Тільки Росії вигідно зіткнути лобами США і КНДР

Тільки Росії вигідно зіткнути лобами США і КНДР

Аналітика
662
Ukrinform
Китай десь помилився, допустив, щоб у його стосунки з КНДР втрутився хтось третій

З усіх численних «відгуків» знаних у світі національних та міжнародних політиків на підрив Північною Кореєю водневої бомби відзначимо заяву президента Європейської Ради Дональда Туска. Вона загалом дуже миролюбна (порівняно, звичайно) серед інших заяв лідерів Заходу, але там, після звичних, а тому для багатьох вже дратівливих, закликів до посилення і відновлення діалогу, аби все було мирно, є справді страшні чотири слова: «Ставки стають надто високими».

Воднева бомба і міжконтинентальна ракета у режиму, який по праву має «титул» найжорстокішого і у ставленні до власного населення, і до навколишнього світу – це не жарти, це перший – і найголовніший – крок до катастрофи для сотень мільйонів людей. Отакі там, на Корейському півострові, нині ставки. Тож Туск ще м’яко висловився.

Гарантії для Кім Чен Ина

Вже з півроку триває активне протистояння КНДР зі США та їх союзниками, коли противники прямо погрожують один одному, американці посилають авіаносці і розгортають нові протиракетні системи, КНДР вперто ігнорує все і всіх, наче сказилися, засідання Ради Безпеки ООН – одне за одним, вже навіть Китай та Росія голосують за нові жорсткі санкції, виникло тертя між світовими державами – США та Китаєм. Про військовий удар по КНДР не просто говорять, кількість тих, хто щиро вірить у можливість якихось перемовин як способу вирішення проблеми, вже стала мізерною. За таких умов підрив водневої бомби має покінчити з останніми ілюзіями, що Кім Чен Ин з компанією, випробовуючи ядерні заряди і ракети, діють самостійно, начхавши, в силу своєї абсолютно нелюдської неадекватності, на весь світ. Ось навіщо їм настільки підвищувати ставки, навіщо їм реальний ризик, що США не витримають – і вдарять? І тоді кому – кому, а Кіму і всій кліці корейських комуністів точно смерть. Невже можливість забрати з собою в могилу тисячі чи навіть мільйони людей переважає у них елементарний інстинкт самозбереження? Зрештою, США і світ зовсім не зазіхають на владу очільників північно-корейського режиму у цій нещасній країні, лише намагаються забрати у них ядерну та ракетну зброю. 70 років жив цей режим без неї – жив би і далі.

 Лідер КНДР Ким Чен Ин (в центрі) дає вказівки про розвиток ядерної програми
Лідер КНДР Кім Чен Ин (в центрі) дає вказівки щодо розвитку ядерної програми

Усі ці міркування про здоровий глузд у північно-корейських лідерів (а він у них таки є, попри те, що, за російською методикою, переконують світ, що вони, мовляв, несповна розуму, непередбачувані, неврівноважені, тощо; справжні психи не утримують владу 70 років) мають сенс лише тоді, якщо Пхеньян робить тільки те, що сам вважає за потрібне. Але якщо північно-корейський режим – маріонетка, якщо він робить не те що хоче, а те, чого хоче хтось інший, кому режим не може відмовити, бо тоді йому, як-то кажуть, «кранти» (ось тут і спрацьовує інстинкт самозбереження!), то тут потрібні вже інші міркування.

Політичний режим у КНДР економічно неспроможний, це не потрібно окремо доводити. Його життєздатність на 100% залежить від зовнішнього спонсорства. Як, зрештою, у будь-якого режиму будь-якої країни, де панує «соціалізм». Тобто, не ракети і ядерна зброя гарантують Кім Чен Ину владу і комфортне довголіття, а гроші із-за кордону. Можна сказати й точніше – китайські гроші, оскільки саме з цієї країни йде мало не 90% валютних потоків у КНДР.

Однак тут виникає вже інше питання: а Пекіну навіщо ось ці надто високі ставки? Китай, звісно, є геополітичним суперником США, але нині ступінь їх суперництва не надто високий, бо Китай мудро не задирається з американцями, розуміючи, що сил для жорсткого протистояння у нього наразі ще замало. Щось не видно для Китаю вигоди від того, що США можуть ось-ось вдарити по КНДР.

Можливо, Китай десь помилився, допустив, щоб у його стосунки з КНДР втрутився хтось сторонній, втратив контроль над ситуацією і, по суті, став її заручником. З одного боку, Пекін не може послухатися США і повністю перекрити кисень північнокорейському режиму, адже це означатиме безумовну і грандіозну перемогу США і катастрофічну втрату Китаєм ваги на міжнародній арені. Хто тоді з країн третього світу покладатиметься на його опіку, якщо він так явно і, без перебільшень, ганебно поступиться американцям і «здасть» свого підопічного Кім Чен Ина? Пекін не може цього допустити, інакше всі його сподівання на роль світового лідера колись у майбутньому підуть прахом. З іншого боку, війни між США і КНДР Китай теж не може допускати, бо більш ніж ймовірний програш КНДР у ній означатиме для Пекіна те саме, що й поступка США у тиску на Пхеньян.

Хто «ловить рибку у каламутній воді» корейської кризи

Якщо Китай і справді потрапив у таку скруту, то влаштувати її йому міг тільки хтось третій, і це явно не сам Пхеньян. Сьогодні у світі є тільки один потужний гравець, якому вигідно зіткнути лобами США і КНДР (а отже і Китай) – це Росія. Тільки Росія, яка втрапила у свою грандіозну халепу – стратегічне протистояння зі США та Заходом, витримати яке у неї не вистачає ресурсів – зацікавлена відвернути увагу Заходу від стримування агресії Росії як головної проблеми світової політики. Пугало ІДІЛ та «міжнародного тероризму», для боротьби з яким Росія постійно пропонує Заходу себе у союзники, не спрацювало. Тепер, вочевидь, ісламістів має замінити Кім Чен Ин з бомбою на ракеті. Звісно, навряд чи США і Захід сприймуть таку заміну, трохи раніше чи пізніше вони зрозуміють, хто «науськує» КНДР на світ і звідки у Пхеньяна ракетні та ядерні технології. Але нічого не робити Росія вже не може, бо та халепа, у якій вона сьогодні опинилася, вимагає будь-якого, навіть з ризиком масштабної війни, аби лиш не за участі Росії, збурення загальної ситуації, щоб спробувати «зловити рибку у каламутній воді». За спокійного і логічного розвитку подій Росія приречена на геополітичну поразку, що, зокрема, означає і безумовну втрату влади у Кремлі для нинішніх його жителів.

Що ж, Заходу доводиться зараз переосмислювати багато своїх догм щодо того, як вести світову політику. Ситуація змусить його, якщо ще не змусила, визнати свої численні помилки, коли йшлося про необхідність дати відсіч кремлівським реваншистам. Захід надто рано повірив, що «холодна війна» закінчилася і більше не повториться, що Росія, скинувши одіж СРСР і комунізму, так змінилася, що вже ніколи не загрожуватиме міжнародному законному правопорядку. Зокрема, Захід мусить визнати, що його несерйозне ставлення до Будапештського меморандуму (і тоді, коли його підписували, і тоді, коли треба було реагувати на його грубе порушення) потягло за собою такі наслідки для світової політики, які далеко виходять за рамки долі однієї України.

Захід думає, переосмислює, шукає. Дуже сподіваємося, він зробить правильні висновки, і головне – вчасно.

Юрій Сандул, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-