Чому Путіна знову обрали президентом, і 18 березня 2018 року оформлять це офіційно

Чому Путіна знову обрали президентом, і 18 березня 2018 року оформлять це офіційно

Аналітика
1768
Ukrinform
Кремль вирішив не міняти «монарха», бо боїться і не бачить потреби проявляти ініціативу в такому «інтимному» для Росії питанні

Путін припинив робити вигляд, що він думає, чи йти йому на вибори президента, і сказав, що піде. Російська пропаганда кричить «ура!» Чому Росія іде на це, незважаючи на очевидну для всіх, хто здатний мислити логічно, відсутність жодної позитивної для держави перспективи? Насправді, все дуже просто: причина – в традиційній конструкції російської імперії, яка не змінюється ось уже сотні років і нині – утримує разом те, що від тієї імперії залишило ХХ століття.

Отже, Путін йде на вибори - чи є щось справді важливе у цій новині? Так, але, звісно, не у самому факті участі Путіна у президентських виборах.

Путін – «монарх». У лапках, тому що формально ця посада нині в Росії називається інакше. Тільки не варто одразу ж додавати прикметники «всесильний», «абсолютний» чи «авторитарний». У Росії завжди була тільки одна форма колективного державного правління – олігархічна. Тобто, державою завжди керувала обмежена - приблизно 7 – 9 осіб - група «олігархів». У даному випадку «олігархів» теж слід брати в лапки, бо вони – не просто багаті люди, мільярдери, як вже звично розуміють цей термін обивателі. «Олігарх» - це лідер команди (клану), що контролює певний сектор економіки або певну частину території країни. Цей сектор чи ця територія (або й те й те разом) - джерело багатства, а отже й політичного впливу, клану. «Олігарх» - це, приміром, боярин Голіцин, член Боярської думи, який очолює численний рід Голіциних, а також інших менш впливових, але на цей час союзних Голіциним, боярських родів. Разом цей клан Голіциних володіє безмежною кількістю гектарів орної землі, лісами, озерами, сотнями тисяч кріпаків. Представники клану займають високі посади в державі (насамперед – військові).

Або, інший приклад російського «олігарха» з не надто віддалених часів - Дмитро Устинов, член політбюро КПРС і міністр оборони СРСР, очолював численний і могутній клан людей, які контролювали збройні сили держави і військово-промисловий комплекс, в їх цілковитій владі – сотні мільярдів бюджетних коштів.

Ще приклад «олігарха» - сучасний - Ігор Сєчин, очолює багатющий і впливовий клан людей, які контролюють видобуток і продаж російської нафти.

Ігор Сєчин і Володимир Путін
Ігор Сєчин і Володимир Путін

Рішення «олігархи» ухвалюють, як в Євросоюзі чи НАТО, тільки консенсусом. Якщо котрийсь з «олігархів» категорично з чимось не згодний (звісно, у достатньо важливому питанні) і не йде на компроміс, то його спільними зусиллями виганяють з Олімпу влади як розкольника і небезпечного типа. Небезпечного, тому що своєю непоступливістю загрожує стабільності та цілісності усій системі.

Де у цій системі місце першої особи – царя, імператора, генсека, президента? Яка його головна функція?

Це може здатися неймовірним, але якщо по-суті, то головна функція російського «монарха» така сама, що й у сучасного монарха (без лапок) британського чи іспанського. Це функція гаранта стабільності політичної системи, тільки у випадку Росії – системи правління «олігархів», а в Іспанії чи Великій Британії – демократії, зафіксованої у тамошніх Конституціях. Російський «монарх» - це верховний суддя у суперечках «олігархів», він покликаний утримувати баланс сил між ними, щоб хтось з них не набрав аж надто багато влади. Сам «монарх» не повинен бути «олігархом», тобто – главою певного клану. Бо тоді він не може бути суддею. До речі, через це не варто рахувати, скільки грошей є особисто у Путіна на закордонних рахунках – це не його гроші, це «общак», який витрачається на спільну для всіх «олігархів» справу.

«Монарх» представляє інтереси «олігархів» у зовнішньому світі – приміром, перед Заходом чи перед громадянами Російської Федерації. Тому для цих зовнішніх сил «монарх» має виглядати наймогутнішим і наймудрішим «мачо», що є головним завданням російської державної пропаганди.

Якщо «монарх» справляється зі своєю функцією гаранта системи, то навіщо його міняти? Тому «монарха» ніколи не міняють просто так, без поважної причини. Зрозуміло, що закінчення формального строку президентства, записаного в якійсь там Конституції, аж ніяк не може вважатися такою причиною.

Взагалі, механізм (правила), за яким в Росії реально відбувається зміна влади, у тому числі – «монарха», у писаних законах не відображений, він взагалі ніде у письмовій формі не зафіксований, повністю законспірований від публіки, і всі тонкощі цього механізму знають лічені люди. А те, що записано в законах, починаючи з Конституції, про зміну влади (вибори), має на меті приховати від публіки реальний механізм, і це головна функція російської Конституції. Тобто, у Росії на виборах влада не міняється, на виборах може бути лише формалізована зміна, яка реально відбулася раніше, до виборів. До речі, така зміна відбувається, як правило, дуже швидко. Якщо особа «монарха» не влаштовує консенсус «олігархів», його змінюють, не чекаючи дня виборів.

Отже, з огляду на сказане, які важливі висновки можна зробити з новини, що Путін йде на вибори?

Це означає, що жодних потрясінь чи різких змін у розкладі сил серед групи правлячих російських «олігархів» нема і найближчим часом не очікується. Консенсус між головними кланами у Кремлі не порушений, стратегічні рішення виконуються одностайно й злагоджено, хоча ухвалюються вони у суперечках, не виключено – у дуже запеклих, але у яких саме - про це ми нічого не знаємо.

Те, що Путін йде на вибори, означає, що конфронтація Росії із Заходом, що поступово загострюється увесь час після анексії Криму, на даний момент не змусила російських «олігархів» принципово змінювати зовнішню політику. Це означає, що, на думку «олігархів», у Росії ще є достатній запас міцності (економічної та політичної) та інструменти впливу на Захід, щоб продовжувати обраний курс на силове примушування Заходу до загального, так би мовити – геополітичного, миру на прийнятних для Кремля умовах. Будемо сподіватися, що вони жорстоко помиляються.

Путін залишається «монархом», і це означає, що Росія деградуватиме повільно, на наш, український, погляд – навіть дуже повільно. Надії на швидкий крах російської економіки, звісно, залишаються, але це саме надії, а не тверезий розрахунок-прогноз. Тому нам треба готуватися до затяжного протистояння з Росією на Донбасі та в питанні Криму. Більше: це протистояння визначатиме наше державне життя мінімум на десятиліття.

Путін залишається «монархом», і це означає, що кремлівські «олігархи» виявилися нездатними, принаймні – на даний момент, проявити ініціативу, щоб зупинити повільну, але неухильну деградацію країни. Проявити ініціативу – це завжди ризик, бо від чогось звичного відмовляєшся і запроваджуєш нове, наслідки якого до кінця неможливо прорахувати. Російські «олігархи», як звичайні обивателі, побоялися щось змінювати у своєму житті і вирішили, що хай воно йде, як йде. І це якраз добре для України, що у Кремлі нині сидять не сміливі ініціативні стратеги, а боягузливі обивателі.

Юрій Сандул, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-