Україна живе, і цим ламає стратегію Кремля

Україна живе, і цим ламає стратегію Кремля

Аналітика
1806
Ukrinform
Неважливо, чи був лист Януковича Путіну, важливо, що не такий страшний чорт…

«Жодного листа офіційно в адміністрацію президента не надходило. Жодного подібного документу в адміністрації президента не реєстрували» - так коротко і категорично відповів прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков на запитання, чи був лист екс-президента України Віктора Януковича до Володимира Путіна з проханням застосувати в Україні війська Росії.

Три роки тому Росія вустами представника в ООН Віталія Чуркіна і самого президента Путіна заявляла, що Янукович просив ввести війська в Україну. Заявляла публічно і однозначно, копію листа Росія представила в ООН. А сьогодні Росія вустами Пєскова категорично це заперечує.

Що, зрештою, відбувається? Це ж якийсь абсурд, хіба можна так нахабно брехати всьому світу? Росіяни, звісно, відомі брехуни, але всьому ж має бути межа! І всьому має бути логічне і раціональне пояснення, навіть якщо щось зовні виглядає нелогічним і нераціональним.

Що ж, мусимо констатувати: українське, російське і світове експертне середовище правників і політологів не може прояснити ситуацію. Мотиви кремлівського заперечення своїх же заяв трирічної давнини нам не зрозумілі.

Версій про ці мотиви, звісно, вистачає, треба ж експертам щось відповідати на настійливі розпитування журналістів. Не будемо їх перелічувати, але зводяться вони (версії), спрощено, до двох типів: або Росія таким чином позбавляється доказів агресії проти України, або захищає Януковича від звинувачень України у державній зраді.

Нема сенсу детально розглядати ці два типи версій ще й тому, що кожна з них має надто явні неузгодження. Приміром, у низці доказів російської військової агресії проти України якийсь папірець від Януковича стоїть на стонадцятому місці, і заради знищення такого доказу нема сенсу йти на всесвітню ганьбу, котра логічно випливає з того, що держава відмовляється від слів свого президента і свого офіційного представника в ООН, представляючи фактично їх тим самим брехунами, божевільними чи аферистами. Тим більше не варта цієї ганьби спроба ускладнити українському правосуддю засудження Януковича.

Хоч і ми не можемо наразі добратися до основного мотиву заперечення Кремлем того, що він стверджував три роки тому, але навіть у цій ситуації можна виокремити момент, який є і важливим, і очевидним. І з якого, через це, логічно випливає важливий висновок.

Очевидно, що 3 березня 2014 року, коли Чуркін демонстрував листа Януковича на засіданні Радбезу ООН, у Кремлі не передбачали варіант такого подальшого розвитку ситуації, що з часом доведеться йти на таку ганьбу, щоб відхрещуватися від наявності цього листа. Планували що далі буде ось так, але воно вийшло зовсім інакше, тобто, як кажуть росіяни, «что-то пошло не так». Неважко припустити, що три роки тому нинішня ситуація бачилися Кремлем такою, що до цього злощасного листа вже нікому не буде діла. Нікого не цікавитиме, чи був він насправді, чи вигаданий.

Якою ж бачили нинішню ситуацію у Кремлі три роки тому? А ось якою: держава Україна зразка 2013 року втратить Схід та Південь («Новоросія»), у Києві буде проросійська влада і, загалом, такого геополітичного суб’єкта як хоч у чомусь незалежна від Росії Україна вже не буде. Як колись любив казати Сталін: «є людина – є проблема, нема людини – нема проблеми». Тобто, не буде України – не буде будь-яких пов’язаних із нею проблем. Але Україна не зникла, хоч і посічена, скривавлена, з внутрішніми протистояннями і негараздами в економіці. І самим фактом свого існування неминуче творить проблеми для Росії, причому - принаймні інколи - такі пекучі, що росіянам для їх вирішення доводиться йти на згадану всесвітню ганьбу.

Логічний висновок з цього очевидного теж очевидний: у Кремлі сидять, звісно, вправні геополітики, у російському генштабі – кваліфіковані генерали, а кремлівські радники з числа «яйцеголових» отримують скажені гроші, але зі стратегією у них далеко не завжди складається. Не справджується (принаймні, поки що) обрана російськими правителями стратегія щодо України, ситуація складається і розвивається зовсім не так, як вони її бачили і запланували три роки тому. Зауважимо, йдеться не про якісь помилки тактичного характеру, які неминучі у будь-якій масштабній справі, а саме про помилкову стратегію. А її можна виправити тільки кардинальною зміною самої стратегії, а на таке мало хто здатний, якщо взагалі можна говорити про можливість зміни стратегії, що називається, «на ходу». Зміна стратегії – це завжди відступ і пов'язані з ним обов’язкові втрати – аж до ризику перетворення відступу на панічну втечу, тобто – на цілковитий розгром, після якого вже просто не буде кому розробляти і втілювати якусь нову стратегію-політику.

Тож якою б могутньою та нездоланною не здавалася комусь сьогодні Росія, нам, українцям, у нинішньому протистоянні-війні з нею слід пам’ятати нашу давню народну мудрість: «Не такий страшний чорт, як його малюють».

Юрій Сандул. Київ.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-