Росія забирає своїх офіцерів зі Спільного центру – це справді загроза «масштабного наступу»?
З 19 грудня російські представники у Спільному центрі контролю та координації (СЦКК) припинення вогню і стабілізації на лінії зіткнення сторін на Донбасі залишать Україну. МЗС Росії пояснює, що українська сторона, мовляв, «свідомо створювала для наших військовослужбовців, які входять до його складу, напружену морально-психологічну обстановку, чинила перешкоди для виконання ними своїх службових обов'язків».
Про «нестерпні умови» (так назвав їх російський міністр Лавров) для росіян у СЦКК – то таки правда, якщо «нестерпними» вважати заходи української сторони, які не давали росіянам змоги шпигувати за українськими військовими частинами і позиціями. Зрештою, ця причина демаршу росіян мало кого цікавить, не на курорт вони їхали. Головне: чи означає припинення роботи СЦКК рішення Росії почати велику війну? Ось і наш Генштаб сьогодні попередив: 19 грудня бойовики можуть вдатися до агресивних наступальних дій по усій лінії зіткнення, і пов'язано це саме з відкликанням російських офіцерів із СЦКК. «Зокрема, ворог планує активізувати роботу своїх ДРГ на військових об’єктах Збройних Сил України, об’єктах енергетичної і транспортної інфраструктури, збільшити кількість провокативних обстрілів у бік наших позицій та житлових кварталів населених пунктів поблизу лінії розмежування», - заявили у Генштабі. Генштаб сказав про це вранці 18 грудня, а вже ввечері російські окупаційні війська обстріляли Новолуганське з «Градів», є жертви серед цивільного населення, людей евакуюють.
Очевидно, що ситуація на фронті загострюється, причому не з сьогоднішнього дня і задовго до рішення росіян вийти з СЦКК. На це є певні причини, однак зараз йдеться не про чергове загострення, а про ймовірність масштабного військового наступу. Секретар РНБО України Олександр Турчинов кілька днів тому знову сказав, що такого не слід виключати, а сьогодні перший Президент Леонід Кравчук поділився з журналістами особистими враженнями від великої прес-конференції Путіна у Москві – Леонід Макарович вважає, що російський лідер «починає діяти так, щоб створити більш широке поле для можливої глибшої і масштабнішої атаки на Україну».
Якою б не була ймовірність російського наступу, насамперед слід визнати, що «нестерпні умови» для російських офіцерів у СЦКК самі по собі не можуть бути ні його причиною, ні навіть приводом в силу своєї очевидної дріб’язковості. Починати наступ, по суті – велику війну, через те, що твоїх офіцерів змушують ходити в їдальню строєм в супроводі українських вояків або не дають спілкуватися з місцевим населенням? Таку «туфту» не впариш навіть своїй придуркуватій «ваті», не кажучи вже про притомних людей у Європі та світі.
Однак, не будемо переоцінювати значення приводів. Якщо у росіян є твердий намір розпочати військовий наступ, аби одним ударом вирішити всі проблеми з Україною на свою користь, то з приводом щось придумають, а не придумають – наступатимуть без нього. Тільки ось чи є у них отой твердий намір?
У перемовинах США – Росія (Волкер – Сурков) ситуація патова. Позиції сторін щодо миротворців ООН на Донбасі – категорично несумісні. Це означає, що конфлікт заморожується. «На сьогодні війна на Донбасі далека від завершення, як ніколи», - це сказав заступник глави місії ОБСЄ Олександр Хуг. Американський дипломат Джон Хербст теж каже, по суті, те саме: «Війна продовжуватиметься десять, ймовірно, двадцять років».
Якщо – пат, то скільки сторони можуть чекати і нічого не робити (стояти на своєму і не поступатися)? У кого в даній ситуації більший запас часу? Очевидно, що у Заходу, їм не пече, війна не на їхній землі, а матеріальні витрати на війну (у вигляді антиросійських санкцій) у них незрівнянно менші, ніж у Росії. (Україна втрачає найбільше, але вона мусить чекати стільки, скільки доведеться, бо у неї можливості кардинального впливу на ситуацію наразі не простежуються.)
У Росії є певний запас часу, пов'язаний з тим, що зниження життєвого рівня росіян через війну, що розпочав Кремль проти України і Заходу, не загрожує стабільності політичного режиму. Але, звісно, не загрожує лише до пори, до часу. Наскільки мають зубожіти росіяни, аби вони наважилися на масштабний бунт проти влади – ніхто напевне не скаже, але, безумовно, така межа існує. Принаймні, у Кремлі це чудово усвідомлюють. Тому там мусять вживати якихось заходів, аби в України, США, Європи час на чекання закінчився швидше, ніж у Росії. Чи не головний тут «аргумент» - переконати опонентів, що «гаряча фаза» війни на Донбасі, якої справді бояться на Заході і в Україні, може повернутися кожної миті, що те відносне затишшя, яке встановилося на фронті після лютого 2015 року («Дебальцево»), воно не вічне, не тривке і сподіватися, що війна локалізована і вже не загрожує Європі та навіть «великій» Україні – то ілюзія. Іншими словами, Росії потрібно тримати напругу конфлікту достатньо високою, щоб супротивники на дипломатичних перемовинах не розслаблялися і не вважали, що Росії нікуди дітися, бо вона не зможе довго утримувати захоплений Донбас і витримувати санкції Заходу. Тому, на жаль, повідомлення про обстріли, поранення і загибель українських солдат і мирних українців не закінчаться, допоки Волкер і Сурков не домовляться.
Отже, Росія не допустить надійного і тривалого припинення вогню на фронті, але на масштабний наступ все-таки не наважиться. Надто не прогнозовані у нього наслідки. І головний – реакція Заходу. Якби раптом Кремль був впевнений, що масштабний збройний наступ на Україну не спричинить негайної і дуже жорсткої відповіді Заходу (насамперед, звісно, США), тоді ймовірність такого наступу була б дуже високою. Але звідки візьметься така впевненість? Розраховувати на шок від несподіванки, як це сталося із захопленням Криму, не доводиться: двічі на такому Захід вже не спіймати. Захід вже підготувався до негайної відсічі Росії, якщо та сьогодні зробить щось схоже на 2014 рік - анексія Криму чи вторгнення на Донбас.
Нинішня Росія не може собі дозволити затяжної війни з потенційно потужним суперником. А Україна (звісно, за всебічної матеріальної, у тому числі зброєю, підтримки Заходу) є таким суперником. Україну Росії треба перемагати тільки бліцкригом, тобто – швидко і з цілковитою капітуляцією супротивника. Інакше – затяжна війна, яку Росія раніше чи пізніше, але неминуче програє. Досвід двох світових воєн – саме про це. І хоча Кремль з усіх сил демонструє готовність воювати хоч з усім світом, віри йому на Заході нема.
Нарешті, великої війни не хочуть й широкі російські маси. І хоча їхнє невдоволення явно не найбільша перепона для варіанту масштабного наступу на Україну, такий стримуючий фактор існує. Тим більше сьогодні, коли розпочалася передвиборча президентська кампанія. Її Путін розраховує провести як «миротворець», котрий вже «переміг всіх ворогів», а тому росіяни віднині житимуть в мирі, без війни.
Юрій Сандул, Київ
