Росіяни, для вас знову настав час «слідкувати за руками»

Росіяни, для вас знову настав час «слідкувати за руками»

Аналітика
3516
Ukrinform
Чому активізація тероризму на територій Росії настільки точно збігається з графіком виборчих компаній​

Ні, не можна сказати, що теракти проти росіян трапляються лише «під вибори». Взяти хоча б підрив чартерного літака над Синаєм восени 2015 року. Але то був акт помсти «за Сирію» і він був вчинений, так би мовити, на «зовнішній арені». А ми про теракти, які трапляються на території Росії. Якось підозріло їх частота зазнає очевидних згущень якраз в період виборчих компаній. Ми самі дещо здивувалися, проаналізувавши статистику останніх 18-ти років. Ми при цьому не стверджуємо, як дуже багато хто, що всі ці масові смертовбивства організовані обов’язково ФСБ, але зазначаємо: Кремль дуже вдало для себе маніпулював і маніпулює цими «інформприводами».

Акт 1: 1999-2000. Перше пришестя Путіна. Вибухи житлових будинків

Чим взяв Путін на старті своєї президентської кар’єри? Це загальновідомо: введенням у підсвідомість плебсу ілюзії про те, що Путін = безпеці. Історія появи цієї простої, але суперефективної формули теж загальновідома: обставини приходу Путіна до влади – де-факто наприкінці 1999-го року, і де юре – у березні 2000-го. Лейтмотивом передвиборчої кампанії стала «друга чеченська війна», що була названа «контртерористичною операцією». А кривавим акордом на початку – жахом, від якого треба рятувати країну – стали терористичні атаки у низці російських міст. Окрім Москви вибухи пролунали у Волгодонську та Буйнакську, при чому людей убивали не десь на вулицях, а у їх власних квартирах, цілими сім’ями. Реакція суспільства була відповідною і зрозумілою – масовий психоз: вибухівку шукали та знаходили буде-де, родичі автора, що мешкають у Москві, у складі загонів народних дружин патрулювали двори, зупинки суспільного транспорту та автомобільні стоянки, атмосфера страху та «безнадьогі» була посіяна скрізь. Влада ж на цьому тлі отримала карт-бланш на поновлення бойових дій у Чечні без усіляких там урахувань прав людини чи принципів гуманізму. І Путін – керманич цього залізного поступу.

Результат: війна без правил + інформаційна зачистка = Володимир Путін без питань став президентом Росії у березні 2000 року.

Акт 2: 2003-2004. Друге пришестя Путіна. Вибухи поїздів та літаків. Беслан

Далі було кілька років відносого спокою. Але прийшов 2003-й і знову важливі для Путіна і К вибори: партія влади мала сформувати в Думі переконливу більшість, а він сам – піти на другий термін. Тоді також було створене відповідне тло для кампанії: з травня 2003-го, за півроку до виборів у Думу, сталася низка терактів від Чечні до Москви, в тому числі – у поїздах на Північному Кавказі. Восени була здійснена перша спроба захоплення території України: пам’таєте дамбу, яку вони будували з кубанського берега - до коси Тузла у Керченський протоці? Тоді ж було сказано фас щодо впертого і, як тоді здавалось, некерованого олігарха Михайла Ходорковського. А терористичний «бєспрєдєл»,  досяг апогею у лютому 2004-го, коли стався теракт між станціями московського метро «Автозаводська» та «Павелецька». Результат: і партія влади, і Путін отримали свою більшість та тріумфальне переобрання на другий термін.

Після цього результат було закріплено: вибух на базарі в Грозному у травні, підірвані в небі літаки, які впали у Тульскій та Ростовській областях у серпні, Беслан в вересні 2004-го, та менш криваві події у Краснодарі, Воронежі, Самарі…  Суспільство прогнозовано перелякалося і скупчилось навколо вождя. Це знову дало Путіну карт-бланш, цього уже на закручування гайок по всій вертикалі влади у країні. Ну, давнє запитання – що має спільного відміна виборів губернаторів до боротьбі із тероризмом? Відповіді на нього досі немає, але тоді вибори без проблем відмінили.

Акт 3: 2007-2008. Мєдвєдєв прийняв, але Путін не сдав. «Усього» три підриви за компанію

В 2008-му були знову таки переможні для чинної російської влади вибори. Незважаючи на всю їхню унікальність: диктатор грався в дотримання Конституції і посадив у своє крісло в Кремлі «місцеблюстителя», а сам відійшов нібито на другу позицію – глави уряду. Отже, легенда така: порядок наведено, але зберігаємо пильність, а вождь залишається з нами. Відповідно подавлися і масштаби небезпеки: вона є, але масштаби не ті. Компанію супроводжували «усього» три теракти, теж не надто масштабні: у Петербурзі, у потязі між столицями та на Ставропіллі. Тобто, така собі перевірка реакції суспільства. Результа: знову "зараховано" - вибори йдуть "як треба", Медвєдєв "на царстві", хоч і лялька, а вождь – у Білому домі.

Акт 4: 2-11-2012. Путін 2.0. Навіщо теракти, коли є опозиція на Болотній…

Дещо іншим виявився період 2011-2012 років, коли терактів в Росії не зафіксовано, окрім вибуху у аеропорту "Домодєдово" задовго до початку передвиборчої кампанїї. Але тоді роль страшної телевізійної картинки для виборця грала опозиція на Болотній площі, майстри брехні із зомбоящика уміло її виставили перед обивателем гіршими за терористів. Почалася боротьба проти «п'ятої колони» і на цій хвилі зворотня «рокировка» Білий дім - Кремль пройшла на ура, ніхто і не пискнув.

Що ж витікає із цих наших спогадів? А те, що російська влада не може реагувати на виклики часу та внутрішньої політики інакше, як закликами «згуртуватися навколо лідера», «мобілізуватися перед загрозою» і т. і. Тобто інтелектуальне протистояння там взагалі не розглядається як варіант політичного процесу. Та й навіщо? Якщо можна просто показати: не обереш нас - буде тероризм назавжди. Підтвердження цьому – не забарилися.

Акт 5: 2-17-2018. Путін хоче стати 3.0 і знову береться за старе?

Сьогодні Росія входить у новий електоральний цикл, який закінчиться у березні 2018-го виборами президента. Чи є у Володимира Путіна більш-менш не лялькові суперники? Оскільки Навального (не дарма ж його зробили «уголовником»!) до виборів не допустять, то, мабуть, ні. Та й якби допустили, що це змінить за умови збереження Кремлем тотального контроля на «ТБ-кнопкою»? Але виявилося, що це лише на перший погляд так. Історія з демонстрацією і розповсюдженням в Мережі «кіно про Дімона», коли просто добросовісну журналістську роботу малочисельної команди Навального передивилося на порядок більше росіян активного віку, ніж аудиторія офіціозної програми «Время», поставила владу «на вуха», скільки б там не удавали, що нічого помітного взагалі не трапилось. Можна скільки завгодно говорити і навіть вірити в мем «Навальний - черговий проект ФСБ», але це не відміняє очевидну смертельну небезпеку для «почилої на лаврах» кремлівської влади, яка випливає з принципово нової інформаційної ситуації. Здавалося б,  атмосфера контролю усіх та усього, повний параліч політичного процесу та безпорадність інтелектуальної та бізнесової еліти, неспроможної протиставити владі хоча б ілюзію опору та хоч якоїсь альтернативи – чого ще бажати узурпатору? В цих умовах режим розслабився - і закономірно отримав нову опозиційну загрозу, яку не чекали, від якої вже відвикли. 

…І от маємо теракт у Санкт-Петербурзі. Причому в день, коли там перебуває сам Путін. Враховуючи російську реальність вже у ввечері того ж дня погони директора ФСБ мали б лежати перед туфлями Путіна. Але…

Навряд чи можна стверджувати на 100 % хто саме здійснив цей теракт, точніше – хто саме його організував, чи «дозволив». Але цікавіше те, що сталося опісля вибуху у пітерській підземці. Одразу по усьому місту стали шукати та, що характерно, – знаходити вибухівку. Співробітники спецслужб «рятували і рятували» - десь у будинку стіна обвалилася від вибуху, але ж ніхто не постраждав! Попередили теракт у багатоквартирному будинку, у школі – справилися із задимленням, у Москві бабуня-божа принесла до музичної школи футляр нібито із інструментом, а там лежав автомат Калашнікова, у Ростові перехожому відірвало кисть руки вибухом саморобної «бомбочки»… І пішли по всій країні оці мітинги солідарності «під розпис», з підтекстом: так, нам важко, але ж було би ще гірше, якби не ЦЯ влада.

Що ж, по іншому вона, мабуть, працювати не вміє…

Віктор Чопа, Київ.

                     

    


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-