Корнет проти Плотницького? «Міжвидова боротьба» росіян

Корнет проти Плотницького? «Міжвидова боротьба» росіян

Аналітика
1196
Ukrinform
«ЛНР», схоже, врятується. «Новоросія» - це надто ризиковано для Кремля

Другу добу у Луганську точиться процес «зміни маріонеток», як висловився народний депутат України Антон Геращенко. Або «розбірки між російськими спецслужбами», як назвав це міністр закордонних справ України Павло Клімкін. Одну маріонетку звуть Плотницький, в іншої прізвище Корнет і посада – «міністр внутрішніх справ ЛНР».

Перші подиви від гостроти та особливо максимальної публічності конфлікту вже минули, на даний момент дивним видається, що «зміна» чи «розбірки» затяглися в часі. Якісь суперечливі новини і всі з невиразних джерел. Де Плотницький? У підвалі будинку уряду в Луганську чи заарештований ФСБ у Москві? Його зовсім позбавлять влади чи залишать про людське око номінальним главою «ЛНР»? Чи не тому справа затягується, що поки остаточно не домовилися якісь спецслужби у Москві?

Утім, усі ці питання, звісно, не є принциповими. День, два чи три триватиме цей конфлікт – яка різниця? Принаймні, Україні від того, схоже, ні шкоди, ні користі.

Що ж є важливим?

Насамперед, розуміння, що є джерелом конфлікту. Безумовно, це сутичка між російськими відомствами (за гроші чи інші матеріальні ресурси, що дають політичний вплив). Очевидно, що одне з них – ФСБ, яке за родом своєї діяльності відповідає (а отже контролює) перед Кремлем за силові структури «ДНР/ЛНР». Очевидно, що друге – це помічник президента РФ Сурков і компанія посадових осіб, що стоять за ним. Можливо, але не факт, що якимось боком причетні російські міноборони і генштаб, оскільки «республіки» на фактичному військовому стані - і російська армія там не останній «гравець».

Директор ФСБ РФ Олександр Бортников (ліворуч) і помічник президента РФ Владислав Сурков (праворуч)
Директор ФСБ РФ Олександр Бортников (ліворуч) і помічник президента РФ Владислав Сурков (праворуч)

Однак найсуттєвіше – не точна назва відомств і сил, які нині хапають одне одного за горло в Луганську. Найсуттєвіше – розуміння, що подібна міжвідомча боротьба триває в Росії безперервно вже мінімум п’ятсот років. Нічого незвичного для Росії у Луганську нині не відбувається. У різні періоди російської історії «відомства» мали різну назву, різні правила формування і добору персонального складу, різні правила поділу майна і повноважень, правила вирішення суперечок і навіть правила, як можна і як не можна вести ці суперечки. Іншими словами, це тільки здається, що, оскільки у Кремлі завжди сидить всесильний самодержець (імператор, генсек чи президент), то його піддані завжди між собою, якщо й не дружать, то й не ворогують, бо самодержцю невигідно, щоб вони хапали одне одного за горлянки. Зовсім навпаки. Самодержець саме зацікавлений, щоб піддані гризлися до крові, це – обов’язкова умова міцності його персональної влади. І якщо раптом «відомства» мирно уживаються, то самодержець свідомо нацьковує їх одне на одного. По-перше, смертельні вороги ніколи не змовляться проти верховного вождя, по-друге, вони завжди шукатимуть у нього «справедливості» проти суперника, тобто вождь утримує за собою функцію верховного судді (це ж тільки за демократії влада поділена на незалежні гілки), по-третє, піддані краще працюють, бо існує конкуренція між відомствами за прихильність вождя.

Самодержець лише повинен пильно стежити, щоб напруга міжвідомчої конкуренції не перетнула певну «червону рису», за якою ця конкуренція становите загрозу і йому персонально, і системі влади загалом. До речі, далеко не завжди це самодержцю вдавалося. Інколи «міжвидова боротьба» призводила в Росії до справжніх політичних криз. Звісно, в окупованому Луганську – не той випадок. Його й кризою, за великим рахунком, назвати важко. Навіть для «ЛНР», не кажучи вже про Росію. Нічого, що загрожувало б існуванню окупаційного режиму на частині території Луганської області України, не відбувається. Нема навіть стрілянини. У тому сенсі, що усунення когось з влади (хоч Корнета, хоч Плотницького) чи просто перерозподіл влади між ними відбувається без жодного трупа. Може, будуть потім, коли переможець каратиме переможених…

Ватажок бойовиків самоназваної «ЛНР» Ігор Плотницький (ліворуч) і відсторонений «глава МВС ЛНР» Ігор Корнет (праворуч)
Ватажок бойовиків самоназваної «ЛНР» Ігор Плотницький (ліворуч) і відсторонений «глава МВС ЛНР» Ігор Корнет (праворуч)

Безумовно, Україна жодним чином не може вплинути (з користю для себе) на перебіг конфлікту між Корнетом і Плотницьким та між російськими «відомствами», оскільки не контролює і не впливає суттєво на ситуацію в «ЛНР». Логічно, це ж українська територія, окупована іншою державою. Але які наслідки згаданий конфлікт матиме для України? Найімовірніше – жодних, ні позитивних, ні негативних.

Суттєво ситуація може змінитися лише у випадку, якщо відбудеться об’єднання «ДНР» та «ЛНР» в одну «державу». Вона може бути названа, приміром, «ДЛНР» (Донецько-Луганська). Але ті, хто бажає такого об’єднання і нині посилено за нього агітує, вже мають назву – «Новоросія».

Що означатиме зникнення «Донецької» та «Луганської» та поява «Новоросії»?

Загалом, Москві невигідна така ситуація. Адже її генеральний план – повернути окуповані території Донбасу до України з особливими (закріпленими в Конституції) політичними правами регіонів (областей). Як, по суті, й записано в «мінських угодах». Тобто, ось є в складі України Донецька область з особливим політичним статусом, є Луганська з таким самим статусом (і ці області перебувають під реальним, але неформальним, політичним контролем Москви), а отже з’являється привід з часом добитися такого ж політичного статусу для інших регіонів (областей) – Одеської, Харківської, Запорізької та ін. Цілком зрозумілий і надійний для росіян шлях тримати всю Україну у своїх руках. Якщо ж «ЛНР» і «ДНР» зникають, а виникає «Новоросія», тоді, по-перше, вона не вписується в «мінські угоди», а по-друге – не може бути окремим регіоном (областю) України з особливим конституційним статусом. Можна напевне стверджувати: якщо з’явиться офіційна «Новоросія», значить у Москві вирішили кардинально міняти політику щодо Донбасу (і України).

Безумовно, в Кремлі є сили, які вважають, що для Росії буде правильною така зміна, що нова політика («Новоросія», яка боротиметься за відновлення свого «суверенітету» над всіма «новоросійськими» землями – а це весь Південь та майже все Лівобережжя України) буде успішнішою, ніж наполягання на виконанні «мінських угод». Але навряд чи ці сили нині настільки впливові, щоб домогтися такої різкої, а тому – дуже ризикованої, зміни політики. У даному випадку ризик і справді дуже великий: як відреагує Захід загалом і США зокрема на «Новоросію» та фактичний зрив Росією «мінських угод»? Реакція цілком може бути вбивчою для Кремля – різке посилення санкцій, масштабне озброєння України тощо. Скоріше, Кремль буде, за своєю звичною методою, блефувати, тобто погрожувати Заходу, що він, якщо Захід не піде на поступки щодо України, визнає «ЛНР/ДНР» чи «Новоросію», піде на ескалацію військових дій абощо. Один подібний натяк Путін вже зробив, коли кілька днів тому офіційно поговорив телефоном з Плотницьким та Захарченком. Але одна справа натяки і шантаж, інша – доконаний факт, після якого вже назад не відіграєш.

Відтак поява «Новоросії» в підсумку нинішніх розбірок у Луганську видається малоймовірною. Тож, схоже, «ЛНР» встоїть, а що буде з Плотницьким чи Корнетом – відповіді чекати недовго.

Юрій Сандул, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-