Що для Росії наш Закон про окуповані території - 17.01.2018 20:42 — Новини Укрінформ
Що для Росії наш Закон про окуповані території

Що для Росії наш Закон про окуповані території

Аналітика
1000
Ukrinform
Зрив “мінських угод” - це головний “гріх”, в якому Кремль завжди звинувачує і звинувачуватиме в майбутньому Україну

Верховна Рада другий день розглядає проект Закону України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях”, ухвалення чекаємо завтра, а сьогодні вже маємо першу офіційну реакцію Кремля. Заступник міністра закордонних справ Росії Григорій Карасін заявив російським “Известиям”, що “спроби Києва ухвалити цей законопроект не спрямовані на розв'язання кризи на східному кордоні України, а мають на меті зрив мінських угод”. Коли закон ухвалять остаточно, МЗС РФ напевне зробить заяву, де повторить у розширеному варіанті звинувачення Карасіна.

Григорій Карасін, заступник міністра закордонних справ РФ
Григорій Карасін, заступник міністра закордонних справ РФ

Спочатку дозвольте загальну репліку щодо того, як Кремль реагує на цей наш закон. Ми в Україні вже давно запекло сперечаємося про співвідношення, образно кажучи, “перемоги” і “зради” у тексті законопроекту, що, в принципі, зрозуміло і виправдано. А росіяни такими деталями не заморочуються, а закономірно виділяють головне для себе. Як то кажуть, велике (у нашому випадку – головне) краще бачиться здалеку. А воно полягає у тому, що вкрай вигідна для росіян ситуація, Україна на законодавчому рівні не називала Росією агресором та окупантом, закінчилася. Нічого вічного не буває, і ця “лафа” для Росії теж колись та мала закінчитися. (Питання, чому вона тяглася аж чотири роки, хто в цьому винен, яка була альтернатива тощо – інша тема.) Тому невдоволення нашим законом, де Росія – агресор і окупант, що як мінімум утруднює для неї ведення так званої “гібридної війни”, цілком щире, незважаючи на те, що Кремль може бути задоволений нечіткістю окремих положень закону.

Щодо російських звинувачень у навмисному зриві “мінських угод” як головної мети законопроекту - то тут вони, дивовижним чином, і правда, і неправда.

Неправда – тому що в Києві, готуючи чи обговорюючи законопроект, про “мінські угоди” думали найменше. Показово, що згадка про них з'явилася у варіанті до першого читання, а коли пролунала критика, то від неї автори законопроекту легко відмовилися. Все-таки суть закону, заради якої він і з'явився – правове визначення ситуації, коли Росія загарбала частину суверенної української території. І як ця суть узгоджується з “мінськими угодами” - момент другорядний для всіх в Україні.

Неправда також і тому, що “мінські угоди” живуть тільки віртуально, для реального життя вони – мертві. І тому “зірвати” їх якимось рішенням Верховної Ради просто неможливо. “Мінські угоди” вмерли вже дуже давно, ще у 2015 році, коли Верховна Рада не стала вносити зміни до Конституції про особливий статус ОРДЛО. Ситуація, коли ні Росія, ні Україна не мали спільного трактування “мінських угод”, і жодна не йде на поступки, і визначає фактичну смерть “Мінська”. З того часу з усіх боків – України, Росії, Заходу - пролунало безліч закликів до виконання угод, клятв у вірності їм, запевнень у їхній безальтернативності, однак досі це не допомогло їх оживити. Реальний стан цього дітища “нормандського формату” ще більше став очевидним, коли центр зусиль розв'язати вузол (проблему) перемістився від “нормандської квартету” до дуету Волкер – Сурков.

Але є і правда у російських звинуваченнях. Об'єктивно закон України, який проголошує Росію агресором і окупантом – це, безумовно, страшний, навіть можна сказати – смертельний, удар по “мінських угодах”. Адже їхня найважливіша для Росії суть – статус посередника, а не учасника конфлікту, який вона зуміла нав'язати колегам по “квартету”. Наш закон цей статус відкидає. І можна, сподіватися, що цей момент Україною зі своїми союзниками погоджено.

Виконання “мінських угод” у трактуванні Росії – єдиний для неї шлях вийти в кінцевому підсумку переможцем з війни на Донбасі. Тому зрив “мінських угод” - це головний “гріх”, в якому Кремль звинувачує і звинувачуватиме в майбутньому Україну. За великим рахунком, таке має нас радувати. Будемо казати прямо: виконання “мінських угод” навіть таким чином, як їх трактує Україна (тобто, спочатку припинення вогню і виведення російських військ з України, відновлення нашого контролю над державним кордоном - і лише потім вибори, амністії та особливий статус) буде лише нашою відносною перемогою, а отже її цілком закономірно називатимуть і відносною поразкою. Тобто, як не трактувати “мінські угоди” у вигідному для нас змісті, це не замінить той факт, що вони Україні були нав'язані, ми пішли на них вимушено, тому їх фактична смерть сама по собі не може бути злом для України. Питання в тому, що буде після, чи не буде без “мінських угод” ще гірше, ніж з ними.

Але то вже, знову ж таки, інша тема та інша проблема, котра в жодному разі не повинна нам заважати назвати у законі Росію агресором і окупантом. Бо то є правда.

Юрій Сандул, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>