Про що нам говорити з Лукашенком?
20 – 21 липня президент Білорусі Олександр Лукашенко - у Києві з офіційним візитом.
Війна з Росією – головне сьогодні у нашій зовнішній, та й не лише у зовнішній, політиці. Звідси питання: чи є сенс у переговорах Порошенко – Лукашенко при тому величезному (або й ще більшому) впливу Росії на військову, політичну та економічну політику Білорусі?
Поки Білорусь є незалежною державою - сенс є. Адже очевидно, що Білорусь, включно з її президентом, не хоче конфронтації з Україною, білорусам, за великим рахунком, нічого з нами ділити, тому ґрунт для взаємовигідної співпраці завжди буде. Та й згаданий вплив Росії на Білорусь все-таки не стовідсотковий. Лукашенко, звісно, дуже залежний від російського «спонсорства» і в економічній, і в політичній площині, а тому його влада над країною хоча б цієї причини аж ніяк не може бути абсолютною. Особиста диктатура Лукашенка – у цьому словосполученні більше пропаганди, ніж реальності. І все-таки, повторимо, російський контроль над Білоруссю та її президентом за визначенням не може бути абсолютним, допоки є формально незалежна білоруська держава зі своїм президентом, урядом, парламентом, армією і всім бюрократичним державним апаратом. Інша справа, чи зуміє Україна здобути з цього хай невелику, але практичну користь для себе.
У білорусів нема того імперського ставлення до України, яке ми бачимо у Росії, принаймні, вони не вважають себе старшими, а нас молодшими, братами. Білорусь не зазіхає на наші землі і не хоче з нами воювати, а Лукашенко зовсім не бажає бути абсолютною маріонеткою Кремля, як, приміром, лідери «ДНР/ЛНР». Все це фактори постійні, обумовлені національною історією білоруського народу і природним прагненням будь-якого політичного лідера мати максимальну свободу дій, і вони не зникають під дією конкретних обставин поточної політики Росії, України, Білорусі. Гріх їх нам не використати, або хоча б зробити таку спробу, коли йдеться про безпеку України і про протистояння російській агресії.
Нарешті, є цілком конкретні проекти економічної співпраці з білорусами, зокрема у енергетичній та транспортній сферах. Їх реалізація безумовно посилить можливості Білорусі опиратися спробам Росії втягнути її у гібридну війну з Україною. І Лукашенку потрібна така співпраця, адже ситуація в білоруській економіці (а отже стійкість влади самого Лукашенка) далека, м’яко кажучи, від ідеальної.
Одним словом, якщо у білорусів є хоч найменше бажання не ставати на догоду Росії ворогом України, Україні його треба підтримати будь-яким способом, і насамперед тим, щоб не відмахуватися від Білорусі та Лукашенка на тій підставі, що з ними нема про що домовлятися, бо Росія з ними, мовляв, робить що хоче. Тим більше, що насправді це не так. Зрештою, ми ж хочемо, щоб Білорусь не була плацдармом для можливої військової агресії Росії проти України і не хочемо, щоб Білорусь активно підігрувала Росії в її антиукраїнській пропагандистській кампанії. Заради цього варто запрошувати і говорити з Лукашенком.
Мабуть, офіційні підсумки візиту білоруського президента наголошуватимуть на досягненні тих чи тих економічних домовленостей. Але для нас головним буде те, чи зможуть президенти домовитися з політичних питань, тобто, чи зможуть хоча б утримати на найближче майбутнє ту нинішню дистанцію між Білоруссю та Росією, яка досі не дає Кремлю використати Білорусь проти України так, як вона того хотіла б.
Юрій Сандул, Київ
