У Мінську шукають нові «парфуми» для «мінських угод»

У Мінську шукають нові «парфуми» для «мінських угод»

Аналітика
1535
Ukrinform
Уся «нормандська четвірка» зацікавлена в «мінському процесі», однак їм нічого запропонувати одне одному як компроміс​

Сьогодні у Мінську має відбутися зустріч помічників голів держав «нормандської четвірки» (Україна, Німеччина, Франція, Росія). Україну представлятиме Костянтин Єлісеєв - заступник глави адміністрації президента, Росію – помічник президента Владислав Сурков. Вже оголошено, що перемовини пройдуть у закритому режимі, брифінгів для преси за їх підсумками не заплановано.

Утім, ще зранку міністр закордонних справ України Павло Клімкін розповів у Києві журналістам, що у Мінську українська сторона наполягатиме на припиненні вогню, звільненні заручників і концепції «дорожньої карти» виконання «мінських угод».

Слова Клімкіна означають, що шанси на досягнення якихось суттєвих результатів від цих перемовин близькі до нуля. Адже позиції України та Росії залишаються діаметрально протилежними. Спрощено (і грубо) вони виглядають так. Росія: припинимо стріляти лише тоді, коли Україна через Конституцію узаконить «ДНР/ЛНР» у своєму складі; Україна: спочатку припиніть стріляти, а тоді будемо говорити про майбутнє «ДНР/ЛНР», можливо, про щось і домовимося. При цьому сторони категорично не довіряють один одному на слово. І правильно, до речі, роблять.

Про головний підсумок мінської зустрічі помічників голів держав ми пізніше дізнаємося з того, чи буде запланована зустріч самих голів держав. Адже очевидно, що Єлісєєв та Сурков з французьким та німецьким колегами мають знайти щось таке, під чим будуть готові одностайно підписатися Порошенко, Путін, Олланд і Меркель. Повторимо, ймовірність знайти оце «щось» мізерна, і саме «щось» буде, якщо буде, мізерним, але, теоретично… почекаємо. Можливо, це «щось» стосуватиметься української блокади «ДНР/ЛНР» (ми її послаблюємо чи знімаємо, а під нашу юрисдикцію повертають «націоналізовані» підприємства).

Зате сьогодні можемо впевнено говорити, чому, попри згадану протилежність позицій, такі зустрічі взагалі відбуваються.

Недієвість (це - м’яко кажучи) «мінських угод» виглядає вже просто непристойно. Історія з домовленістю про режим тиші на фронті з 1 квітня закінчилася величезною ганьбою для «мінського процесу» - стрілянина не припинялася навіть на короткий час, як це бувало з попередніми подібними домовленостями. Місію ОБСЄ в ОРДЛО вже відверто ганяють, як сидорову козу, дійшло до того, що забороняють по телефону розмовляти. Образно кажучи, досі «мінські угоди» виглядали як покійник, родичі якого запевняли сусідів, що він ще дихає і незабаром обов’язково одужає. Але минає час, і від «покійника» вже чути специфічний неприємний запах, який вщент розбиває показний «оптимізм» родичів. Продовжуючи цю негламурну аналогію, родичі в Мінську збираються, аби вирішити, чи не допоможуть реанімація або хоча б якісь новітні парфуми, щоб перебити запах.

Однак, образність, як і будь-яке порівняння, ніякий не доказ. Правдою є і те, що лідери усіх країн – членів «нормандської четвірки» зацікавлені в тому, щоб «мінський процес» хоч трішечки рухався вперед. Повний його параліч, який ми бачимо сьогодні, не вигідний нікому. Для Путіна важливо зафіксувати на папері (легітимізувати юридично) військову перемогу на Донбасі, без чого він цю перемогу і навіть ілюзії про те, що вона була, трохи раніше чи трохи пізніше, але неминуче втратить. Порошенку потрібно продемонструвати українському суспільству хай мінімальний, але прогрес «мінського процесу», якому «нема альтернативи», Меркель і Олланд хочуть показати світові і своїм виборцям, що таки можуть досягати певних успіхів у мирному, дипломатичному розв’язанні кривавого конфлікту у Європі. Однак водночас ніхто з лідерів не може запропонувати варіант хоча б тимчасового компромісу. Власне, такий компроміс (ніхто нічим не поступається і війна лише «тліє») склався на даний час де-факто, але всім потрібен такий компроміс, який хоча б був би схожий на рух вперед, а не тупцювання на місці, як зараз.

Отже, загальна зацікавленість у результативності зустрічі у Мінську є, тому й відбуваються раз у раз спроби оживити «труп» («мінські угоди»). Але нема свободи маневру у сторін, їм, об’єктивно, нічого запропонувати один одному як компроміс. Війна (а між Росією та Україною йде саме вона) диктує свої закони, які не передбачають інших варіантів, окрім перемоги або поразки. Компромісу, тобто «нічиєї», війна не визнає, це ж не якийсь футбол. Росія просто не має інших аргументів, крім як стріляти на Донбасі і погрожувати широкомасштабною війною.  Україна справедливо розцінює виконання «мінських угод» у російському трактуванні як завуальовану капітуляцію, тому запекло цьому опирається. Франція та Німеччина не можуть змусити визнати поразку ні Росію, ні Україну. Справжній стовідсотковий тупик.

А воно і справді цікаво, як учасники сьогоднішньої зустрічі в Мінську та їхні боси в Києві, Москві, Берліні та Парижі збираються з нього виходити?

Юрій Сандул. Київ.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-