5 гілок влади: Діюча політконструкція досі лишається хибною

5 гілок влади: Діюча політконструкція досі лишається хибною

Блоги
1240
Ukrinform
Перемоги і зради: від революцій до контрреволюцій

Що не вдалося зробити національно-патріотичним силам (до яких я зараховую і себе) за період незалежності? Чому Україна не стала членом ЄС? Чому вона стрімко опинилась найбіднішою країною Європи? На мою думку, головною проблемою українських національно-патріотичних сил була слабка воля до влади: ми​ більше любили Україну, свободу, демократію, ніж владу, яка б гарантувала їх збереження. В українських націонал-патріотичних силах романтизм домінував над раціоналізмом, а слово — ​над ділом!

Це швидко зрозуміла стара комуністична еліта та «червоні директори» і банкіри. Саме вони і захопили реальну владу в країні. Саме вони на державних заводах і в банках заробили свій перший, потім другий, а з часом і десятий мільйон доларів. Потім вони конвертували частину зароблених мільйонів у високі державні посади. З часом до них приєдналася третя сила: ​рекетири та шахраї, які легко стали олігархами. Саме останні почали контролювати основні засоби масової інформації, а з часом — ​і всю Україну. Це буде легше зрозуміти на прикладі еволюції поглядів і дій першого президента України Л.Кравчука.

У першого президента України не було волі до боротьби і перемоги, але вже не було і волі до зради. Цивілізовані, демократичні вибори і мирна передача влади новому президенту вразили Захід. Це і була перемога Л.Кравчука.

Л.Кучма спочатку був активним реформатором, але з часом його родичі і партнери стали мільярдерами, — ​і саме вони вже формували порядок денний Президента України. На початку 2000-х років до них (олігархів) долучились нові сили впливу на владу в Україні: ФСБ​ (КДБ) Росії. З послабленням позицій Б.Єльцина в Росії там посилювалися силові структури. На мою думку, саме вони, а не Б.Єльцин, привели свого В.Путіна до влади у 2000 р.

Звичайно, цим силам був потрібен свій президент в Україні. Сильний український директор-президент Л.Кучма їх не влаштовував. Тому, як мінімум, вирішили його послабити, а як максимум — ​швидко​ замінити на свого В.Януковича, тоді ​прем’єр-міністра України. Все, як у Росії. Саме тому виник «касетний скандал», який дійсно дуже послабив українського Президента, але несподівано дуже посилив В.Ющенка, як потенційного кандидата на посаду Президента України. В останні роки правління слабкого Л.Кучми в його адміністрації домінувала російська агентура. Але він дотягнув до кінця свого терміну — ​і вже був готовий передати владу 21 листопада 2004 р. за сценарієм Кремля В.Януковичу в результаті сфальсифікованих виборів. Але українці вирішили по-іншому.

Почався Перший Майдан. Пасіонарні прошарки українців разом з малим і середнім бізнесом, який фінансував Майдан, вирішили зруйнувати кремлівський план зробити президентом України свого В.Януковича. Для України це було вперше, коли національно-патріотичні сили разом з українськими мільйонерами боролися проти проросійського ставленика та олігархів-мільярдерів за чесний ринок та членство в Європейському Союзі. За підтримки Європи Помаранчева революція перемогла. В.Ющенко виграв перевибори з результатом 52%, В.Янукович набрав 44%.

Так сталося тому, що Перший Майдан не змінив систему влади. Більше того, він і не ставив таке завдання. Мета полягала в тому, щоб привести своїх, українських політиків (любих друзів) до вже діючої політичної конструкції, яка була — ​і досі залишається хибною та неефективною. По-перше, українська політична система, на відміну від західних систем, включає не три гілки влади: законодавчу, виконавчу та судову, а п’ять, до яких додається корупційна (вплив олігархів і «cмотрящих») та зовнішня (вплив Росії до 2014 р., а зараз до Росії додалися США, ЄС та МВФ). По-друге, виконавча влада складалася зі структур президента та прем’єр-міністра, які завжди конфліктували одна з одною, незалежно від того, діє президентсько-парламентський варіант Конституції чи парламентсько-президентський. З наведеного виникає риторичне питання: чи був хоч якийсь шанс на успіх у Помаранчевої революції? Відповідь очевидна: ні. Справа навіть не у В.Ющенку, який швидко став заручником потужної олігархічно-корупційної системи влади в Україні.

Я стверджую: всі політичні та державні діячі того часу навіть не ставили питання про зміну тотально-корумпованої системи влади: вона їх влаштовувала.

Після Другого Майдану, знаючи всіх дійових осіб, які опинилися при владі, надій на радикальну модернізацію країни у мене вже не було. Я намагався бодай порадами зупинити падіння економіки, доходів і валюти українців. Наприклад, у перший день втечі В.Януковича з України я наполегливо вимагав зустрічі з О.Турчиновим чи А.Яценюком, щоб запобігти виводу з країни через банківські рахунки, за моїми розрахунками, приблизно 5 млрд доларів. Готівкові гроші В.Янукович та його найближче оточення тоді вже вивезли (за моїми оцінками, 2–3 млрд доларів), але безготівкові, так я вважав тоді й зараз так вважаю, можна було врятувати! Звісно, телефони мовчали, час ішов, знайомі депутати такі зустрічі не змогли чи не захотіли організувати. Що я пропонував? На декілька днів зупинити банківську систему, тоді можна було зупинити платежі і повернути всі гроші назад. Повторюю: мова йшла про 5 млрд доларів! Але некомпетентність і корупція перемогли: долари втекли, гривня обвалилася. За все треба платити!..

Олександр Савченко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-