиском папірець, під яким нема підпису ані українського Президента, ані інших учасників “нормандського формату”, який, менше з тим, хоч і «безальтернативний», але ніяк не реалізується. Тому і складається враження, що це все – “димова завіса”, у існуванні якої поки що і з різних причин зацікавлені усі учасники конфлікту. Але це не так. Уже не так.
Гальмування “Мінських угод” - виключно ініціатива Москви, і це має принципове значення для України. Це вони думали, що «вхопили Бога за бороду», а вийшло у них, як завжди, як – свіжий приклад – зі Стокгольмським арбітражем. Адже які аргументи постійно звучать від Москви та її найманців? Щоб припинити війну Київ має сісти за стіл перемовин саме із представниками “ДНР/ЛНР”. Але ж саме це і протирічить “Мінським угодам”: там чітко визначено, що територія Донбасу є територією України, а території, що зазнали вторгнення та агресії мають набути статусу “особливих районів Донецької та Луганської областей” (ОРДЛО). Відчуваєте різницю?
А тепер проаналізуємо, що в “сухому залишку”. Згадок ні про “ДНР”, ні про “ЛНР” нема, є поняття ОРДЛО, визнане усіма учасниками перемовин у Мінську, Верховною Радою України на виконання “Мінських угод” прийнято Закон про “особливий статус” та визначені межі ОРДЛО. З українського погляду, ми свою частину дій для повернення контролю над територіями виконали і говоримо: ну що ж, давайте реалізуємо положення про ОРДЛО, тобто створимо умови для повернення на територію Донбасу української адміністрації, хай у якості адміністрації “особливих районів”. А потім – і вибори, і, як жест доброї волі – дуже ретельно, не для всіх, тобто, підготована амністія. Але все це – уже у складі України та за українськими законами.
І це практично все, що варто знати, для відповіді запитання: на чию користь цей такий заплутаний «Мінськ». Підтримуючи саме українську оцінку, Курт Волкер і каже про “ДНР/ЛНР”, як про кремлівський політичний проект, що розроблявся задля прикриття агресії. Звідси й нервова реакція, коли той же Пушков зненацька говорить про те, що терористичні угруповання є частиною “Мінських угод”. Ні, нешановний, якраз навпаки, навіть маріонетки Захарченко та Плотницький (останній нині нібито вже сидить у СІЗО в Санкт-Петербурзі) хоча й офіційно не підписали цього документу, але завізували його – тобто навіть вони ознайомлені та знають, що про “ДНР/ЛНР” там ані слова немає.
Що ж далі?
Отже слова Курта Волкера є принципово важливими. Для України це означає, що її позиція та трактування почуті та прямо підтримані. Чому таких заяв не було раніше, коли головними посередниками врегулювання конфлікту виступали Німеччина та Франція? У цивілізованого світу не було остаточної визначеності щодо Росії та її сприйняття в геополітичному аспекті. Тепер вона з’явилася. І все, що відбувається цими днями, виноситься в топ інформаційних стрічок – це саме про те. І путінська «войовнича істерика» під час послання до Федеральних зборів, і «опускання» російської дипломатії в зв’язку з «кокаїновим скандалом», і чергові звинувачення (поіменні) у втручанні в американські вибори, і нарешті, сприйняття Росії не лише, як агресора, а ще як на 100% непередбачуваного, а відтак - небезпечного торгівельного партнера (історія із Стокгольмським арбітражем та демаршем “Газпрому”). Світ з Росією уже визначився. Але зокрема, все це і приводи для подальшого дипломатичного наступу України. бо саме Україна стоїть на передньому рубежі перед лицем цієї спільної для всіх загрози.
Скільки вже раз доведено світовою історією – нема нічого реальнішого за те, що всі колись вважали неможливим. Просто у свою правоту треба вірити та робити усе задля її перемоги. Тому і Донбас ми собі повернемо на наших умовах, і Крим.
Віктор Чопа (Київ)
