Росія ще раз вустами Януковича: “невиноватая я!”
Коментар до прес-конференції Віктора Януковича потрібно починати із запитання: а чому до цього політичного лузера та підсудного-втікача ще є такий політичний інтерес, що деякі українські ЗМІ навіть транслювали прес-конференцію у прямому ефірі?
Відбутися відповіддю на кшталт “а чого б і не послухати, що він там скаже? А раптом щось цікаве вибовкає?” було б нечесно. Оскільки політична самостійність нинішнього Януковича нульова (інакшою у політика, який отримав політичний притулок у Росії, вона бути не може), то інтерес до нього значимий постільки, поскільки його устами говорить Росія. Тож заплющимо очі, щоб нас не відволікала фізіономія Віктора Федоровича і асоціації, які у нас у зв'язку з нею виникають, і уявімо Кремль чи просто Путіна.
Отже, що сказала на цей раз Росія? Вона сказала головне для себе і те, що казала до цього мільйон разів: я не винна! Тобто, з усього багатослів'я Януковича випливає одна, причому гранично проста і однозначна теза: усі біди України викликані діями самої України, конкретно — «антиконституційним переворотом» (Майданом), через зрозумілу і виправдану незгоду з яким жителі Криму і Донбасу вчинили так, як вчинили. А Росії тут і близько не було, а якщо й була, то тільки для того, щоб відвернути Україну від ще більшої біди — всеосяжної громадянської війни. Одним словом, Україна — каже Росія через Януковича — як та знаменита унтер-офіцерська вдова, яка сама себе відшмагала.
І який висновок має, за задумом сценаристів прес-конференції Януковича, зробити той, хто її послухає? Їх два. Перший, найважливіший для Росії: санкції проти Росії — жахливо несправедливі! Покарали не злочинця, а того, хто безкорисливо допомагав жертві! Цей висновок, зрозуміло, мають зробити на Заході. Другий, для українців: опонентів нинішньої влади з числа колишніх сподвижників Януковича треба політично підтримати, насамперед — на виборах.
Чи досягла цієї мети прес-конференція? Звісно, ні. На Заході вирішують, чи бути санкціям і яким саме, керуючись іншими міркуваннями, ніж ті, які викладав з чужого голосу Янукович. Навряд чи у Кремлі цього не розуміють. Розуміють, але обрана тактика поведінки — повністю і категорично заперечувати будь-яку провину Росії у діях на міжнародній арені — вимагає послідовного (наполегливого та частого повторювання “я не винна!”) її дотримання. Аргументів, щоб це спростувати існує безліч. Пригадаємо лише один: лист Януковича Путіну, з проханням «допомогти зеленими чоловічками» датований 22 лютого, а медалі «за звільнення Криму» були готові вже 20-го. Цього досить?
Втім, у Росії просто немає іншого виходу. Інший — це визнання провини, за яким йде неминуча розплата. До цього ще, схоже, дуже неблизько.
Чи стануть українці більше голосувати за колишніх “регіоналів”? Цілком можливо, але й тут результативність прес-конференції Януковича практично нульова. “Опозиційний блок” та інші політики чи партії, створені з уламків Партії регіонів, тримаються на плаву і досі не викинуті з української політики не тому що за них Янукович і навіть Путін. Це багато в чому і “заслуга” чинної української влади, конкретніше — це результат повільних, м'яко кажучи, політичних та соціально-економічних реформ після Майдану.
Нарешті, два слова не про Росію, а про Януковича. Що не кажіть, а все-таки нам, українцям, має бути прикро чи соромно за те, що Президент, хоч і колишній, людина, за якусь колись голосувало півкраїни, на якого після виборів 2010 року сподівалися більше 60% громадян України, який, врешті-решт, чотири роки уособлював нашу Вітчизну, представляв її у світі, нині - “шістка”, і навіть не козирна, в колоді шулерських краплених карт лідера чужої нам держави, держави, яка загарбала частину нашої землі і вбила тисячі наших людей. Якусь частку провини за таку непривабливу для нас ситуацію мусимо взяти і на себе. Що, звісно, аж ніяк не зменшує відповідальності громадянина Януковича.
Юрій Сандул, Київ
Фото: Sefa Karacan/AA
