Захід може спати спокійно: «мінським угодам» Аваков не загрожує
Та зрозуміло, що міністр Арсен Аваков, називаючи «мінські угоди» мертвими («мінський процес – мертвий, і це не гіпотеза, це факт»), висловлював лише власну думку. Звісно, що це не офіційна позиція України, оскільки пан Аваков – не Президент Порошенко, на якого Конституція покладає відповідальність за зовнішню політику країни, не заступник глави Адміністрації Президента Костянтин Єлісєєв, який відповідає за зовнішню політику перед Президентом, і він не міністр закордонних справ Павло Клімкін, який відповідає за зовнішню політику перед усіма: Президентом, урядом, парламентом.
Наш міністр внутрішніх справ може легко висловлюватися на теми зовнішньої політики не тільки тому, що він за неї не відповідає. А й тому, що покарання (відставка) за те, що втручається (тим більше – публічно) у питання не своєї службової компетенції, йому не загрожує, оскільки розподіл посад і владних повноважень всередині чинної влади залежить від інших обставин.
Аваков – не легковажний одинак у політиці, за ним – організована і потужна (рівно 81 «багнет» у Верховній Раді) політична сила, котра на даний момент – недоторкана.
Але це – на даний момент. Після найближчих парламентських виборів «Народний фронт» вже не матиме стільки десятків депутатських мандатів у парламенті, як зараз, він їх, дуже ймовірно (якщо вірити українським соціологам), не матиме взагалі. От щоб цього не сталося, щоб якась вагома частина українського електорату проголосувала за НФ хоча б вполовину так, як у 2014 році, і доводиться цій політичній партії робити різкі популістські (в сенсі максимального впливу на симпатії виборців) кроки. Справа в тому, що соціологічні рейтинги вже давно і вперто відмовляють «Народному фронту» у реальних шансах навіть на подолання 4% прохідного бар’єру. Тобто, передвиборча ситуація у партії Арсенія Яценюка настільки складна, що звичними спокійними методами її вже не виправити, ними можна підвищувати, або ж підтримувати вже досягнуту високу популярність, але аж ніяк не добитися карколомного злету. А тільки він може врятувати «НФ».
Питання: а що можна вважати в нашій конкретній політичній ситуації різкими популістськими кроками? Вибір тут, власне, не дуже широкий, можна сказати – його практично нема. Оскільки «НФ» втратила довіру виборців саме як провладна партія, схоже, залишається один варіант: за порівняно короткий строк перетворити її в очах електорату на партію опозиційну. Так, це нелегко, майже неможливо – представити Яценюка, Турчинова, Пашинського чи того ж Авакова опозиціонерами, але «НФ» змушений до цього прагнути. Ідея об’єднання з Блоком Петра Порошенка у єдину «партію влади» якось не складається, БПП її (принаймні, поки що) не приймає. А час виборів невпинно наближається. Зволікати, довго розмірковувати, обережно зважувати «за» і «проти» - «фронтовикам» просто ніколи. Тому вони, по-перше, вдаються до попереджень Петру Порошенку: мовляв, якщо не об’єднуємося, тоді наш кандидат вийде на бій за булаву Президента; по-друге, вдаються до публічних «опозиційних» дій, які мають показати суспільству, що «Народний фронт» рішуче не підтримує ті чи ті дії влади (тільки Президента, уряд, звісно, не чіпають). «Мінські угоди» - основа зовнішньої політики, яку проводить Президент, це виключно його турбота, інтерес, тощо; водночас ці угоди – вкрай непопулярні у значної частини українського суспільства. Іншими словами, саме «мінські угоди» для НФ - майже ідеальний об’єкт популістської атаки. Давно помічено, що серед владних посадовців саме «фронтовики» виголошують найбільш патріотичні і найбільш антиросійські гасла. Неформальне псевдо «Кривавий пастор» Олександр Турчинов спершу отримав не від опонентів, а від соратників – такий ось оригінальний піар-хід. Щоправда, патріотична і антиросійська риторика «фронтовиків» так риторикою і залишається, до практичних справ якось не доходило.
Так буде й зараз. Нищівна критика «мінських угод» Аваковим не перейде у практичні кроки парламентської фракції його партії (приміром, у пропозицію відмовитися від «мінських угод» ухвалою Верховної Ради). Якщо й існує загроза «мінським угодам», то вона йде не від Авакова і не від «Народного фронту». Усі, для кому вони потрібні, чи важливі – Захід, Президент Порошенко, Росія, Лукашенко, Сурков, Волкер, Штанмайєр, та будь-хто! – можуть спати спокійно.
Юрій Сандул, Київ
