«Нормандський формат» помер? Хай живе «будапештський»?

«Нормандський формат» помер? Хай живе «будапештський»?

3391
Ukrinform
Радість від заяв британського і польського міністрів - Джонсона і Ващиковського - трохи передчасна, але виправдана

Міністри закордонних справ Польщі та Великої Британії приїхали до Києва, і ще до зустрічі зі своїм українським колегою один з них, поляк Вітольд Ващиковський, заявив сенсацію: можлива зміна формату перемовин щодо врегулювання конфлікту на Донбасі з «нормандського» на якийсь інший.

Патріоти України, а надто ті, котрим особливо ненависні «нормандський формат» і його дитя – «мінські угоди», захвилювалися. Це було радісне хвилювання. Невже!? Бог почув наші молитви і вправив мізки нашим західним союзникам? Вони, нарешті, зрозуміли, що «мінські угоди» не ведуть до миру, що з агресором треба говорити мовою сили, а не умовляти його дотримуватися міжнародного права? Невже ось-ось можна буде перефразувати відому фразу з історії наших заклятих ворогів: «Революція, про необхідність якої так довго говорили більшовики, - звершилася!» Тобто, «зміна формату перемовин по Донбасу, про необхідність якої так довго говорили українські патріоти, сталася!»

Давайте поцитуємо Ващиковського. Ось що він сказав: «Ми ще не домовилися про новий формат, але, звичайно, як я сказав, ми будемо проводити оцінку результатів імплементації Мінських угод, а також оцінку роботи «нормандського формату» ... У нас є надія на можливість відкрити дискусію про новий формат… Ми дійшли висновку, що «нормандський формат» приніс певні позитивні зміни: нормандська формула і Мінські угоди зупинили головний конфлікт між Росією і Україною, однак цей формат не вирішує проблему».

Знехтуємо тим, що йдеться поки що про «відкриту дискусію». Для нашого радісного хвилювання це не принципово, адже зрозуміло, що, як казав один відомий герой з літератури того ж таки нашого заклятого, «крига скресла, панове присяжні!» Тобто, перший, чи не найважливіший, крок у правильному напрямі зроблений.

Краще зауважимо слова поляка про невирішену проблему. Тут все зрозуміло. Невирішена проблема – це відсутність миру, інакше – війна триває, а її треба закінчити. Отже, Захід хоче закінчення війни, і нинішня ситуація на Донбасі його категорично не влаштовує. Настільки, що Захід готовий виявити ініціативу і змінити формат перемовин.

Добре, що Захід хоче миру і не хоче «замороженого» вогнища військового конфлікту майже в центрі Європи (географічної). Ми теж не хочемо. Але яка буде плата за мир?

Новий формат перемовин, який вже називають «будапештським», очевидно вигідний нам, але, без ілюзій: жоден формат неможливий, якщо Росія не дасть на нього згоди. Чи можна змусити Росію до нового формату? Звісно, що так. За гроші все можна. Тобто, Росія погодиться, якщо буде «хабар» - попередня обіцянка інших учасників перемовин задовольнити ті чи ті претензії росіян. Які саме? Точно це, зрозуміло, зараз ніхто не скаже, але, приміром, це може бути неформальна згода на анексію Криму (про де-юре не йдеться, росіянам достатньо скасування санкцій і зобов’язання України поставляти в Крим воду і електрику з «гуманітарних міркувань») в обмін на безумовне залишення Росією Донбасу. Або на обіцянку не посилювати загальні санкції і навіть їх зменшити (скасувати). Загалом, предметом торгу між такими потужними світовими гравцями, якими є Росія, США, Велика Британія, Німеччина, Франція, можуть бути які завгодно світові проблеми (приміром, сирійська чи боротьба з ІДІЛ), незалежно від конкретного приводу до перемовин. Важливо розуміти, що перемовини у новому форматі не почнуться, якщо Росії щось наперед не пообіцяють.

Отже, за згоду Росії на перемовини в новому форматі їй треба буде заплатити. Чи усвідомлюємо ми, що головним, і навіть єдиним, «платником» у такому разі буде саме Україна. А хто ж іще? Хто із західних держав – гарантів нашої територіальної цілісності за Будапештським меморандумом – погодиться заплатити Росії за звільнення українських земель своїми, а не українськими, інтересами?

Поставимо питання інакше: чи можна змусити Росію до перемовин у новому форматі без того, щоб щось їй обіцяти? Ось і Борис Джонсон, міністр закордонних справ Великої Британії сказав у Києві: «Тиск на Росію має бути посилено, а не навпаки. Можна, але спочатку до Росії треба застосувати силу, і нинішні санкції, навіть посилені, - це ще не ця сила. Щоб Росія виконала всі наші та світової спільноти вимоги, її спочатку потрібно перемогти у війні.

Чи є сенс у будь-якому форматі, якщо у ньому не братиме участь Росія? Безумовно. Тільки тоді це вже буде не «формат», це вже треба називати інакше. В історії прецеденти були, приміром – «антигітлерівська коаліція», у складі якої не було нацистської Німеччини. Тобто, об’єднання держав, мета якого забрати у агресора захоплене ним добро, в даному випадку – частини території України, і покарати його накладенням контрибуції. Хто сьогодні наважиться стверджувати, що така коаліція можлива? Отож. І навіть якби таке було практично можливе (тобто, якби західні держави раптом чомусь «дозріли» на пряму конфронтацію з Росією), то ще питання, чи сама Україна готова сьогодні до участі у такій коаліції?

І все-таки всі ці «черпаки дьогтю» не можуть повністю загасити наше радісне хвилювання, хіба що трохи його «прикрутити». З усіма згаданими неприємними питаннями якось розберемося – раніше чи пізніше. Головне зараз рухатися у правильному напрямі. І відмова від «нормандського формату» на будь-який інший, і тим самим – від «мінських угод», в яких агресор не названий агресором, це саме такий рух.

Юрій Сандул. Київ.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-