Повидло з оселедцем. Електоральні мрії України

Повидло з оселедцем. Електоральні мрії України

Аналітика
1301
Ukrinform
Народ має бути відповідальним за тих, кого вибирає, а не розважатися в кабінках, тицяючи таємні дулі чинній владі

…Кумедна картинка шириться інтернетом (ви, мабуть, бачили) – про ідеальну українську владу.  Ієрархія така: Ярош - президент, Саакашвілі - прем`єр, Шишкін - генпрокурор,  Гриценко - міністр внутрішніх справ, Тимошенко теж якийсь міністр. І під усім цим шикарна коаліція - «Батьківрадікалосвободоправосекторопоміч»…

Мабуть, хтось пожартував, але дуже влучно, бо плебс перейнявся ідеєю на всі сто. Мовляв, якби всіх героїв, як персонажів японського епосу – об`єднати у «чудову сімку» самураїв, вони подарували б нам спокій і достаток.

Але то – японський епос. У нас, на жаль, свій: оповідка про хлопчика, який дуже не любив манної каші і присмачив її одразу всіма улюбленими наїдками - спочатку медом і повидлом, потім перцем і гірчицею, і нарешті – оселедцем.

Очікував «синергії», отримав – гидоту.

Той хлопчик – ми з вами. Бо в українському політичному фентезі існує стійке уявлення: причина наших негараздів – поганий виборчий закон. Саме він не дає нашим непрохідним героям стати на чолі нації і здійснити всі необхідні подвиги!

Є серед законотворців звитяжці, які десятиліттями конструюють закон абсолютної виборчої справедливості, такий собі електоральний філософський камінь.

Пошук панацеї у відкритих списках – це окрема тема. Варто згадати, як ними «розвели» плебс на місцевих виборах у Вінниці й Харкові (народні улюбленці, які посіли відповідно перші 50 і 15 номерів у виборчому списку, просто відмовилися брати мандати, і на їхнє місце зайшли «погані хлопці» з тієї ж партії). А можна ще згадати самопомічця Милобога в Кривому Розі (яке гарне було прізвище!)…

Та уявімо: всі народні улюбленці таки зайшли в Раду. Чи буде щастя нам від того? Чи навпаки – буде, як з висуванцями Майдану, сотниками й комбатами, які побрали посвідчення і гайнули займатися звичними для себе справами? А дехто встиг побитися між собою, не відходячи від каси.

Зоря дострокових виборів от-от зійде над небокраєм. І вже вариться повидло нового врожаю, і пересипаються сіллю оселедці нового скликання.

Герої готуються перемагати корумповану владу. Бо вже третій місяць поспіль господинею електорального поля ходить Тимошенко. І, якби вибори були сьогодні, вона б добралася таки до влади. Але питання не в цьому, головне – з ким би вона, перемігши, змогла укласти коаліційну угоду?

Вибір у неї, треба сказати, небагатий. КМІС і група «Рейтинг» хоч і мають розбіжності, але не великі: на друге-третє місця претендують БПП і Опоблок, на четверте-п`яте – партії Ляшка і Рабиновича, далі – ВО Свобода і, можливо, Самопоміч.

Отже, реальних варіантів у Юлі є два: або Опоблок на пару з Рабиновичем, або той же таки БПП.  І що ж матимемо в сухому залишку? У першому випадку - «Ширку-2», в другому - «Помаранчеву коаліцію-3». Доля обох відома.

Але я хотів би подивитися, як Саакашвілі виступає бек-вокалістом на виступах Юлії Тимошенко! Як уживеться з нею Гриценко, який досі не міг ужитися ні з ким. Як побіжить у міністри до зозулі московської Ляшко?

Для справедливості скажу, що аналогічну задачку доведеться розв`язувати і Порошенку з Гройсманом у разі перемоги БПП. Про перемогу ж Опоблоку навіть і думати не хочу!

Зіркова джаз-банда у будь-якій конфігурації розсиплеться дуже швидко. Бо ж за всю історію українського парламентаризму було лише три стійких більшості – прокомуністична «група-239» у перших скликаннях, «За єдУ» при Кучмі, та коаліція ПР і комуністів за правління Януковича. Причому, останні дві трималися докупи ледь не в кайданках.

Демократи ж, як і патріоти, зазвичай, обмінювалися люб`язностями недовго, зате ділилися швидко, як бактерії.

І справа не тільки в менталітеті. Але й у специфіці нашого законодавчого органу, більше схожого на з`їзд вождів кочових племен – де кожен сам собі хан і намагається, користуючись природним правом на грабіж сусіда, «кинути» і своїх колег - інших ханів, і великого Хакана, і орду в цілому…

Темуджин свого часу забезпечив політичну єдність нації масовою рубкою голів занадто пасіонарних співвітчизників. Але ми не дикунський схід, і зараз не середньовіччя, тож варто подумати над більш демократичними важелями. Головна умова – жодного представницького вінегрету з «народних героїв», Маклаут (хай навіть колективний) має залишитися один.

Що для цього потрібно?  Вибори до парламенту мають стати грою з нульовою сумою, де переможець отримує все, а той, хто прийшов другим, третім і так далі – нічого, в кращому випадку – місце в опозиції.

До цього є два шляхи, обидва пов`язані з пропорційною системою. Перший – вибори відбуваються в один тур. Але партія, що набере хоч на один голос більше за інші, отримує 50% плюс сім місць в парламенті. Решту мандатів розіграють між собою партії, що подолали бар`єр. Вони й з`ясують, хто кому Рабинович (тобто - головний опозиціонер). Правляча партія, звичайно зможе (якщо схоче) утворити коаліцію з кимось з міноритарних акціонерів, але без жодного блокуючого пакету.

Є ще кращий варіант. Пропорційні вибори у два тури, де дві партії-переможниці розігрують у другому турі, хто з них влада, а хто опозиція. Це може бути дуже привабливим шоу – з торгом, перекупкою на свій бік партійної дрібноти, кадровими домовленостями… Ну щось подібне ми бачимо на кожних президентських перегонах!

І ще одна підлянка для електорату – жодних дострокових виборів, жодних вотумів недовіри і голосувань за відставку! Уряд і правляча партія мають відсидіти від дзвінка до дзвінка, хіба що самі попросяться на пенсію.

Захищена вотумом довіри на 5 років, правляча партія нарешті зможе дозволити собі не брехати українському народові. І, впевнений, народ дізнається багато цікавого про себе – але то теж тема іншої публікації.

А якщо виявиться, що до влади прийшли нездари? Невже терпіти 5 років? Щоб не терпіти –треба наперед думати, кого обирати. Інакше: «Їжте, хоч повилазьте…»

Звичайно, аби влада не зажерлася, мають бути якісь противаги. При цьому – жодним чином не опозиція, особливо українська. Це може бути Верховний суд, антикорупційні органи, армія, преса. До речі, суддів міг би призначати президент, якби в нього забрати інші, не притаманні йому функції – квоту в урядові, призначення губернаторів, голови СБУ, головування в РНБОУ. За все має відповідати прем`єр.

Диктатура, скажете? Ага…

У стародавньому республіканському Римі диктаторів обирали на рік, якщо в країні починалася криза. Вони мали право на свій розсуд розпоряджатися скарбницею і життями громадян Риму. Але рівно через рік приходили на римський Форум і звітували за кожен денарій, за кожну пролиту краплю римської крові. І якщо не могли виправдати свої дії, діставали смертний вирок, який тут таки і виконувався.

Так само і в нас – відповідальність голови правлячої партії і одночасно прем`єр-міністра має наступати на другий день після закінчення каденції Ради, але до її перевиборів. Саме в цей день прем`єр має прийти в суд, де на нього вже чекає кримінальне провадження і валізи компромату від НАБУ, Генпрокуратури тощо. Має прийти і захищатися. А не захиститься – в Качанівку! Партія ж, очолювана ним, – знімається з виборів.

Як бачите, я зовсім не проти, аби Тимошенко, Саакашвілі, Найєм чи той же Рабинович очолювали уряд. Я за те, аби народ був відповідальним за тих, кого вибирає, а не розважався в кабінках, тицяючи таємні дулі чинній владі. Я за відповідальність правлячої партії, яка вже не зможе спихнути помилки і крадіжки на соратників по коаліції. І я проти того, аби опозиція сиділа в залі з виглядом вічного страждальця за людські права, і водночас – тишком-нишком продавала голоси за персональні бюджетні подарунки, яких минулої осені в фінансовій конституції нарахували на 14 млрд грн.

Вже чую гвалт: як же без дострокових виборів! Вони ж – точило, на якому вигострюється демократія! Так, але якщо гострити два з половиною десятиріччя без упину, як ми, то скоро у руках лишиться саме держадло!

…50 млрд баксів тримають українці закопаними на городах і в підземних сейфах. 50 млрд! І, якби ці кошти інвестувати в економіку, ми б стрімко рвонули вперед!

Але нема дурних. Українці народ досвідчений. Хто інвестуватиме в економіку, якщо уряди міняються, як картинки в Фейсбуці, а кожна нова Рада, тільки-но роздуплившись коаліцією, одразу налаштовується на дострокові вибори?

І жоден новий уряд, жодна нова коаліція й думати не хочуть про те, аби платити по боргах своїх попередників.

Який довбень викопуватиме гроші для економіки, якщо над головою дамокловим мечем висить – якщо не майдан № 500, то блокада! Якщо не граната під Верховну Раду, то спокуса чергового штурму п`яними матросами Зимового палацу.

Кожна нова революційна ситуація змушує закопати ті інвестиції в чорнозем якомога глибше…

Євген Якунов, Київ.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-