Мартиненко: порука від достойників

Мартиненко: порука від достойників

Аналітика
1425
Ukrinform
Чи достатньо трьох міністрів-поручителів для виходу на свободу колишнього нардепа?

Колишньому депутату від «Народного фронту» Миколі Мартиненку пощастило в житті на друзів. Шанованих у суспільстві друзів.

Це – немаловажне доповнення, бо від того, чи твій друг «заслуговує на довіру» чи ні, залежатиме твоя персональна свобода.

Якщо ти звинувачуєшся в розтратах державних грошей у особливо великих розмірах, але в тебе є друзі, що «заслуговують на довіру», є шанс, що тебе не відправлять у СІЗО, а відпустять на поруки.

Саме це прописано в статті 180 Кримінального процесуального кодексу України, остаточна редакція якого ухвалена в січні цього року.

Це досить цікава стаття. Бо, відповідно до неї, – підозрюваного, обвинувачуваного, взятого під варту, можуть відпустити додому під особисте поручительство. Вага поручительства, як і кількість поручителів, залежать від рівня довіри до них. Якщо «особа заслуговує на особливу довіру», то вистачає одного поручителя, якщо просто «заслуговує на довіру» – то кілька.

Знайти межу між «довірою», «недовірою» і «особливою довірою» покликаний слідчий суддя. І справа це, очевидно, нелегка. Бо ж тут не пошлешся на особисті симпатію-антипатію, а доводиться виходити з, так би мовити, об`єктивних показників: наявності депутатського мандату чи міністерських корочок, ну і, звичайно, незаплямованої особової справи поручителя.

Колись 14 депутатів «Опозиційного блоку» просили взяти на поруки Олександра Єфремова, звинувачуваного у закликах до насильницького повалення влади. Але їм відмовили. Бо ж колишні депутати від Партії регіонів і колишня міністр юстиції від уряду Азарова на довіру не заслуговують. Сподіватимемося, зовсім не тому, що вони колишні.

За Мартиненка з проханням взяти його на поруки клопотав одразу 21 достойник. Серед них три міністри – Лілія Гриневич, Володимир Омелян, Ігор Жданов та заступник голови ЦВК Андрій Магера. І ще кільканадцять народних депутатів від фракції «Народного фронту». І суд не встояв – Миколу Мартиненка досить швидко звільнили з-під варти.

Очевидно, троє міністрів таки в сумі «заслужили на довіру». Однак, не на «особливу довіру», бо інакше вистачило б і одного підпису.

Яку ж посаду має займати особа, наділена чеснотами «особливої довіри», якщо це не ранг міністра – навіть уявити страшно.

Але підемо далі. Щодо народних депутатів, які підписали клопотання про взяття Мартиненка на поруки, то тут запитань немає, а от, коли йдеться про міністрів – є.

Це, дійсно, сміливий крок. І відповідальний. Бо на кон поставлено не тільки особисте реноме очільника відомства, але й авторитет виконавчої влади в цілому. Чи вільний міністр (а тим паче одразу троє) так відверто заявляти про свою політичну позицію щодо людини, яка звинувачується в тяжкому злочині?

Щоб так чинити, треба бути стовідсотково впевненим у тому, за кого ти клопочеш, у тому, що він не чинитиме тиск на слідство, не намагатиметься приховати докази, не уникатиме спілкування зі слідчими.

Один із поручителів – очільник Мінінфраструктури Володимир Омелян пояснив у ФБ: «Мартиненка… я перший і останній раз бачив у коридорах Кабміну в 2014 році й просто привітався».

Чи достатньо цього, аби зважитися на такий рішучий крок, аби так ризикувати своєю репутацією? Омелян сказав, що за репутацію не переживає. А підпис під клопотанням до суду не утримувати Мартиненка під вартою значить "лише це і більше нічого".

«Це позиція Народного Фронту, а я міністр, делегований до уряду від цієї політичної сили...», – сказав Омелян. Інший міністр, який виступив поручителем за Мартиненка, – Ігор Жданов, підтвердив, що «команда "Народного фронту" домоглася справедливого рішення суду» і обгрунтував свій крок тим, що «права будь-якого підозрюваного мають дотримуватися, а не порушуватися шляхом політичного замовлення».

Тобто йдеться не про конкретну особистість, не про її вчинки, чесноти і гріхи, а про захист члена партійної команди? Від кого? Судячи із натяків Жданова, від політичних конкурентів, «політичне замовлення» яких виконує НАБУ?

Але чи солідно високопоставленому представникові виконавчої влади розцінювати діяльність іншого органу влади, покликаного боротися з корупцією, як «політичне замовлення»?

Зичимо Миколі Мартиненку чесного правосуддя і сподіваємося, що суд над ним буде справедливим, і сам він поводитиметься доброчесно.

А якщо ні? Якщо, як уже було з іншими фігурантами, він спробує покинути терени України? Що тоді? Чи готові українські достойники, яких ми знаємо, як реформаторів, нести відповідальність за те, що поставили понад усе партійну дисципліну? Нам, прихильникам «Народного фронту», це важливо знати…

Нардеп від НФ Леонід Швець заявив, що гарантує це рішення своїм депутатським мандатом. А інші?

Закон, до речі, певну відповідальність поручителів передбачає. Виходячи з тяжкості злочину, який інкримінується Мартиненку, якщо вони не виконають своїх зобов`язань «за необхідності доставити підозрюваного, обвинувачуваного до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу», їх очікує штраф максимум у п`ятдесят прожиткових мінімумів.

Ото й усе…

Сума для наших достойників, як бачимо, мізерна. Про якісь же відставки чи позбавлення мандатів в законі взагалі не йдеться.

Втім і цього покарання поручитель може уникнути, якщо вчасно «відмовиться від взятих на себе зобов’язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність».

Автор цих рядків – людина старшого покоління, у роки моєї молодостї на поруки брали п`яниць, прогульників, сімейних дебоширів. І це був дуже відповідальний вчинок. За 25 років демократія зробила відчутний крок вперед – тепер на поруки беруть крупних бізнесменів, звинувачених у серйозних зловживаннях.

До речі у тій же справі 7 депутатів того ж таки НФ прохали, як ми пам`ятаємо, взяти на поруки голову наглядової ради Одеського припортового заводу Сергія Перелому, затриманого тим же таки НАБУ за розтрату коштів. І судді їм, знову таки, пішли назустріч.

Не хочеться так думати, але все це виглядає не як акт гуманізму, а як певний виклик.

Так само як виглядає викликом і обрання ще одного підслідного  НАБУ – Романа Насірова головою Федерації дзюдо та публічні привітання його з днем народження, надіслані дуже поважними депутатами від БПП.

Кому адресовано цей виклик? Політичним конкурентам? Ситнику і Холодницькому? Українському суспільству? Закордонним донорам?

Все це тривожить. Бо саме слово «порука» є доволі симпатичним, але в поєднанні з епітетом «кругова» звучить не так весело…

Євген Якунов. Київ.

Фото: Юлія Овсяннікова / Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>