Чи буде кара Асаду і Путіну?

Чи буде кара Асаду і Путіну?

Аналітика
2709
Ukrinform
Захід не може адекватно відреагувати на застосування хімічної зброї в Сирії, бо не знає, що робити з Росією​

Проти контрольованого сирійською опозицією міста Хан-Шейхун у провінції Ідліб застосували хімічну зброю. За останньою інформацією кількість загиблих становить 72 людини, з яких 20 – діти. Плюс, звісно, сотні отруєних. Світ не сумнівається, що газова атака – справа рук сирійського диктатора Асада, а отже відповідальний – він та його союзники Росія та Іран. Зокрема, саме так визначили винуватців військового злочину держдепартамент США та уряд Німеччини. За ініціативою Франції Рада Безпеки ООН сьогодні проведе засідання, де обговорюватимуть застосування хімічної зброї в Сирії. Результат (неухвалення спільної резолюції) прогнозований: Кремль вже заявив, що, по-перше,  він не має жодного стосунку до застосування хімічної зброї; по-друге, що хімічної атаки як такої не було, сирійські опозиціонери самі винні, бо бомбардуванням були пошкоджені їхні ж склади з їхньою ж хімічною зброєю; по-третє, збройні сили РФ «продовжують операції з підтримки антитерористичної операції зі звільнення країни, яку ведуть збройні сили САР» (слова Дмитра Пєскова, прес-секретаря президента Росії). Тобто, ні визнання, ні каяття, ні припинення військової підтримки Асада.

Що далі? У найближчому майбутньому – нічого. Жодних серйозних, адекватних застосуванню хімічної зброї, практичних дій проти Асада не буде. Крім, звісно, загального осуду і обурення світової спільноти. Причина – світ не знає, що робити з Росією.

Коли свого часу Захід, насамперед – США, вирішили, що режим іракського диктатора Хусейна треба знищити, вони це зробили. І не важливо, що офіційна причина війни з Іраком – наявність у Хусейна забороненої міжнародним правом хімічної зброї – пізніше не підтвердилася. Головне, що Захід так вирішив. І ні Китай, ні Росія не стали Хусейна захищати.

З Асадом ситуація принципово інша. Його так само Захід з величезним задоволенням стер би в порошок, як Хусейна. Однак Асад має військового союзника – Росію, армія якого вже воює в Сирії. Тому для Заходу проблема Асада – це насправді проблема Росії. Воювати з нею Захід не має ані найменшого бажання. Надто небезпечна це справа – воювати з державою, яка має другий у світі потенціал ядерної зброї та може виставити армію у кілька мільйонів солдат. Тому й не буде наразі жорстких дій Заходу ні проти Росії, ні проти сирійського диктатора за застосування хімічної зброї.

Питання: якщо неможливо силою зброї змусити Росію відмовитися від своєї агресивної політики на міжнародній арені, то чому Захід не може це зробити економічним тиском? А якщо Захід може ввести такі економічні санкції, від яких Росія за короткий час капітулює, то чому не вводить?

Не вводить, бо такі санкції – це фактичне оголошення війни. До речі, Кремль неофіційно але прямо попереджав про це не раз. І дати чітку відповідь, на які дії наважиться Росія, якщо західні санкції і справді будуть для неї вбивчими, не здатен жоден аналітик у світі. Тому маємо на сьогодні ось таке «компромісне», а точніше – «проміжне», рішення Заходу: санкції введені, але смертельними чи навіть дуже обтяжливими для Росії вони не є.

З 2014 року, відколи Росія вчинила агресію проти України і стала воювати в Сирії, позиція Заходу щодо Кремля повільно, але неухильно стає дедалі жорсткішою. Однак варто уточнити, що ця зростаюча жорсткість – не наслідок якогось єдиного і продуманого на перспективу плану Заходу. Його просто нема. Жорсткість складається більше стихійно, паралельно з поступовим усвідомленням Заходу, що вирішити проблему конфлікту з Росією методами, якими раніше вирішувалися такі проблеми у стосунках з офіційною Москвою, вже неможливо. Не ті люди нині верховодять у Кремлі. Захід сьогодні гарячково, здебільшого хаотично шукає нових методів.

Хоч і нема у Заходу на даний момент згаданого єдиного і продуманого плану, загальна тенденція морального, світоглядного, якщо хочете, неприйняття нинішнього керівництва Кремля та його політики набрала такої сильної інерції, що опиратися їй вже неможливо. Дональд Трамп, приміром, подолати її не може, хоча явно хотів би принаймні спробувати домовитися з Кремлем на якихось взаємовигідних компромісних умовах.

Зараз на Заході йде своєрідний процес накопичення антиросійських настроїв – і серед еліти, і (значно повільніше) серед суспільства. Раніше чи пізніше кількість мусить перейти в якість, тобто конкретна політика на приборкання агресора буде вироблена. Тоді й спитають за всі злочини, у тому числі за газову атаку міста Хан-Шейхун. Невідомо лише, скільки часу на це піде і скільки бід людству принесе кремлівський режим, поки нарешті отримає адекватну відсіч.

Юрій Сандул. Київ.

Перше фото: Getty Images


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-