Вакарчук, голос зі Стенфорду: що це було?
Святослав Вакарчук сказав, що не має президентських амбіцій, і розповів, що сьогодні треба робити українським політикам, причому, підкреслив лідер гурту «Океан Ельзи», геть усім - і тим, хто при владі, і опозиційним. Їм треба будувати такі дві «колони», на яких, на думку Святослава, має триматися держава, як «верховенство права» та «державний апарат», а також зміцнювати третю «колону» - «демократію», яка в нас «неякісна». Це загальне, головне завдання, так би мовити - стратегічне. Вакарчук конкретизував його, виділивши 10 (десять) кроків, які згадані політики мають зробити насамперед для виконання згаданого головного завдання.
Оскільки Святослав Вакарчук сказав, що не має президентських амбіцій, то й нема сенсу оцінювати оприлюднений ним перелік дій, як його передвиборчу програму (про пенсії, наприклад, там – ні слова!). Тобто, шукати згадку про всю решту актуальних тем життя країни, першочерговість тих чи тих кроків, обіцянки і – головне! – як конкретно уявляє собі оратор механізм виконання широко окреслених ним планів реформ в Україні. Ось як саме «прищепити політикам принцип відповідальності»? Яку «мазь для щеплення» має на увазі Вакарчук? Утім, він сьогодні, як, власне, і кожний пересічний український виборець, має право вимагати від політиків все, що вважає за потрібне вимагати. І висувати до нього якісь особливі претензії щодо пояснення механізму виконання цих вимог, а також, чому нема тих чи тих вимог – чого це раптом? Інша справа, якщо у нього будуть президентські амбіції, але їх, сказав Вакарчук, сьогодні нема. Якщо з’являться, тоді й будемо з нього питати суворіше.
Хоча Святослав чітко наголосив, що не має справи з будь-яким політтехнологом, політичною партією чи олігархом, тому, відповідно, чиїсь розмови про це і про його президентство – просто марення, треба визнати, що серед 10 (десяти) вакарчуківських кроків є, на нашу думку, справді надважливі для країни, гідні рівня кандидата у Президенти. Приміром, не десь там в кінці переліку, а на другому місці, він позначив вимогу «змінити виборче законодавство». Запровадити не лише відкриті виборчі списки, а й унеможливити залежність виборчих комісій від впливу політичних партій. Новий склад ЦВК має бути сформовано з “професійних експертів”. Ба більше: на нашу думку, ця вимога мала б бути на першому місці як найголовніша. Але Святослав на перше місце поставив вимогу створення незалежного антикорупційного суду. Зараз ця тема дуже гаряча, вона в центрі уваги і суспільства, і політиків, і Заходу, який переймається майбутнім демократії в Україні. Мабуть, Святослав не зміг проігнорувати цю тему, не поставивши її на перше місце. Він вчинив як досвідчений політик-популіст, хоча й каже, що не має президентських амбіцій.
Так, є багато питань – дискусійних і просто уточнюючих - до пана Вакарчука по його 10 (десяти) кроках. Але, як він сам сказав, у Стенфордському університеті він вивчає державотворення, економіку та право не заради президентства, а щоб його вимоги як виборця до влади були по-справжньому кваліфікованими. Оскільки курс навчання ще не закінчився, то й кваліфікаційний рівень вимог Святослава до українських політиків, безумовно, ще зросте. Тоді він, нема сумніву, сам захоче уточнити, а то й змінити, свої 10 (десять) кроків.
Нарешті, останнє. Хоча лідер ОЕ вже не вперше сказав, що не має президентських амбіцій, в Україні на його щирі слова чомусь не зважають, і полеміка навколо питання «а яким – добрим чи поганим – був би Президент України Святослав Вакарчук?» - не вщухає, і тому Укрінформ продовжує опитувати експертів на цю тему.
Євген Магда, політолог, виконавчий директор “Центру суспільних відносин”:
"В оприлюдненому відеозверненні Вакарчук виступив як “Капітан Очевидність"
Вакарчук дещо лукавить, говорячи про відсутність контактів з політтехнологами. Його звернення технологічно добре продумане - містить і вербальні, і невербальні меседжі. Наприклад, він виступає на фоні книжок — це є посиланням на досвід. А 10 пунктів — це класична схема для будь-якої виборчої кампанії. Тобто, він виступає в образі "свого хлопця".
Якщо Святослав Вакарчук має наміри реанімувати власну політичну кар'єру (яку він почав за Померанчової революції), йому варто повертатися в Україну і починати зустрічі з громадянами, під час яких вислуховувати проблеми громадян, пропонувати шляхи їх розв'язання, показувати власну команду. Інакше Вакарчук ризикує “потонути” у обгрунтованих та безпідставних звинуваченнях щодо контактів з олігархами, або ж їх інформаційній підтримці.
У оприлюдненому відеозверненні Вакарчук виступив як “Капітан Очевидність”. І це прийнятно для старту кампанії. Втім, це не дає відповідей на запитання про реалістичність президентських амбіцій Вакарчука. Щодо подальших дій, думаю, поки він за океаном - будуть виключно монологи. А у такому форматі очікувати стрімкого зростання популярності не варто.
Андрій Єременко, політолог, засновник соціологічної компанії “Active Group”:
"Відеозвернення Вакарчука є технологічно правильним, на відміну від тих 10 вимог"
Перша частина звернення Святослава Вакарчука протирічить другій. Виходить, що Вакарчук не хоче бути політичним діячем, або ж президентом, не має політичної перспективи, але водночас висуває цілковито політичні вимоги. Втім, така суперечлива позиція з точки зору політтехнологій є дуже правильною. З одного боку, це звільняє його від зобов’язань, а з іншого - дозволяє в будь-який момент включитися в політичну боротьбу і політичний процес загалом.
Вакарчук сам по собі людина дуже талановита. І він відчуває публіку ледь не інтуїтивно. Тому в нього виходять такі класні тексти. І, відповідно, тому він міг написати такий текст і без політтехнологів.
Риторика “пунктів Вакарчука” притаманна кожному опозиційному проєвропейськи налаштованому політику. Хоча вимоги можна і критикувати. Ось наприклад, чесна приватизація - тренд серед багатьох політиків. Деякі виступають і проти неї, мовляв, продаж державних підприємств - розкрадання державного майна.
А ефективна реформа державної служби — доволі абстрактна вимога. Незрозуміло, чи він має на увазі нову генерацію чиновників, чи автоматизацію системи - надіслав запит, а через 30 секунд отримав відповідь. А припинити політичний лобізм - це взагалі смішно. Адже якщо ми голосуємо за депутата, він має лобіювати наші інтереси, і це абсолютно нормально. А от політична корупція, звісно, має бути викорінена.
Вакарчук зараз йде стандартною лінією передвиборчої компанії — публічні виступи. Адже його “козир” - ораторські здібності. Подальший розвиток ситуації, якщо ж припустити, що за ним хтось стоїть, - залежить від політичної ситуації в країні загалом. Наприклад, адміністрації Президента вигідно розкручувати ситуацію з Вакарчуком щоб відвести погляд із ситуації Саакашвілі. Натомість прихильникам Саакашвілі розкручувати Вакарчука також вигідно, мовляв, дивіться, він має схожу позицію! Тобто кожна політична сила може його використовувати. Як виходитиме із цієї ситуації Вакарчук — невідомо.
Віктор Небоженко, політолог:
"Невідомо хто може бути зацікавлений в “проекті Вакарчука”, адже його мета - забрати голоси у політиків. Інших перспектив у нього немає"
Якщо Вакарчук говорить про 10 кроків, то він в будь-якому випадку бачить себе політичним діячем. На якомусь етапі народ може його попросити піти в політику, як росіяни - Путіна. І він не зможе відмовити українцям.
Він, звісно, зараз це заперечує. Тому наступним кроком буде його публічна заява, що він таки планує йти в політику. І нема нічого поганого, що культурні діячі - на кшталт Зеленського чи Вакарчука, - йдуть в політику. Адже вибори - це також дещо театральне дійство.
Ситуація з Вакарчуком - це маркетинг, тобто те, що називається просуванням марки. Просування бренду на ринку політичних послуг. Адже нам дійсно не вистачає моральних, чесних та незаплямованих політиків. І це робиться точно не для того, щоб посилити його впізнаваність. Це політична програма, на яку хтось витрачає кошти. І в цьому нічого ані хорошого, ані поганого немає.
Невідомо, хто і якою мірою може бути зацікавлений в “проекті Вакарчука”, адже його мета - забрати голоси у політиків. Інших перспектив у нього немає.
Олександр Кочетков, політичний експерт:
"Чи не вийде так, що ми отримаємо порядного лідера, але команду йому сформують зовсім інші люди?.."
На тлі діячів шоу-бізнесу, яким порядність та відповідальність не надто притаманна, постать Вакарчука викликає велику повагу. Але треба дуже чітко відрізняти культурного діяча і політичного. Навіть в США перед тим, як умовний актор починає політичну кар’єру, він проходить керування штатом (а штаб, між іншим, це як невеличка країна). Таким чином вони підтверджують свою практичну дієздатність керування суспільними, економічними і політичними процесами.
Політичні амбіції Вакарчука приблизно такі, як у Руслани, або ж у Тіни Кароль. Якщо говорити про політичного лідера для України в дуже важкий, кризовий період, то він повинен відповідати деяким вимогам. Перше - мати чіткий план навіть не реформування, а план перезапуску, перезаснування країни і радикального очищення та модернізування усієї системи влади. Те, що запропонував Вакарчук, звісно, актуально, але це тактичні завдання, а не стратегічне рішення. Лідер загальнонаціонального масштабу повинен дивитись за обрій, хотіти неможливого. А його радники мають його стримувати.
І головне: щоб взяти владу в країні, треба мати щонайменше 300 досвідчених людей, які готові очолити центр. А протягом кількох місяців треба знайти ще 3000 осіб, які б очолили владу на місцях. Де ця команда у Вакарчука? Звідки вона візьметься? І чи не вийде так, що ми отримаємо порядного і поважного лідера, але команду йому сформують зовсім інші люди?..
Юрій Сандул, Микола Романюк, Київ
