Гіркін і Навальний: коли анонс гарячіший за подію

Гіркін і Навальний: коли анонс гарячіший за подію

Аналітика
1478
Ukrinform
Безславні дебати терориста і опозиціонера

Півтора тижні тому міжнародний терорист і військовий злочинець Ігор Гіркін чогось викликав на спір російського опозиціонера Олексія Навального. Той чомусь погодився. Реакцію шовіністів коментувати нема сенсу. А ось російські, умовно кажучи, ліберали розділилися приблизно навпіл і почали гаряче сперечатися один з одним. (Вони, виявляється, вміють це робити і без участі української сторони, чия позиція тут була зрозуміла апріорі).

ШЕНДЕРОВИЧ: ДИСКУСІЯ З УБИВЦЕЮ? КАТЕГОРИЧНО ПРОТИ

Близьку нам позицію «категорично проти» зайняв багато хто. Але найкраще її проілюструвати словами Віктора Шендеровича, оскільки він добре систематизував, аргументував і образно подав різні боки теми (скорочено):

«Так, не можна дебатувати із вбивцею. Але з точки зору Навального він, мабуть, чинить правильно - прагматично. Він дуже талановитий політик, який відчуває, де лежить електорат, він ходить по нього з металошукачем. Де пищатиме? А, ось тут запищало, ось тут ще підібрати цього електорального золота... Прагматично - як політична тварина - він, можливо, чинить правильно, не гребує й голосами покидьків...

...Не помилка це? З'ясується, коли побачимо, чи отримає Навальний більше цих голосів або більше втратить голосів інтелігентних людей, які не вважають за можливе перебувати в одному політичному полі зі Стрєлковим і його електоратом.

Друге питання. Є така нехитра річ, як моральний аспект... З убивцею не полемізують! З людиною, на якій кров, в тому числі кров мирних мешканців... Його місце в суді!».

АЛЬБАЦ: ДЕБАТИ З УБИВЦЕЮ? ЦЕ БЕЗУМНО ЦІКАВО!

Здавалося б гранично переконливо. Та ні. На російському ліберальному фланзі, виявляється, є й люди з прямо протилежною думкою. Тут для прикладу показовий уривок з діалогу журналістки «Еха Москви» Ольги Журавльової та головного редактора нещодавно придушеного владою журналу The New Times Євгенії Альбац.

«Є. Альбац: Мені здається, що це дуже цікаво... Мені дуже цікаво, що він буде відповідати. Звичайно, мені здається, що перше питання має бути «Хто ви, все-таки? В якому департаменті ФСБ ви працюєте? Ви з ФСБ або з ГРУ?» Друге питання, звичайно ж, з приводу MH17, збитого «Боїнга»... Третє - що трапилося в Слов'янську? Чому ви кинули своїх ополченців у Слов'янську?.. Стрєлков представляє якусь групу людей, громадян Російської Федерації, які вважають, що можна увійти на Україну і, отже, зайняти територію суверенної держави. Це дуже цікаво, що ж в голові там? Чого там напхано в цій голівоньці? Дуже цікаво...»

Як на мене, вкрай непереконливо виглядає багатомудра Альбац, що так хизується своєю гарвардською освітою. Як справедливо зазначила в розмові Ольга Журавльова, в неї тут змішані професії журналіста і політика - Навальний же на цю розмову йде не як журналіст, а як політик.

Цікаво також, що із трьох гострих питань, поставлених Альбац, Навальний запланував тільки одне, безпрограшне (після пам'ятного твіту про «пташкопад триває») - щодо «Боїнгу». Ані про розгортання війни в Слов'янську і далі в Донецьку (з убивствами українців), ані про взаємини Гіркіна із ФСБ-ГРУ Навальний в трьох питаннях, оголошених напередодні дебатів, заїкатися не став.

ЧУМА НА ОБИДВА ВАШІ ДОМА? НЕ ЗОВСІМ

І ось відбулися ці злощасні дебати. За узагальненою думкою, вони були нудними і непродуктивними. При цьому їхній розбір російськими політологами, аналітиками для України і українців взагалі не актуальний. Окупація Криму і Донбасу призвели до незворотнього. Довге з'ясовування росіянами нюансу - за що бореться зараз Навальний, за право стати президентом або за право бути зареєстрованим кандидатом у президенти, українцеві здається дикістю. Тим більше, що паралельно приблизно так само жваво обговорювалося питання, для українців очевидне, злочинець Гіркін чи ні?

На самому початку розмови Гіркін сказав, що працював у центральному апараті ФСБ, тим самим ніби заочно відповідаючи на запитання Євгенії Альбац. Майже відразу стало зрозуміло, що це полемічний прийом. При кожному незручному запитанні терорист йшов у глуху оборону: «Для операції в Слов'янську зброю і невеликі гроші взяв у Криму. А про решту... як офіцер говорити не можу». Класний прийом - викликаєш кого-небудь на дебати, але на третину запитань не відповідаєш, посилаючись на військову таємницю.

Що стосується Навального, то всі вкрай неприємні для нас моменти проявилися дуже швидко. Граючи на електоральному полі Гіркіна, він рішуче прибрав ліберальні кути своєї програми. І ось вже виявляється, що війна Росії проти України жахлива й огидна не сама по собі, а тому що вона зжирає занадто багато грошей. У країні 20 мільйонів бідних, навколо деяких міст немає шляхів - яка війна в таких умовах? Логічно продовжуючи цю позицію, можна припустити, що якщо гроші з'являться, то і війна можлива? Коли Навальному поставлять подібні запитання з ліберального флангу, він, звичайно ж, буде все заперечувати. І стане далі крутитися як вуж на вилах, намагаючись сподобатися всім.

Далі, сперечаючись з Гіркіним за його ж електорат, Навальний зазначив, як суворо вимагатиме з України виконання Мінську-2 (і, здається, навіть трохи понад того): закон про особливий статус Донбасу, вибори в «особливих регіонах», особливий статус російської мови... Ще дуже показово прозвучали слова Навального про те, що «частина санкцій з Росії не буде знята ніколи». Тут його пояснення виглядали досить плутано, але в сухому залишку можна так зрозуміти, що це «кримські» санкції. Відповідно гіпотетичний президент Навальний для повернення окупованого Криму Україні нічого робити не буде.

Коли пролунало запитання від глядачів, чи вважає Навальний свого опонента і йому подібних військовими злочинцями, він заговорив про те, як не любить штампи, про те, що «будуть розбиратися суди»...

В усьому іншому ці дебати були досить нудним бла-бла-бла, коли учасники переважно звинувачували, причому з різних боків, один одного в тому, що опонент ще гірший за Путіна. Якщо ж підводити підсумки, то можна сказати, що в дебатах Гіркіна зі Стрєлковим... тобто вибачте, в дебатах Навального з Путіним... тьху ти! Словом, у суперечці Гіркіна з Навальним переконливо переміг Шендерович, а Альбац вщент програла. Тому що це якраз той випадок, коли очікування події було на порядок цікавіше за саму подію.

Для України ще важливе питання, як після всього почутого ставитися до Навального, який оголосив себе кандидатом у президенти. Думаю, за великим рахунком так само, як і раніше. Ну, може, з ще дещо більшою настороженістю. Але хіба ми і раніше не знали, чого він вартий? Знали.

Інша справа, що зі знанням всього цього, дивно атакувати його і викривати з тією ж пристрастю, як і головне на цей час зло для України - Путіна. Навпаки, потрібно допомагати Навальному, як мінімум інформаційно, розгойдувати режим Путіна. Прекрасно даючи собі звіт у тому, що якщо Навальний коли-небудь змінить того на троні, то нашим союзником не буде. Але до цього ще довгий шлях, а поки, розгойдуючи путінський трон, цей верткий популіст, працює не тільки на свою користь, але і й на нашу. Навіть не бажаючи того.

ВАРІАНТИ ОКУПАНТІВ НАВЕСНІ 2014 РОКУ

І в фіналі про один необачний вислів. Хоча Гіркін дуже часто повторював, що як офіцер і спецслужбіст багато про що говорити не може, але одного разу він, здається, сказав щось суттєве. Говорячи про розгортання війни на Донбасі, заявив: «Якби так склалася моя доля, я міг би бути в Одесі або Мелітополі... Нас скрізь чекали».

Я не так щоб дуже детально стежив за попередньою словотворчістю російського терориста, але, здається, про ці міста в зв'язку зі своїми діями він раніше не казав. У Гіркіна раніше лише прослизали слова, що без появи активної групи диверсантів у Слов'янську і Донецьку, там би все завершилося, як в Одесі чи Харкові: якась кількість промосковських симпатиків загинула б, але Україна відновила б свій контроль над цими містами і прилеглими територіями. У тому випадку Гіркін не говорив прямо про своє можливу появу в Одесі і Харкові. Тут же сказав - про Одесу та Мелітополь.

А тепер подивимося на мапу України. Отже, навесні 2014-го Гіркін із диверсійною групою прийшов до Слов'янська, міста, що знаходиться поблизу великої траси, майже в центрі майже рівностороннього трикутника, в ближніх кутах якого Донецьк і Луганськ. Харків - в півтора-два рази далі. Дніпро і Запоріжжя - ще трохи далі.

Одне це вже показує всі подальші плани тих, хто планував всю спецоперацію. Програма-максимум - крім Донецька і Луганська, організація заколоту і захоплення влади ще й у Харкові, на наступному етапі - у Дніпрі та Запоріжжі. Програма-мінімум - захоплення влади в Донецьку та Луганську (що й сталося).

До Харкова Гіркін з його групою не завітали б у будь-якому випадку. Оскільки це глухий кут. Так, Харків поблизу російського кордону і його неважко було інфільтрувати російськими диверсантами, політтуристами, як це зробили в Донецьку-Луганську. Але треба врахувати, що в Харкові було менше комплексів «регіональної особливості», ніж на Донбасі, що також ускладнювало розгортання спецоперації. До того ж на той момент вже був окупований Крим. Тому Харків, територіально віддалений від нього надто вже далеко, не міг бути серед перших цілей. Інша справа, Донецька область з її виходом до Азовського моря, портами Новоазовськ і Маріуполь.

Ймовірно, також нарівні зі Слов'янськом розглядався варіант захоплення Мелітополя або Одеси. Знову дивимося на карту. Мелітополь Запорізької області займає в цьому регіоні стратегічне положення - стоїть на перехресті доріг північ-південь (Сімферополь-Запоріжжя), захід-схід (Маріуполь-Херсон). Ставка на його захоплення передбачала би першочергове проторення сухопутного коридору до Криму. Однак цей варіант був набагато більш ризикований. 1. Степовий район, значить менше, «зеленки», що прикриває диверсантів. 2. Не таке щільне населення як на Донбасі, значить, складніше ховатися за спиною цивільного населення, як це прийнято у путінських «ввічливих» покидьків. 3. Менш розвинені регіональні комплекси. Та й ті, що є - це міф проукраїнського гуляй-поля, а не проросійського пролетаріату (Можна згадати, наприклад, як рішуче українські жителі погнали проросійських диверсантів із півночі Луганської області, Слобожанщини). 4. Дуже далеко до сухопутного кордону з Росією, а поставляти диверсантів, не кажучи вже про самодіяльних політтуристів, морем набагато складніше і ризикованіше.

Приблизно те ж саме можна сказати про можливість гіпотетичного захоплення окупантами навесні 2014-го Одеси і Одещини. З тією різницею, що там повністю відтиналася Бессарабія та встановлювався коридор з проросійським Придністров'ям. Але це теж був тупик, оскільки до кордону з Росією, що забезпечує безперервне постачання зброї і живої сили, було ще далі. А отже, ризик провалу всієї спецоперації не менш високий, ніж у Мелітополі.

Тому тоді і в тих умовах, навесні 2014-го, окупанти поставили на менш ризикований варіант - захоплення густонаселеного Донбасу, що має багатосоткілометровий кордон з агресором, а значить, великі можливості постачання зброї та живої сили.

Гіркін же своєю необачністю розкрив два наступних за ступенем ймовірності варіанти вторгнення...

І зовсім останнє... Картинка й антураж дебатів було обставлено так: Навальний і Гіркін лише сиділи по різні боки столу. Вони не вставали, один до одного не наближалися і руки не тиснули. Це залишає надію на те, що якісь крихти совісті у Навального все ж є. (Хоча, з іншого боку, може бути, і це був лише прорахований хід, щоб менше дратувати ліберальний фланг електорату і щоб в подальшому було чим виправдовуватися: «Руки не тиснув!»).

Олег Кудрін. Рига.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-