Угорський демарш: Київ шукає підтримки в ЄС і НАТО
Цього тижня з робочим візитом у бельгійській столиці перебували два члени українського уряду: віце-прем'єр з питань європейської і євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе та міністр освіти і науки Лілія Гриневич.
Різні сфери відповідальності міністрів останнім часом набули резонансної синергії не лише на тактичному рівні брюссельської подорожі, але й у стратегічній перспективі місця України у західному світі, авторитету держави, яка неухильно вийшла на шлях демократичного розвитку і претендує на гідне визнання свого цивілізаційного вибору.
Вперта позиція Угорщини заблокувати європейську і вже навіть євроатлантичну інтеграцію та співпрацю України через мовну статтю закону про освіту вимагає від українського керівництва, окрім можливостей двостороннього діалогу, пошуків підтримки та розуміння й серед авторитетних міжнародних партнерів, зокрема, у Євросоюзі і НАТО.
НАТО – НЕ МІСЦЕ ДЛЯ МОВНОГО СПОРУ
Якщо формати Євросоюзу та Ради Європи, як майданчиків для обговорення надуманих угорських претензій, є цілком адекватними і належними, то виведення Будапештом проблеми на рівень військово-політичного блоку – це вже схоже на спекуляції принципом консенсусу в Альянсі. Виглядає так, що такою поведінкою серед союзників Угорщина за рахунок українського партнера намагається вирішити внутрішні проблеми напередодні виборів і зовнішні нереалізовані амбіції. Партнера, який сьогодні стоїть у форпості захисту європейських і євроатлантичних цінностей.
За результатами спілкування з послами НАТО міністр Лілія Гриневич повідомила про різні оцінки мовного конфлікту серед союзників: хтось підтримує Україну, хтось змінив позицію на нашу користь, – але все одно Угорщина була проти.
Віце-прем'єр Іванна Климпуш-Цинцадзе після спілкування з високопосадовцями у штаб-квартирі НАТО однозначно запевнила, що у керівництві Альянсу занепокоєні такою поведінкою угорського союзника, негативно її оцінюють та вважають, що проблемна ситуація повинна вирішуватися виключно через двосторонній діалог. На який, натомість, Угорщина не йде. Це на відміну від позицій Польщі, Болгарії і вже майже Румунії, де мовне питання щодо нацменшин найближчим часом буде урегульовано саме на двосторонньому рівні.
Глава Місії України при НАТО Вадим Пристайко першим висловив позицію, яку нині підтримає і керівництво НАТО: військово-політична організація – не місце для ескалації двосторонніх диспутів. Також посол відзначив, що Угорщина своєю поведінкою робить решту союзників заручниками у відносинах з Україною.
Позицію більшості союзників щодо цієї ситуації узагальнив в ексклюзивному коментарі Укрінформу міністр оборони Литви Раймундас Каробліс. Литовський політик відзначив, що країни Альянсу можуть мати різні точки зору, але рішення слід ухвалювати консенсусом. Відтак, НАТО – це мистецтво домовлятися. А Литва, у свою чергу, підтримує Україну в цьому спорі.
Це додає євроатлантичного оптимізму, адже в НАТО урегульовували й більш складні ситуації, зокрема – серйозні суперечності поміж самими країнами-членами. Упевнений, що у деяких «великих» союзників знайдуться аргументи пояснити Будапешту його гідне місце в Альянсі, щоб у подальшому рішення на підтримку України не зазнавали перепон. Це особливо важливо зараз, коли розпочалася підготовка до саміту НАТО у липні 2018 року. Україна очікує на амбітний порядок денний, зокрема, й щодо приєднання до програми розширених можливостей для особливих партнерів – найвищого рівня співпраці з Альянсом для країн, які не входять до військово-політичного блоку.
ЄС ЧЕКАЄ НА ВИСНОВКИ ВЕНЕЦІЙСЬКОЇ КОМІСІЇ
Позиція Євросоюзу на рівні керівних інституцій залишається незмінною. У Європейському кварталі Брюсселя чекають на висновки Венеційської комісії, яка діє у системі Ради Європи. Швидше за все, вони будуть оприлюднені 8 грудня. Тоді вже можна буде формулювати позицію та вимагати від Києва виконання усіх рекомендацій щодо мовної політики.
Національні законодавства країн розвинутої демократії жорстко і неухильно сприяють розвитку й утвердженню офіційних мов. Знання державної мови є обов'язковою умовою для набуття громадянства, навчання та працевлаштування і загалом – адекватної соціалізації громадян.
ВІДСУТНІСТЬ МОВНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЖЕ ПОРОДЖУВАТИ ТЕРОРИЗМ
Наприклад у федеральній Бельгії – три офіційні мови. Для бельгійських громадян знання двох основних – французької і нідерландської – є вагомим чинником для конкурентоспроможності на ринку праці, активної участі у житті країни. Бельгія є однією із найбільш мультикультурних країн у Європі, особливо це відчувається у Брюсселі. Важко уявити представників нацменшин, наприклад, італійців, іспанців, турків, які не володіють хоча б однією, а бажано й кількома державними мовами.
Хоча така проблема також існує, і вже принесла небезпечні наслідки. Багато радикальних ісламістів арабського походження, що компактно проживають своїми громадами, не бажають соціалізуватися, у тому числі й у мовному питанні. Звідти й вербують фанатиків для терору.
ЧИ СПРАВДІ БУДАПЕШТ ДБАЄ ПРО УГОРЦІВ В УКРАЇНІ?
Питання осіб без громадянства, тобто російськомовних, які за чверть століття так і не змогли опанувати державні мови, залишається актуальним для країн Балтії.
Водночас, депутат Європарламенту Петрас Ауштревічус розповів, що у його рідній Литві нацменшини становлять 6% і представлені переважно поляками та росіянами. Політик запевнив, що переважна більшість із них, особливо молодь, прекрасно володіють литовською, добре почувають себе у суспільстві та не мають жодних сумнівів щодо необхідності знання державної мови.
На цьому тлі саме Угорщина відзначається агресивною мовною політикою, яка захищає свою офіційну мову не лише всередині країни, але й на суверенній території сусідньої держави. Такими діями Будапешт не тільки нехтує обов'язком України забезпечити розвиток державної мови, звичайно, із дотримання мовних прав нацменшин, а й провокує сепаратизм на Закарпатті, обмежує права і можливості для отримання освіти, кар'єрного зростання, перспектив європейської і євроатлантичної інтеграції представників угорської громади. При цьому аргументи про стан української мови в Угорщині офіційний Будапешт намагається не чути, прикриваючись правами людини і нацменшин.
Андрій Лавренюк, Брюссель.
