Нові санкції: Росія ще не ризикне йти «ва-банк»

Нові санкції: Росія ще не ризикне йти «ва-банк»

2623
Ukrinform
Про оптимізм у питанні, чи наважиться тепер Кремль на велику війну проти України

Отже, антиросійські санкції стали законом США. Дональд Трамп трохи покомизився, трохи покритикував і трохи застеріг, але підпис свій зрештою поставив. Чим загрожує Росії нова політика Вашингтона (а це таки принципова зміна попереднього курсу Заходу на широку економічну та політичну співпрацю з Кремлем), за якою муситиме, нікуди не дінеться, тягнутися і Європа,  у загальних рисах очевидна: Росію витискають на «другий план» світової політики, прирівнюють її до таких «токсичних» країн, як Іран та КНДР. І оскільки  російська економіка, а отже і російський політичний режим, не здатні виживати і розвиватися без технологічного і фінансового «спонсорства» Заходу, то перспектива загального краху замаячила перед Кремлем цілком конкретно, хоча й станеться він, звісно, не завтра.

У Кремлі безумовно усвідомлюють масштаб загрози. Оцінка ситуації, яку виклав публіці прем’єр-міністр Росії Дмитро Мєдвєдєв, виявилася місцями на диво тверезою і логічною: «Санкційний режим кодифіковано і зберігатиметься десятиліттями, якщо не станеться якесь диво. Причому він буде жорсткіший закону Джексона – Веника, оскільки має всеохоплюючий характер і не може бути відкладений спеціальними розпорядженнями президента без згоди Конгресу. Таким чином, стосунки між Росією та США будуть вкрай напруженими незалежно від складу Конгресу чи особи президента».

Одним словом, Кремль заганяють у глухий кут практично по всіх напрямах, і там це розуміють. Звідси виникає найгостріше для України і українців запитання: чи не наважаться в Кремлі від безвиході на такий варіант, як сильний і блискавичний військовий удар по Україні, аби раз і назавжди (як їм здається) закрити для себе «українське питання»?

Абсолютно виключати такий крок не доводиться, на жаль, статися може, що завгодно, але наразі він видається нереальним. Зауважимо, що йдеться не про збільшення обстрілів на фронті, не про локальну операцію з метою захапати ще якийсь шмат української території (такі дії лише додадуть росіянам зайві проблеми у стосунках зі США та Європою, а «українське питання» не вирішать), а саме про велику війну з реальною загрозою існуванню української держави.

По-перше, відкрита війна з Україною – це ва-банк, а Росія все-таки ще не в такій ситуації, аби діяти за принципом «пан, або пропав». Військовий наступ на Україну надто небезпечний для самої Росії через практичну неможливість прорахувати наслідки такої акції. Ніхто й ніщо не дасть росіянам гарантії перемоги, тим більше, що і російська армія не така сильна, як колись радянська, і українська армія не така сьогодні немічна, як три роки тому. Надто велика ймовірність, що реакція світу, насамперед – США та Євросоюзу, теж буде потужною і блискавичною, насамперед – у вигляді негайної й серйозної підтримки України зброєю та іншими матеріальними ресурсами, не кажучи вже про негайне посилення антиросійських санкцій до максимуму, а це вірна смерть кремлівському режиму. Все-таки не варто недооцінювати інстинкт самозбереження кремлівських вождів. Це тільки на публіку вони розігрують «божевільного Жириновського», здатного на будь-який нерозсудливий, самовбивчий вчинок, від якого неминуче постраждають і нормальні країни. На практиці ж вони достатньо тверезі й обережні, і не люблять ризикованих кроків.

По-друге, у Кремля ще залишається певний запас інструментів протидії новій політиці США. До кінця незрозуміло, як конкретно ці санкції застосовуватимуться. Згадаймо слова Дональда Трампа після підписання закону: «Моя адміністрація сподівається, що Конгрес утримуватиметься від використання цього недосконалого документа, який перешкоджає нашій роботі з європейськими союзниками задля врегулювання конфлікту в Україні, а також зусиллям усунути будь-які непередбачувані наслідки для американського бізнесу і наших союзників». Крім того, росіяни безумовно пробуватимуть скористатися очевидними розбіжностями щодо антиросійських санкцій між США та Євросоюзом, аби суттєво послабити їх дію. Для Росії головне на найближчий час - якомога довше витримувати санкції без поступок зі свого боку, сподіваючись, що з часом у міжнародній ситуації виникнуть обставини («якесь диво», як висловився Мєдвєдєв), які призведуть якщо не до скасування санкцій, то хоча б до їх суттєвого послаблення. Запас міцності російської політичної системи, а отже – чинного політичного режиму в Росії, ще досить солідний, завтра чи навіть післязавтра він не вичерпається. На це можуть піти роки й роки, за які, звісно, може статися що завгодно. І тому, вважають у Кремлі, не варто заважати можливій появі згаданого «дива» різкими діями на кшталт широкомасштабного військового наступу на Україну, котрі змусять і супротивника (Захід і Україну) теж діяти різко, тобто максимально тиснути на Росію. Тоді ще новіші санкції порівняно з нинішніми можуть виглядати як тюремне ув’язнення проти усної догани. Принаймні, така логіка поведінки найбільш очевидна для нинішнього Кремля.

По-третє, є ще якась, хай примарна, надія на Трампа. Американський президент не приховує незадоволення законом, яким змушений був підписати. За півроку перебування на посаді Трамп показав себе ментальним однодумцем Путіна щодо того, якими мають бути реальні повноваження і можливості першої особи в державі. Поки що американська політична система успішно долає ці «диктаторські» нахили свого президента, сподіваємося, що так буде й надалі. Однак у Кремлі, зрозуміло, сподіваються на протилежне. Військовий наступ на Україну ці сподівання на Трампа однозначно поховають.

Нарешті, по-четверте, нам слід пам’ятати, що остаточний вихід України з-під політичного впливу Росії станеться лише тоді, коли у нас утвердиться нова, європейського типу, демократія, абсолютно протилежна пострадянським принципам російського політичного устрою. А допоки російська і українська політичні системи – як брати-близнюки (системна корупція, залежний суд, нерозділеність виконавчої та законодавчої влад, відверта слабкість громадянського суспільства, мізерний середній клас, олігархічна економіка, тощо), доти говорити, що Україна покінчила з колоніальним минулим і стала незалежною від Росії державою не доводиться. І хай не вводять нас в оману війна та інші російсько-українські суперечки на рівні судових позовів, торговельних та пропагандистських війн, санкцій, заборон, тощо. Принципи побудови і функціонування політичної системи – категорії куди стійкіші, ніж навіть відкрита війна, котра може закінчитися в одну мить. Розрахунок Кремля на збереження в Україні тієї політичної системи, яка є продовженням і породженням російської, є набагато надійнішим для нього засобом контролювати Україну, ніж розрахунок на військовий удар. Нас певною мірою рятує розуміння Кремлем тієї очевидної істини, що військовий удар по Україні в разі, якщо він виявиться невдалим, швидко і остаточно зруйнує чинну політичну систему в Україні на  користь демократичної за західними стандартами.

Усі ці причини разом і дають нам оптимізм у питанні, чи наважиться Кремль на велику війну проти України. Однак, зрозуміло, це зовсім не означає, що у нас вже нема потреби якнайшвидше зміцнювати власну армію.

Юрій Сандул. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-