VII сесія стартувала: бюджетний одяг та епохальні ідеї

Збираючись на відкриття сесії парламенту, я думала про зміни. Про стрімкість нинішніх комунікацій та певну прозорість, про те, що сьогодні нема сенсу питати – де ви відпочили, за кого вболівали на футболі, якими проектами опікуєтеся (бо всі депутати ведуть Фейсбук, де про це звітують), а випитаний у нардепа інсайд швидше з'явиться на його персональній сторінці, ніж на стрічці новин твого ресурсу. І хоча зникає можливість втаємниченості, у такій відкритості інформативного здоров'я значно більше.  

З офіціозом ситуація аналогічна та ще краща. Анонс необхідних реформ, що їх має проголосувати парламент, за кілька днів до відкриття сесії оголосив прем'єр-міністр Володимир Гройсман, виклавши коротку презентацію на модному ресурсі «СлайдШара». Їх навіть назвали «список Гройсмана».

Тому очікувані медичну, освітню, пенсійну реформу, хоч і не дуже жваво, вже обговорювали кілька днів у соцмережах. Так само, як і ринок землі, рахункову палату, приватизацію, визнання Росії агресором, заявлених членом БПП Іриною Луценко.

Перед Радою пройшлася сторінками цитованих нардепів: політична реформа, проблеми з витісненням конкуренції скрапленим автогазом, ну і злочинна влада – такий порядок у депутатів, які поза коаліції.

Але відкриття сесії, це все ж-таки – трохи свято. Воно свято не лише тим, що український парламентаризм існує, а тим, що він власне український. Це Рада, яка вже ніколи не проголосує Харківські угоди, не зіграє в інші піддавки з Путіним, зрештою – більшість із парламентарів не годувалися на російських бізнесах, і не мали стосунку до пов'язаних із російським ринком бізнесів.

Тому я якось там всіх рада бачити.

А ось тут і Ганна Гопко, енерджайзер, з нею любить розціловуватися весь пул парламентських журналістів.

Вона каже, що окрім заявлених прем'єром реформ, розраховує на прийняття закону про дипломатичну службу, на просування плану Маршалла, які дадуть можливість запустити дуже багато інфраструктурних проектів.

- Ганно, а у вас нема розчарувань парламентом? Усім що відбувається?

- У мене менше ілюзій: коли ми були обрані, то вірили що за півроку все наприймаємо. А тепер я розумію, що за півроку державу не відбудуєш. І тим не менше, все рухається.

- Ганно, – строго запитала я, – покажіть сережки? Вони з чого?

- А йой, – сказала вона по-галицьки та зробила момент фешн-істини, показуючи прикраси та одяг: кульчики подарувала свекруха, срібло, хрестик срібний – Софійчин (доньки), піджак, подобається?

- Дуже. 

- Купила на розпродажу в Америці, сорок доларів, спідниця Макс і Спенсер. У мене все решта в таку ціну. Я не гламурна.

Далі стояв нардеп Сергій Лещенко. І він також розповідав камерам про одяг.

- Цей костюм я купив у Японії, він коштував 300 доларів. А взагалі костюмів у мене небагато, піджаки шию в ательє неподалік.

- А як Анастасія, ваша дружина, вплинула на ваш стиль? – запитую я.

- Я почав цікавитися вітчизняними дизайнерами. Вчора був на показі, зараз у нас сезони моди. І мені дуже сподобалося й здалося цікавим.

- Давайте про серйозне, – запитала я. – Ви деколи кажете, що зараз як при Януковичу. Вам не здається, що це, м'яко кажучи, перебір?

- Я так ніколи не казав.

- Я читала.

- Тоді пришліть мені скріншот. Я взагалі проти порівнянь, Кравчука не можна порівнювати з Кучмою, Кучму з Ющенком чи Януковичем. Я казав про інше. Янукович прийшов на посаду, як кандидат від опозиції, його мандат був легітимний. А Порошенко – в результаті виборів після революції, усунення Януковича...

- ...який порушив усі суспільні контракти та договори...

- Я не обговорюю це. Але легітимність мандату йому потрібно доводити щодня, бо обрій очікувань був дуже високим, так само, як і процент тих, хто проголосував. 

Недовго крутився в кулуарах народнофронтівець Михайло Гаврилюк. Він (видно, не без хвилювання) відповідав на запитання про політичні торги («комусь лише торгуватися, а хтось про народ думає»). Я згадала як на інтерв'ю суворо спитала його, який в Україні державний устрій. Він з того часу не дуже охоче спілкується, але цього разу я нічого не допитувала, лише похвалила його костюм (взнала аутлет, у якому він його купив). Я ще подумала, що з усіх героїв, для яких Майдан став соціальним ліфтом, на нього компромату чи не найменше. Не думаю, що це випадково, чи наслідок однієї обережності. 

Я пройшла в ложу преси (вона розташована на третьому поверсі).

Почалися традиційні виступи (Петро Порошенко має бути нібито в четвер). Спікер Андрій Парубій закликав до єдності, згадав Центральну Раду, просив про відповідальність,  беззастережну відданість Державі – таку, як демонструють хлопці на передовій.

Потім виступив прем'єр-міністр Володимир Гройсман. Ну, він виступав оптимістично: «Україна за всю історію Незалежності ще ніколи не була настільки близькою до ухвалення правильних, системних рішень. Ті, хто як завжди говорить, що все буде погано, і що немає надії на краще, мають залишитися на узбіччі розвитку держави. Я хочу закликати усіх нас об'єднатися для прийняття конкретних рішень. Можливо, сьогодні ми найближче знаходимося до того, щоб прийняти правильні рішення, які дадуть можливість людям отримати нормальну пенсію, якісну освіту, якісну охорону здоров'я та доступ до якісного й справедливого правосуддя»...

Повторив, які слід проголосувати реформи та закликав об'єднатися довкола них.

Далі виступали інші лідери фракцій, непарламентських, їхні виступи були присвячені тому (наприклад), чому саме вони не хочуть об'єднуватися навколо «диктатури та волі однієї людини» (ім'я людини не назвали, здогадайтеся самі – якої)... Олег Березюк вже перестав цитувати Кобзаря, а перейшов до Франка.

Була в ударі Юлія Володимирівна Тимошенко. Ну, вона знайшла незвичайний поворот. Вона сказала, що кошти, конфісковані у Януковича, прибрали до рук друзі Порошенка. Ну, тут вона не мала рації, ЮВТ і сама така, що ці кошти в диктатора забрала б, але в неї у фракції точно є люди, які знають бюджет і знають, що це не так. Ну, чого не скажеш заради рейтингу – свого коханого?

На трибуну вийшов Юрій Дерев'янко (партія Воля навесні об'єдналася з Рухом Саакашвілі). Він почав казати, як підла влада не пускає Саакашвілі, будуючи фортеці на кордоні, й зал так загув, що я подумала, що в Раді є більшість. Принаймні – більшість, яка проти Міхо. (Якщо що: я була проти видворення екс-президента Грузії).

Я знову вийшла в кулуари.

Побачила «ударівку», письменницю Марію Матіос.

- Пані Марійко, у вас нема розчарування парламентом? – запитала її.

- Я ніколи не зачаровувалася і була свідома, що це робота – щоденна, не завжди романтична.

- А куди ви йдете?

- Я опікуюся кількома АТОвцями, одному з них хочу вручити путівку у весільну подорож. Я ним опікувалася три роки, він був такий хворий, я лікувала його в Ізраїлі, – вона лізе в телефон, показуючи підопічного, який був важко пораненим, – як можна бути зачарованим парламентом? Це ж робота! Важка інтелектуально та фізично. Я дуже розчарована деякими людьми. Бо не важко любити Україну та весь світ, а можна просто взяти і провести крізь всі труднощі, помогти по життю хоча б кільком бійцям. А від того, що ви будете любити Україну, то їй буде не легше.

- Пані Марійко, а ви знаєте про скандал з Андруховичем?

- Нє, я не знаю про що ви. А що з Юрком? Я його бачила не так давно, він ніби в порядку.

- Він надрукував колонку, що Карпати та Прикарпаття наводнилися російськомовними туристами, які трохи заголосно розмовляють повсюди саме російською...

- Ну, я не маю інших інтересів, окрім бажання допомогти цим хлопцям. І в соцмережах мене нема. Але ви врахуйте таке. Світ зараз здається чорно-білим. Всі ми бачимо все у цих кольорах та поспішаємо засудити. А Юрко, та ми всі письменники, не дуже слідкуємо та можемо щось бовкнути таке... Я і сама така. Хоча Юрко міг сказати з підтекстом, з гумором. 

Я запитую її про одяг.

- Це все імпортне, але я цю сукню ношу вісім років, – каже вона.

Йду далі.

Бачу Вадима Новінського. Він розповідав Інтеру при безплідність влади та «підлу освітню реформу», в результаті якої країна готуватиме англомовних недоучок остарбайтерів для ситої Європи. «Країна, яка дала Сікорського, Корольова, Патона, не матиме інтелекту, – віщав олігарх. – А де наші кадри для суднобудування?..

Я вирішила дослухати, щоб запитати, де будуть працювати суднобудівники, якщо вашими руками знищено ці українські потужності, але побачила Тетяну Чорновол.

- Привіт. А на тобі що вдягнено? – спитала я.

- Це Харків, – показала вона на плаття, – а це Київ (посмикала свій піджак).

- Слухай, голосів під реформи бракує, ні?

- Малувато, з трудом протиснули порядок денний. Але знайдеться. Точно якось буде.

І я так думаю.

Лана Самохвалова. Київ