Порука для Мартиненка: Рада була за крок до кризи?

Солом'янський райсуд Києва розчарував багатьох, відпустивши екс-нардепа Миколу Мартиненка на поруки 15-ти народних депутатів з фракції «Народний фронт» та аж 3-х міністрів. «…застосувати до Миколи Мартиненка запобіжний захід у вигляді особистої поруки народних депутатів та міністрів», - таке рішення ухвалив суддя Олексій Бобровник. Cпеціалізована антикорупційна прокуратура просила суд взяти Миколу Мартиненка під варту строком на 60 діб з альтернативою застави у 300 мільйонів гривень.

Поручителями у «справі Мартиненка» виступили міністри й депутати з лав «Народного фронту» (усього 21): міністри Лілія Гриневич, Володимир Омелян, Ігор Жданов, заступник голови ЦВК Андрій Магера, а також нардепи - Леонід Ємець, Георгій Логвинський, Андрій Тетерук, Микола Княжицький, Максим Поляков, Віктор Єленський, Олена Ледовських, Олена Масоріна, Павло Пинзеник, Геннадій Кривошея, Віталій Сташук, Хвіча Мепарішвілі, Віктор Кривенко, Віталій Корчик, Олена Бойко, Вадим Підберезняк, Федір Бендюженко.

Що й казати, така згуртована реакція народних депутатів та членів Уряду, які стали поручителями, стала несподіванкою - це безпрецедентний випадок в українській судовій практиці. Але це ще не все: все було значно серйозніше, бо йшлося не стільки про авторитетних поручителів, скільки про наслідки іншого варіанту розвитку подій.

З власних джерел нам стало відомо деякі деталі – як депутати стали поручителями в суді у «справі Мартиненка». В офісі партії «Народний фронт» проходила нарада з іншого приводу, коли на неї прийшов представник Мартиненка і попросив однопартійців екс-нардепа дати поруку в суді у його справі.  Також була відомо, що Мартиненко за будь яких умов відмовився би дати завдаток з принципових міркувань, оскільки не вважає себе винним.

Є чутки і про те, що альтернативою взяття на поруки міг стати гірший варіант – щоб «Народний фронт» пішов на демарш у Верховній Раді і перестав голосувати. Оскільки фракція НФ, зазвичай, голосує дуже організовано, це могло б привести до неможливості прийняття коаліцією будь-якого рішення у парламентів, а відтак - до постановки питання про перевибори. Мабуть, було враховано і те, що коли восени 2015 року проти Мартиненка були висунуті перші звинувачення, він добровільно склав депутатські повноваження, давши слідчим можливість без перешкод виконувати свою роботу. Скоріше за все, спираючись на все вищезгадане, присутні на зборах і вирішили, що порука – це  найкращий вихід з ситуації. 

Укрінформ також зацікавився й тим, що ж це таке - взяття на поруки і яку відповідальність понесуть поручителі у разі, приміром, втечі підозрюваного за кордон? З цим питанням ми звернулися до відомого правника Валентини Теличенко, яка вела справу Георгія Гонгадзе, представляла інтереси Юлії Тимошенко, Юрія Луценка, Надії Савченко у Європейському суді з прав людини тощо.

Теличенко: «Порука – це обіцянка людей, які її дають, що вони своїм моральним впливом гарантують, що підозрюваний нікуди не втече, не уникатиме кримінальної відповідальності. Якщо особа, яку взяли на поруки втікає чи якось інакше перешкоджає кримінальному процесові, то передбачений максимальний штраф для поручителя – 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (на квітень 2017, це 1600 гривень, а з 1 травня – 1684 гривні) Фактично поручителям більше нічого не загрожує в правовій площині».

«Але у Миколи Мартиненка ситуація особлива, бо в його поручителях – «Народний фронт», – продовжує Валентина Теличенко. – Якщо Мартиненко раптом виявиться за кордоном, недоступний для українського правосуддя, то його поручителі платитимуть насамперед політичну ціну. На наступних виборах їм пригадають те, що вони допомогли Мартиненку уникнути відповідальності».

Також Валентина Теличенко вважає, що такі обставини навколо «справи Мартиненка» протестують ефективність українського правосуддя: «Через те, що Мартиненко лишився на поруках в Україні, ми отримали прекрасну можливість спостерігати за тим, як працює правосуддя в нашій країні, як спрацює НАБУ і побачимо результати їхньої роботи. Хоча з того, що мені відомо про публічну підозру, яку вручили Мартиненку, я б дуже обережно щось прогнозувала, оскільки, на мою думку, підозра обґрунтована дуже погано».

Насамкінець, пані Теличенко додала, що вона не може пригадати таких випадків, щоб людина, яку брали на поруки, втікала за межі країни, а рішення про запобіжний захід Миколі Мартиненку, на її думку, цілком законне.  

Отже, якщо раптом Микола Мартиненко, приміром, втече за кордон, то кожен з його поручителів заплатить по 80 000 гривень, а загальна сума штрафу з усіх поручителів складатиме 1 мільйон 680 тисяч гривень. Порівняно з 300-ми мільйонами гривень - крапля в криниці. Але ж Микола Мартиненко, принаймні, не розігрував спектакль про немічного, як нещодавно це робив Роман Насіров, чим дещо підняв реноме українського політичного класу в очах тих, хто за ним спостерігає. Звісно, вихід Миколи Мартиненка з СІЗО на поруки розчарував тих, хто вважає людей винними уже за фактом приналежності до певного прошарку, і є прихильником розправи – швидкої та безкомпромісної.

Утім побачимо, що буде далі...

Юлія Горбань, Київ