Чому ми чекали підпису Трампа і чого чекатимемо далі

Аналітика
3126
Ukrinform
Підпис президент США під законом про антиросійські санкції розставляє остаточні наголоси в новій геополітичній картині світу

Не буде перебільшенням, що кілька днів ми прожили в напруженні: коли ж він нарешті підпише? Але довгоочікуваної новини з Вашингтона все не було і не було. У другій половині дня у середу, 2 серпня, напруження сягнуло апогею. І тут - новина-блискавка від агентств  Bloomberg та CNN: підписав! Не встигли ми зрадіти, як переконалися: це інсайд від «джерела», офіційного повідомлення від Білого дому все ще нема. Пройшло ще півгодини – і ось воно – повідомлення уже з Білого дому. Як у майбутньому буде названо цю мить, ще невідомо, але те, що це визначний етап геополітичного рівня – факт, який не викликає сумніву.

Україна з особливим нетерпінням чекала, коли нарешті Дональд Трамп підпише майже одноголосно ухвалений американськими законодавцями закон про антиросійські санкції. Щось затягує він з цим ділом (законопроект у Білому домі з 28 липня). Хоча і очевидно, що у Трампа альтернативи немає, все одно було тривожно.  Чому, наприклад, відмовчується останнім часом на «російську» тему президент США? Навіть у своєму знаменитому Twitter нічого про це не пише? І на рішення Росії скоротити персонал американського посольства в Москві аж на 755 осіб Трамп досі не відреагував ані словом.

Майкл Пенс

За нього говорили віце-президент США Майкл Пенс («дуже скоро президент США підпише законопроект щодо посилення та кодифікації американських санкцій проти Росії»,) і держсекретар Рекс Тіллерсон («є всі ознаки того, що він підпише закон»). І це при тому, що той же Тіллерсон публічно зізнавався: «діями Конгресу щодо застосування цих санкцій не задоволений ні президент, ні я». Однак, ось вони реалії політичної Америки: на думку президента і держсекретаря не зважають.

Рекс Тіллерсон

Наше нетерпіння не спадало навіть від усвідомлення того, що всім було зрозуміло: санкціям бути, що б там Трамп собі не мислив. Теоретично він міг не підписати закон, але тоді законопроект після 9 серпня автоматично мав набути  статусу закону, а якщо накладе вето – Конгрес і Сенат легко його подолають. За такої ситуації зволікання Трампа з підписом виглядало як звичайне вередування? І так, і не зовсім так… Адже Трампу, президентські повноваження якого закон, що його він вимушений підписати, істотно обмежує, треба зберегти обличчя, а зробити це не просто.

А от вам і підтвердження щойно сказаного: Сам Дональд Трамп, виступаючи із заявою після підписання закону, таки не втримався від того, щоб не покритикувати, мовляв, закон недосконалий, і застерегти: втілення закону в життя «не має порушувати наші зусилля, спрямовані на те, щоб санкції не позначилися на американському бізнесі, на наших друзях і союзниках». Але то вже тільки слова, головне – закон США про антиросійські санкції вступив в силу. Для Росії починаються надважкі часи.

Про це вже сказано не раз: зовнішня політика США, а тим більше – щодо Росії, не є «вотчиною» глави держави, тобто, він не може її формувати і здійснювати лише за особистими баченнями і уподобаннями. Така вона, демократія. І все ж це неприємна, особливо для нас, українців, обставина, що президент США дещо випадає, скажемо так, із загального американського тренду на безумовне протистояння російській агресії у міжнародних справах.

Фото: kremlin.ru

Але поведінка Трампа була зумовлена не стільки якимись симпатіями до Росії та Путіна (хоча це, схоже, таки є), скільки його уявленнями, що таке влада взагалі і влада президента США зокрема. Трамп незмінно повторює, що він є прагматичним політиком, і його мета – досягти максимуму практичної користі для США і американців. Не будемо сумніватися у щирості таких заяв, наразі це не важливо. Важливо те, що обстоюючи сьогодні перед американським істеблішментом своє, як він вважає, законне право ухвалювати самостійні рішення у будь-якій сфері діяльності президента, Трамп об’єктивно не може зосередитися на зовнішній політиці. Коли у твоїй власній команді панує справжнісінька кадрова «чехарда», коли тобі постійно погрожують імпічментом, тут вже не до проблем України, Сирії чи КНДР.

Ми бачимо, як «забуксували» американці у питаннях стосунків з Північною Кореєю та Китаєм, як не можуть вони узгодити без скандалів свої дії з найголовнішими союзниками по НАТО – Німеччиною та Францією. Звісно, все це тимчасові проблеми, принаймні – ми всі на це твердо сподіваємося. Раніше чи пізніше «розбірки» Трампа з американською політичною елітою закінчаться, і у американського президента (самого Трампа чи то Пенс, якщо Трампа таки «попросять»)) з’явиться час і можливості зосередитися на вирішенні глобальних геополітичних завдань, як і належить найпотужнішій державі світу.

Інша справа, що для України оте «раніше чи пізніше» має надважливе значення. Ми живемо під постійною загрозою ескалації російської агресії, що в будь-якому випадку означатиме для нас нові й немаленькі жертви і втрати. Утім, є й обнадійливі сигнали, що певний «параліч» Білого дому не буде затяжним і мине для нас без особливих проблем. Трамп відмовчується, але його мовчання активно намагаються компенсувати інші американські політики. Віце-президент Пенс в Естонії, Грузії, Чорногорії продемонстрував динамізм і принциповість американської політики протистояння Росії, а Пентагон і Конгрес вже узгодили програму надання Україні летальної зброї (тепер рішення за Трампом). З Трампом чи без нього, а наше «правое дело» таки посувається вперед.

Юрій Сандул, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-