Повернення Чийгоза та Умерова: реальна перемога над Росією

Повернення Чийгоза та Умерова: реальна перемога над Росією

Аналітика
1764
Ukrinform
Те, що сталося 25 жовтня, не є ані проявом “гуманізму”, ані намаганнями Путіна продемонструвати готовність до діалогу

Це - результат примушення агресора до поваги міжнародного права. І непоганий початок процесу деокупації українських земель.

Герої не за званням, а за життям

Зустріч Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова в аеропорту “Бориспіль” – то фактично була зустріч свідків на майбутньому процесі із розслідувань злочинів російського режиму проти України та усього світу. Державні нагороди, вручені їм пізніше Президентом Порошенком – символізували не лише вдячність України цим двом людям, а й усім кримським татарам, які уже три з половиною роки чинять моральний опір окупантам.

Сама звістка про звільнення та переправлення заступників голови Меджлісу з Криму через Анапу до Анкари мала ефект “інформаційної бомби”, проте якщо була на нього розрахована - то вдалася на всі 100 відсотків. Адже вироки як Ахтему Чийгозу (без малого 8 років ув'язнення), так і Ільмі Умерову (2 роки колонії-поселення, що з огляду на стан його здоров'я, де факто було смертним вироком) використовувалися російською пропагандою як демонстрація повної впевненості та нібито контролю ситуації на окупованому півострові. Доля бранців кремлівської влади мала стати прикладом для інших: дивіться, як ми зробимо із усіма, хто насмілиться чи сумніватися в нашій владі, чи, тим більше, організовувати та брати участь у протестній діяльності. Про юридичну нікчемність «вироків» написано вже багато, але це нікого сильно не турбувало - ні владу російську, ні пропаганду. Головне: і до “ватників”, і до міжнародної спільноти безапеляційно донесено: на цій території ми здатні на все, ми сильні як ніколи, ми дамо відсіч будь-кому, не лізьте, навіть не намагайтеся.

Окремо - сигнал кримським татарам та Меджлісу: ваші політичні права для нас порожнє місце, а політична діяльність кримськотатарського руху буде розглядатися як злочинна за визначенням. Ситуація, що постала у Криму після винесення вироків лідерам Меджлісу, мала б налаштовувати на відверто песимістичний лад.

Україна - із цивілізованим світом, а Путін - з Кім Чен Ином

Втім, сподівання кремлівських злочинців наразилися на реальну протидію міжнародної спільноти. Питання звільнення усіх заручників російської влади реально звучали і звучать і в ООН, і в ОБСЄ, і в ПАРЄ, на міждержавних перемовинах та у “нормандському форматі”. А Путіну з Лавровим відповісти нема чого, окрім до чортиків остогидлих навіть їм самим мантр про: “Крим - територія Росії, і це наша внутрішня справа”.

Може, відповідно вихованим західним політикам можна було певний час замилювати очі, а от президенту Туреччини Реджепу Ердогану – ніяк не виходить: він має інформацію про ситуацію в Криму з перших вуст - від представників Меджлісу та тих людей, хто живе під окупацією. Схід – це Схід, і політика по-східному має свої традиції, хитрощі і лабіринти. І той факт, що бойкот тих-таки кримських портів аж ніяк не назвеш абсолютним, і турецькі судновласники до цього причетні безпосередньо і в чималій кількості. Але офіційно Туреччина за останні три роки перервала як авіазв'язок, так і заборонила перебування своїх торгівельних кораблів в портах Криму. І це важливо, це юридичний фактор. А тепер настав час для того, щоб висунути пряму вимогу про звільнення очільників кримських татар. І ця вимога додалася до зусиль офіційного Києва, США, європейських структур. Тобто цивілізований світ продемонстрував єдину позицію щодо агресора.

Президенти Росії і Туреччини: Володимир Путін і Реджеп Ердоган
Президенти Росії і Туреччини: Володимир Путін і Реджеп Ердоган

А ще участь Ердогана у звільненні Чийгоза та Умерова особливо важлива через те, що Туреччина відіграє зараз надважливу роль для російського режиму в економічних питаннях, зокрема. Чи буде побудований газогін “Турецький потік”, чи буде реалізовано інші проекти в енергетичній сфері? Зговірливість Путіна свідчить про принциповість Ердогана, а швидкість прийняття рішення - дає підстави припустити, що президент Ердоган зв’язав звільнення Чийгоза та Умерова з перспективами всіх цих контрактів.

Важливо й інше: звільнення відбулося поспіхом та з явними порушеннями формальних вимог російського ж законодавства та процедури. Якщо Путін помилував (а про це теревенить росТБ), значить має бути прохання про помилування, але Ільми Умеров спеціально наголосив, що високі чини ФСБ два тижні тому пропонували йому написати це прохання на ім'я Путіна, але він категорично відмовився це робити. Зрозуміло: звільнення під тиском міжнародної спільноти мало бути подане як акт доброї волі особисто Путіна, що створило б в очах і “ватної”, і зовнішньої публіки нібито ефект чергової ініціативи “доброго царя”. Але це провалилося. Продемонстрована Ахтемом Чийгозом “довідка про звільнення” напряму засвідчує, що росіяни були змушені видати документ, який укотре доводить юридичну безглуздість як засудження, так тепер і звільнення.

Чутки про те, що звільнення стало можливим завдяки активності підконтрольного Росії “муфтія Криму” Емір-алі Аблаєва - це для внутрішнього вжитку. Зізнатися, що Путін був змушений зробити це внаслідок послідовного тиску союзників України - це розірвати шаблон пропаганди та посіяти відчуття поразки серед електорату. В інтернет-спільноті “ватного” сектору все одно можна спостерігати роздратування та розгубленість цим рішенням. Адже у логіку “навколо лише вороги” та “треба міцніше зімкнути ряди” це не вписується аж ніяк. Ця озлобленість та відчай - гарна ілюстрація того, як відбувається комунікація влади із суспільством в диктаторських режимах: там не пояснюють, а ставлять перед фактом, керівництву - видніше. А от насолода нормальної людини від перегляду всіх цих “киплячих” постів - зрозуміла: а так вам, бовдурам, і треба! Світ не закінчується інтересами вашого маніакального керівництва, яке хоче зупинити хід історії та знищити все, що цьому заважає. Майже увесь світ дійсно сьогодні - з Україною, з кримськими татарами, з Умеровим і Чийгозом та всіма, хто ще залишається в російському полоні. А Росія - навпаки - в дивній компанії, де поряд, здається, залишаються лише венесуельский злий блазень Мадуро і Кім Чен Ин.

Віктор Чопа, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>