Філатов сказав «А», держава має сказати «Б»

Філатов сказав «А», держава має сказати «Б»

Аналітика
3576
Ukrinform
Дніпровський міський голова вирішив припинити фінансування з міського бюджету громадських організацій ветеранів

Мерія Дніпра збирається допомагати ветеранам матеріально безпосередньо, без участі «посередника» у вигляді «організації ветеранів». Зокрема, вже порахували, що в місті живе 809 ветеранів Другої світової війни, ось їм і буде надаватися адресна матеріальна допомога з міського бюджету. У повідомленні прес-служби мерії зазначено, до речі, що «цього року на зарплати, придбання канцтоварів та проведення фестивалів вони (громадські організації ветеранів – ред.) мали отримати близько 1,2 млн. грн. Тепер ці гроші повернуть до міського бюджету».

Дуже правильне рішення, просто чудове! Давно слід було б так зробити.

Зрозуміло, що безпосереднім приводом до такого рішення стали відомі події в Дніпрі 9 травня, де організації ветеранів провели демонстрацію в рамках горезвісної російської акції «Безсмертний полк» і на цьому ґрунті у них сталися сутички з представниками інших організацій – патріотичних. Зрозуміло, що рішення мерії має величезне політичне значення, адже абсолютна більшість ветеранських організацій чомусь бере участь в акціях, антиукраїнських та антидержавних по суті.

Але відставимо політику вбік і глянемо на проблему інакше, більш загально.

Громадські ветеранські організації – це, по суті, та ж профспілка, яка опікується соціальними проблемами своїх членів. Відповідно, вона і діяти повинна як профспілка, тобто – за рахунок членських внесків, добродійної допомоги, навіть якоїсь комерційно-господарської діяльності. Але не за рахунок бюджетного асигнування. Прикро, звичайно, що наші ветерани, тобто, люди похилого віку або люди, що втратили здоров’я внаслідок участі у бойових діях, не можуть вирішити всі свої матеріальні проблеми в рамках своїх пенсій чи інших соціальних виплат від держави. Така, на жаль, наша реальність і наша всенародна ганьба на сьогодні. Громадська організація ветеранів покликана компенсувати цю неспроможність держави.

Громадська організація хоче вирішувати не тільки матеріальні негаразди своїх членів, а й, так би мовити, політико-культурні? Тобто, проводити фестивалі, зустрічі, урочисте відзначення значимих для ветеранів подій і взагалі стимулювати активну участь ветеранів у політико-культурному житті держави і суспільства? Чудово! Бажання природне і може тільки вітатися. Зрозуміло також, що така діяльність потребує певної організаційної роботи, яка мусить бути оплачена, та певних матеріальних ресурсів, за які, знову ж таки, треба платити. Але – головне питання - до чого тут бюджетні кошти? Чому, приміром, організація святкової ходи ветеранів у річницю звільнення міста від німецьких окупантів чи вечір-зустріч ветеранів N-ської дивізії або заводу «Арсенал» має бути оплачена з бюджету - державного чи місцевого? Чому роботу органів управління громадських організацій ветеранів – від голови до прибиральниці - треба оплачувати з таких самих коштів? Чи сплачувати оренду офісів таких організацій? Чи платити за придбання комп’ютера чи канцелярське приладдя? Чому?

Можна, звісно, пояснювати все це необхідністю турботи держави про своїх громадян. Мовляв, а чому держава має стояти осторонь від потреб життя людей, тим більше – ветеранів, тобто, тих, хто за цю державу ризикував життям і здоров’ям чи працював на неї? Ну, сказати «осторонь» - неправильно, це така невиразна метафора, що здорово тхне демагогією. Держава може не стояти осторонь не тільки виділенням бюджетних коштів. Однак головне все-таки в іншому. Аргумент «турбота держави про громадян» - це чистої води соціалізм радянського зразка. Держава - це не тато з мамою, які турбуються за своїх малолітніх дітей. Таку брехливу ідеологему ми вже проходили. Ми ж вже нібито будуємо такі відносини держави і громадян, які прийнято називати «капіталістичними»? Якщо так, то держава має припиняти загальну соціалістичну  «турботу» і переходити до адресної конкретної допомоги конкретній людині. Якраз так, як збирається робити дніпровський голова.

Якщо ми поширимо задекларовану мером Дніпра Борисом Філатовим практику на всю країну, то це буде хай і малесеньким, але дуже конкретним кроком на шляху від радянського «соціалізму» до звичайного людського «капіталізму». Іншими словами, це буде малесенька, але реальна реформа, яких у нас досі, на жаль, ой як небагато.

Повернемося до політики. Якщо ми заберемо бюджетне фінансування у «проросійських» і «прорадянських» ветеранських організацій і віддамо організаціям «патріотичним» (хто визначатиме патріотизм?), то це буде хоч і позитивним кроком у даний конкретний політичний момент, але це вже аж ніяк не буде реформою. Проблему треба одразу вирішувати принципово. Громадські організації не повинні отримувати гроші з бюджету! Все, крапка. Мусить бути, звісно, практика, коли якісь заходи, у яких зацікавлена держава, вона проводить (і фінансує) спільно з громадськістю. Але то вже інша справа, то вже окремі випадки з разовим фінансуванням з відповідною звітністю. Це вже не виділення коштів на оренду приміщення чи зарплату прибиральниці.

А щодо потреби підтримати справді українські організації ветеранів, приміром – ветеранів АТО, то це завдання зовсім не є нереальним без бюджету. На «вільному ринку» антиукраїнські громадські організації мусять раніше чи пізніше програти українським. Зрештою, якщо у нас є Україна, є українське громадянське суспільство, то будуть й українські громадські організації. Про інакше і думати не хочеться.

Юрій Сандул, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-