Про що нам говорити з Лукашенком?

Про що нам говорити з Лукашенком?

Аналітика
2290
Ukrinform
Білоруси не вважають себе старшими, а нас молодшими, братами, тому з ними завжди є шанс домовитися

20 – 21 липня президент Білорусі Олександр Лукашенко - у Києві з офіційним візитом.

Війна з Росією – головне сьогодні у нашій зовнішній, та й не лише у зовнішній, політиці. Звідси питання: чи є сенс у переговорах Порошенко – Лукашенко при тому величезному (або й ще більшому) впливу Росії на військову, політичну та економічну політику Білорусі?

Поки Білорусь є незалежною державою - сенс є. Адже очевидно, що Білорусь, включно з її президентом, не хоче конфронтації з Україною, білорусам, за великим рахунком, нічого з нами ділити, тому ґрунт для взаємовигідної співпраці завжди буде. Та й згаданий вплив Росії на Білорусь все-таки не стовідсотковий. Лукашенко, звісно, дуже залежний від російського «спонсорства» і в економічній, і в політичній площині, а тому його влада над країною хоча б цієї причини аж ніяк не може бути абсолютною. Особиста диктатура Лукашенка – у цьому словосполученні більше пропаганди, ніж реальності. І все-таки, повторимо, російський контроль над Білоруссю та її президентом за визначенням не може бути абсолютним, допоки є формально незалежна білоруська держава зі своїм президентом, урядом, парламентом, армією і всім бюрократичним державним апаратом. Інша справа, чи зуміє Україна здобути з цього хай невелику, але практичну користь для себе.

У білорусів нема того імперського ставлення до України, яке ми бачимо у Росії, принаймні, вони не вважають себе старшими, а нас молодшими, братами. Білорусь не зазіхає на наші землі і не хоче з нами воювати, а Лукашенко зовсім не бажає бути абсолютною маріонеткою Кремля, як, приміром, лідери «ДНР/ЛНР». Все це фактори постійні, обумовлені національною історією білоруського народу і природним прагненням будь-якого політичного лідера мати максимальну свободу дій, і вони не зникають під дією конкретних обставин поточної політики Росії, України, Білорусі. Гріх їх нам не використати, або хоча б зробити таку спробу, коли йдеться про безпеку України і про протистояння російській агресії.

Нарешті, є цілком конкретні проекти економічної співпраці з білорусами, зокрема у енергетичній та транспортній сферах. Їх реалізація безумовно посилить можливості Білорусі опиратися спробам Росії втягнути її у гібридну війну з Україною. І Лукашенку потрібна така співпраця, адже ситуація в білоруській економіці (а отже стійкість влади самого Лукашенка) далека, м’яко кажучи, від ідеальної.

Одним словом, якщо у білорусів є хоч найменше бажання не ставати на догоду Росії ворогом України, Україні його треба підтримати будь-яким способом, і насамперед  тим, щоб не відмахуватися від Білорусі та Лукашенка на тій підставі, що з ними нема про що домовлятися, бо Росія з ними, мовляв, робить що хоче. Тим більше, що насправді це не так. Зрештою, ми ж хочемо, щоб Білорусь не була плацдармом для можливої військової агресії Росії проти України і не хочемо, щоб Білорусь активно підігрувала Росії в її антиукраїнській пропагандистській кампанії. Заради цього варто запрошувати і говорити з Лукашенком.

Мабуть, офіційні підсумки візиту білоруського президента наголошуватимуть на досягненні тих чи тих економічних домовленостей. Але для нас головним буде те, чи зможуть президенти домовитися з політичних питань, тобто, чи зможуть хоча б утримати на найближче майбутнє ту нинішню дистанцію між Білоруссю та Росією, яка досі не дає Кремлю використати Білорусь проти України так, як вона того хотіла б.

Юрій Сандул, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-